3.5. Гіпертекстові системи

Звично текст виглядає як один довгий рядок символів, який читається в одному напрямку.

Гіпертекст має нелінійну мережеву форму організації інформаційної одиниці, розділеної на фрагменти, для кожного з яких вказаний перехід до інших фрагментів за певними типами зв'язків. При встановленні зв'язків можна опиратися на різноманітні ключі. За цими зв'язками можна читати або засвоювати матеріал у будь-якому порядку, а не в одному. Кожен фрагмент тексту, який видно на екрані ЕОМ, доповнений багаточисельними зв'язками з іншими фрагментами, дозволяє уточнити інформацію про досліджуваний об'єкт і рухатися в одному або кількох напрямах за вибраним зв'язком. Текст губить свою замкнутість, стає принципово відкритим, у нього можна встановити нові фрагменти, вказуючи для них зв'язок, який існує. Структура тексту не руйнується. У гіпертексті немає заздалегідь заданої структури. Гіпертекст — це технологія представлення неструктурованого знання, яке вільно нарощується.

Під гіпертекстом розуміють систему інформаційних об'єктів (статей, документів, сторінок), які об'єднані між собою направленими зв'язками, що утворюють мережу.

Об'єкти можуть бути текстовими, графічними, з використанням засобів мультиплікації, аудіо- і відеотехніки. Така форма представлення інформації в ЕОМ називається гіпермедіа.

Замість пошуку інформації за відповідним пошуковим ключем гіпертекстова технологія дозволяє переміщатися від одних об'єктів інформації до інших з урахуванням їх семантичної (смислової) зв'язності (рис. 5.6). Для цього кожен об'єкт зв’язується з інформаційною панеллю екрана, на який користувач може асоціативно вибрати один із зв'язків.

Структурно гіпертекст складається з:

• інформаційного матеріалу

• тезауруса гіпертексту,

• списку головних тем,

• алфавітного словника.

І нформаційний матеріал поділяється на інформаційні статті, які складаються із заголовка і власне тексту. Заголовок містить тему або назву, яка описує об'єкт. Інформаційна стаття містить традиційні визначення і поняття, вона повинна займати одну панель і бути легкодоступною для огляду. Текст, який входить до інформаційної статті, може супроводжуватися поясненнями, прикладами, документами, об'єктами реального світу.

Тезаурус гіпертексту — це автоматизований словник, який призначений для пошуку слів за їх значенням. Тезаурус гіпертексту складається із тезаурусних статей.

Тезаурусна стаття має заголовок і список заголовків споріднених тезаурусних статей, де показані тип спорідненості та заголовки тезаурусних статей.

Заголовок тезаурусної статті збігається з назвою інформаційної статті і є назвою об'єкта, опис якого містить інформаційна стаття.

Існують такі види спорідненості або відношень:

• вид/рід,

• рід/вид,

• предмет-процес,

• процес-предмет,

• ціле/частина,

• частина/ціле,

• причина/наслідок,

• наслідок/причина тощо.

Користувач отримує більш загальну інформацію за родовим типом зв'язку, а за видовим — специфічну інформацію без повторення загальних відомостей із родових тем. Список заголовків споріднених тезаурусних статей являє собою локальний довідковий апарат, в якому вказуються посилання на найближчих родичів.

Тезаурус гіпертексту можна подати у вигляді мережі:

• у вузлах знаходяться текстові описи об'єкта (інформаційні статті),

• ребра мережі вказують на існування зв'язку між об'єктами і на тип спорідненості.

Список головних тем містить заголовки всіх довідкових статей, для яких немає посилань типу рід/вид, частина/ціле. Звично список займає не більше однієї панелі екрана.

Алфавітний словник містить у собі перелік назв усіх інформаційних статей за алфавітом.

Гіпертекстова технологія орієнтована на обробку інформації не замість людини, а разом із нею, тобто стає авторською. Користувач сам визначає підхід до вивчення або створення матеріалу з урахуванням своїх індивідуальних можливостей, знань, рівня кваліфікації та підготовки. Гіпертекст містить не лише інформацію, але і апарат її ефективного пошуку.

Гіпертексти, сформовані вручну, використовуються давно - це енциклопедії, а також довідники, які мають розвинуту систему посилань. У 60-х роках минулого століття американські вчені Д. Енгельбарт і Т. Нельсон розвинули ідею гіпертексту і розробили перше покоління гіпертекстових систем. Т. Нельсон увів термін "гіпертекст" і показав можливість втілення ідей гіпертексту на реальній технологічній базі. На сьогодні найбільш розповсюдженими системами є HyperCard, HyperStudio, SuperCard, QuickTime, HyperText, Markup Language (HTML).

Системами нового класу є системи "text management systems" ("системи управління документацією"), в яких об'єдналися різноманітні методи зберігання та обробки інформації.

Гіпертекст став засобом більш ефективної організації поштової системи, файлових систем електронних дощок оголошень (BBS).