Вступ

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі.

Релігійні уявлення слов'ян-праукраїнців еволюціонували так само, як і в інших давніх народів. Історична література свідчить про те, що вже у IX ст. вздовж середньої течії Дніпра жили поляни, на лівобережжі Дніпра і берегах Десни — сіверяни, на узбережжі Бугу — бужани, навколо річки Дністер — уличі, між Бугом і Прутом — тиверці, біля берегів цих та інших річок проживали ще кривичі, ільменці, радимичі та ін. їхній світогляд релігієзнавство визначає як сукупність антропоморфного анімізму, тотемізму і магії. Підставами для таких визначень є як давні літературні джерела, так і пережитки ранніх народних вірувань у народів сучасних України, Білорусі, Росії

Вчені починають цікавитись релігією і міфологією стародавніх слов’ян з кінця ХVIII століття і саме це запізніле явище є причиною втрати великого об’єму інформації . У початкових творах про релігію слов’ян більше романтичної фантазії аніж історичних фактів. Починаючи з ХІХ століття дослідники намагаються розглядати достовірні джерела, які ще збереглися про вірування слов’янських народів.

Джерелами до вивчення дохристиянської релігії слов’ян служать письмові повідомлення, які датуються VI-XII ст., археологічні пам’ятки. Пережитки давніх вірувань і обрядів, які збереглись до нашого часу.

Метою мого реферату є вивчення релігії і міфології давніх слов’ян, від початку її утворення до впровадження християнства. У цій роботі я планую

прослідкувати фактори та чинники , які впливали на формування багатої і розвиненої релігійної системи східних слов’ян , що дало їй змогу прорости на християнському грунті .

Актуальність роботи полягає у дослідженні релігійної системи слов’ян , традиції якої тісно переплелись з християнськими . Тому ми сьогодні повинні

не тільки знати обряди кожної з цих релігій , а і вміти проводити межу між тим , де закінчується християнство і починається язичництво , чого наше суспільство , успадкувавши це від Візантії , ніяк не може навчитись .

Первісні релігійні вірування стародавніх слов'ян

Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними. Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть нашу мову. Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму,

пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і міфологічному світогляду стародавніх слов'ян. З допомогою ранніх форм релігійних вірувань люди вчились узагальнювати свій життєвий досвід, розвивати уяву про навколишній світ, шукати першопричину буття. Так у стародавніх слов'ян складалась уява про богів і першооснову світу, про походження життя (з'єднання небесного вогню і води, за стародавніми віруваннями, творить життя).

Язичництво - релігії давніх словян

Цікавою і різносторонньою була прадавня язичницька віра, наших предків – давніх слов’ян. Сама назва язичництво походить від слова язик, яке на давній слов’янській мові означало – народ. Релігія давніх слов’ян здебільшого асоціюється з язичницьким пантеоном князя Володимира, там де головними богами були такі відомі товариші як Перун, Дажьбог, Стрибог та інші боги. Насправді віра в цих богів була уособленням віри лише невеликої частини слов’янських племен, багато ж слов’ян вірили у зовсім інших богів .Сама релігійна реформа князя Володимира мала, передусім, політичний характер. Треба було просто князю Володимиру, щоб на Русі була одна віра, яка б об’єднувала всі слов’янські племена. Найперші та найдавніші слов’янські релігійні вірування були пов’язані з обожнюваннями сил природи. В саму найдавнішу епоху, коли головним джерелом харчування слов’ян було полювання, а не землеробство, наші предки вірили в те, що дикі звірі є їхніми далекими родичами та могутніми божествами, яким варто поклонятись. В різних племенах був свій звір, який вважався священним. Багато слов’ян таким звіром вважали вовка. Саме ім’я вовка було сакральним і не можна було отак просто його промовляти. Замість цього вовка називали – “лютим”, а племена, котрі йому поклонялись стали відомі як “лютичі”. Під час свята зимового сонцестояння жерці цих племен надягали шкури вбитих вовків, що символізувало перетворення їх самих на вовків. Таким чином, вони спілкувались зі своїм звірячими предками, просячи в них сили та мудрості. Таких жерців називали вовкулаками. Ще одним хазяїном язичницького лісу був ведмідь – самий сильний та могутній серед звірів. Племена, які поклонялись ведмедю, рахували його захисником від усякого зла та покровителем плодючості. Адже саме з пробудженням ведмедя після зимової сплячки пов’язували прихід весни. Справжня назва цього звіра була ще більш сакральною, ніж назва вовка і до нашого часу не збереглась, а саме слово ведмідь в давній мові означало – медоїдь, себто “той, хто їсть мед”. Повага до ведмедя, як священного звіра продовжувала зберігатись довгий час, навіть після прийняття християнства. Серед більш безпечних звірів, великою повагою користувалась олениха. Олениха вважалась покровителькою неба, жінок, кохання, материнства. Пізніше культ оленихи трансформувався у поклоніння жіночим богиням Ладі та Лелі. По мірі того як прадавні племена наших слов’янських предків ставали дедалі цивілізованими, змінювались і їхні релігійні уявлення. В образах звірячих лісних богів дедалі більше стали появлятись людські риси. Хазяїном лісу замість ведмедя став лісовик, з рогами та вкритий шерстю, але все таки більше схожий на людину. Мисливці в ті давні часи, під час полювання, першу впольовану ними здобич, обов’язково мали залишити на пні, як дар чи жертву шановному пану лісовику. Мисливцям з лісовиком треба було мати хороші стосунки, адже лісовик міг, як допомогти - вивести з лісу блукаючих мандрівників, а міг і навпаки – завести бідак в такі пащі, звідки ті ніколи не виберуться. Також поширеним релігійним слов’янським язичницьким культом була віра у Бога-змія, якого ще називали Ящуром. Цей культ був в основному поширений на північних слов’янських землях, особливо там де потім появилось давнє місто Новгород. Взагалі змій – образ, який зустрічається в міфології всіх народів і часто відіграє дуже різну і навіть суперечливу роль.. В Євангелії є такий момент, коли Ісус посилаючи своїх учнів (апостолів) на служіння людям, дає їм таку настанову: “Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки” (Матвія 10:16) Так само і в давніх слов’янських язичницьких віруваннях – відношення до змія доволі неоднозначне та суперечливе. В давні часи північні слов’яни поклонялись змію як богу, і навіть приносили останньому жертвоприношення (в тому числі і людські).Однак з часом відношення до Бога-змія почало змінюватись. Частково такі зміни були пов’язані з переходом слов’янського суспільства від мисливства до землеробства. На арену слов’янських вірувань стали виходити нові боги, які були значно добрішими до людей і не вимагали людських жертвоприношень. Змій же з доброго бога перетворився на злого.