Поняття, форми та види зайнятості

Відповідно до законодавства України, зайнятість – не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством,

• які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени ОСГ),

• проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу,

• на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості,

• особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

• непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавкуа;

• батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

• особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд.

Класифікація населення за статусом на ринку зайнятості, що діє в Україні, відповідає Міжнародній класифікації статусу зайнятих: наймані робітники; працюючі на індивідуальній основі; роботодавці; неоплачувані працівники сімейних підприємств; особи, що не піддаються класифікації за статусом зайнятості.

Наймані робітники — це особи, які виконують роботу за наймом, уклали письмовий трудовий договір, контракт чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності з визначенням умов трудової діяльності, за якою вони одержують обговорену при найманні оплату. До цієї групи входять також особи, що призначені чи затверджені на оплачувану посаду, включаючи керівників, директорів та керуючих підприємств і організацій, служителів культу.

2. Роботодавці — особи, які постійно працюють на власному (сімейному) підприємстві, і особи, що займаються професійною діяльністю чи ремеслом на самостійній основі та постійно використовують працю найманих робітників.

3. Особи, що працюють на індивідуальній основі, — особи, які самостійно або з одним чи декількома партнерами здійснюють діяльність, що приносить дохід, і не використовують працю найманих робітників на постійній основі. Вони можуть використовувати працю найманих робітників на дуже короткі періоди (сезонні або випадкові роботи).

4. Неоплачувані працівники сімейних підприємств — особи, що працюють без оплати на приватному сімейному підприємстві, яким володіє родич.

5. Члени колективних підприємств — особи, що працюють на колективних підприємствах і є членами колективу власників цього підприємства. Кожен член колективного підприємства має рівні з іншими членами права при вирішенні питань виробництва, збуту й інших, а також при розподілі доходу підприємства між його членами. До цієї групи не включаються наймані робітники, які працюють на колективних підприємствах.

6. Особи, що не піддаються класифікації за статусом в зайнятості, — це є особи, наявна інформація про котрих є недостатньою для того, щоб віднести їх до однієї з перерахованих вище категорій.

Форми зайнятості – це організаційно-правові способи, умови трудовикористання.

За формами організації (тривалістю) робочого часу розрізняють:

повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах;

неповна зайнятість – це зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Її різновиди:

• вимушена зайнятість із скороченням заробітної плати у зв'язку з скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки;

• часткова зайнятість, або добровільна неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами, необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами;

• видима (явна) неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень;

• прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

За статусом діяльності розрізняють:

• первинну зайнятість, тобто зайнятість за основним місцем роботи, що є основним джерелом доходів для працівника;

• вторинну зайнятість, добровільну додаткову постійну або тимчасову трудову діяльність осіб, уже залучених в трудову діяльність; трудову дiяльнiсть осiб, якi старшi або молодшi працездатного вiку; додаткову трудову дiяльнiсть осiб, якi зайнятi в домашньому або особистому пiдсобному господарствi. Ця зайнятiсть приносить додатковий дохід i називається сумiсництвом. Вторинна зайнятість може привести до росту безробіття в умовах обмеженої кількості робочих місць.

За стабільністю трудової діяльності:

• постійна зайнятість;

• тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк;

• сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.

За характером організації робочих місць та робочого часу:

• стандартна зайнятість - характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня (тижня, року), наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавче встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року).

• альтернативна (нестандартна) форма зайнятості – це відсутність однієї з цих рис: дистанційна зайнятість, на умовах гнучкого робочого часу в рамках робочого дня, тижня, всього періоду трудової активності людини (часткова зайнятість або робота неповний робочий час, стиснутий робочий тиждень, сумісництво, тимчасова та епізодична зайнятість тощо).

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:

• регламентовану (легальну) зайнятість

• нерегламентовану зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин, здійснюється без укладання трудового договору і не враховується державною статистикою. Поділяється на: неформальну та нелегальну.

За національною методологією до неформального сектору включають осіб, які були зайняті на незареєстрованих підприємствах, що за своїм розміром (чисельністю працюючих) відносяться до сектору домашніх господарств та одночасно відповідають таким критеріям:

• ринкова спрямованість;

• обмежене число працівників;

• відсутність державної реєстрації підприємницької діяльності.