4. Євроінтеграція України.

Жодному регіону планети не вдалось до ­цього часу зайти так далеко в об'єднанні, як Європі, де вже вирішуються такі проблеми, як введення єдиної валюти з поступовою відмовою від національних одиниць.

З історії валютної інтеграції в Європі. Спроби створення валютних союзів між різними європейськими державами неодноразово намагалися в ХІХ- на початку ХХ ст. В той час грошові системи та міжнародні фінансові відносини були побудовані на золоті та сріблі. Проблеми з інфляцією виникали лише при відкритті нових великих місце народжень цих дорогоцінних металів. Грошова політика та центральні банки знаходились в процесі встановлення і були зовсім не схожі на сучасні.

Першим валютним союзом в Європі був Австро-германський валютний союз (1857-1866р.р). у 1857 році в Австрії був підписаний договір з членами Германського митного союзу, за яким три різні валюти були пов'язані між собою умовним постійним курсом та спільною одиницею виміру. Але випуск єдиних грошей замість національної валюти не планувався. У 1866 році політичний конфлікт між Австрією та Прусією переріс у війну, тому союз розпався.

За ініціативою Франції у 1865 році був створений Латинський валютний союз (1865-1878 рр.), в який увійшли Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія. Франція грала в ньому головну роль. Три інші країни до створення союзу прийняли французький біметалічний стандарт з фіксованим співвідношенням між сріблом та золотом, тому база для валютної кооперації вже існувала. Метою договору було досягнення одноманітного карбування монет, які повинні були взаємно прийматися національними казначействами, як законний платіжний засіб. Емісія обмежувалась по відношенню до формули, яка була створена на відносному розмірі населення кожної країни. У 1878 році союз домовився зупинити карбування срібних монет. Що фактично значило завершення існування союзу, хоча формально він пережив Першу Світову війну.

Скандинавський валютний союз (1875-1917 рр.) утворився у результаті підписання договору між Данію, Норвегією та Швецією про випуск однакових монет. В конвенції не було положень, які стосувалися обіry банкнот, але це вже широко використовувалось в цих країнах. Не зважаючи на це їх центральні банки почали приймати банкноти одна одної та пересилати їх для кредитування поточного балансу, який підтримувався кожним банком. Заощаджуючи на операціях з золотом та творивши міжнародний механізм обміну, союз проіснував до Першої Світової війни.

Бельгійсько - люксембурзький економічний союз був створений у 1921 році. Люксембурзький франк був залежний від бельгійського у співвідношенні один до двох. Курсова політика по відношенню до валют третіх країн проводиться на основі взаємної угоди. Але не зважаючи на те, що економічні показники свідчать про різницю між цими країнами, валютний союз діє вже на протязі 70 років.

З 13 березня 1979 року почала діяти Євроnєйська Валютна Система в складі 8 країн: Німеччина, Франція, Бенілюкс, Італія, Ірландія, Данія. Важливий етап в розвитку західноєвропейській інтеграції в квітні 1989 року - план "Делора" передбачав створення спільного ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, митної політики з метою утримання інфляції, стабілізації цін та економічного росту, обмеження –дефіциту держбюджету та вдосконалення методів його покриття. Строки введення єдиної валюти були з'ясовані головами держав 15 країн ЄВС на засіданні Європейської Ради в Мадриді в грудні 1995 року. Тоді ж було прийнято рішення про її назву ("Євро").

Критерії вступу до Євросоюзу.

В травні 1998 року голови держав та правлінь 15 країн-учасників, відштовхуючись від економічних nоказниківв за 1997 року, прийняли рішення про те, хто з них задовольняє критерії для вступу у валютний союз:

1. Рівень інфляції не може бути більшим ніж 1.5% від рівня З-х країн з найменшими темпами інфляції (у березні 2005 прийняли – до 8%)

2. Дефіцит держбюджету не повинен бути більшим ніж 3%;

3. Сукупний державний борг - 60% вартості ВВП відповідної держави;

4. Прибуткові процентні ставки можуть бути лише на 2% перевищувати процентні ставки по державним запозиченням в З-х країнах з самими стабільними цінами;

5. Національні валюти повинні на протязі двох років (без великих змін курсу) бути частиною європейської валютної системи.

Введення єдиної європейської валюти "Євро" називають самим цікавим проектом кінця 20 століття, здійснення якого має глобальні, політичні та економічні наслідки. Доповнення єдиного внутрішнього ринку Економічним та Валютним союзом, заснованому на єдиній валюті, є найскладнішим ­етапом інтеграційних процесів в Західній Європі.

Валютна зона євро може бути альтернативою доларовій зоні.

Європейський Союз (ЄС), союз держав-членів Європ. Співдружностей (ЕВГ, ЕВВіС, ЕВРАТОМ), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і діючим з листопада 1993.

Мета: створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта EKU, від 1999 року - Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

На сьогоднішній день Європейське співтовариство нараховує 27 країн-учасниць.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).

У червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тон. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу "Південний" та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.

Перспективним напрямом співробітництва України та ЄС є сфера космічних досліджень. Враховуючи той факт, що Україна належить до вісімки держав, які мають значний космічний технічний та технологічний потенціал, 2 вересня 2004 року Європейська Комісія звернулася до Ради Міністрів ЄС з пропозицією розпочати переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS). Передбачається, що така співпраця буде розвиватися в галузі промисловості, науково-дослідницькій роботі, зокрема, в питаннях стандартизації, в контролі сумісності регіональних систем тощо.

Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.

Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною, з одного боку, та Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами, з іншого, була підписана у Люксембурзі 14 липня 1994 року і набула чинності у березні 1998 року.

Основними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підгрунтя для взаємовигідного економічного, соціального фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки, а також завершення переходу до ринкової економіки.