12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.

Важливим складником комунікативної компетенції є мовна та мовленнєва компетенція.

Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.

Мовленнєва компетенція – загальне коло питань мовленнєвої діяльності, що передбачає наявність відповідних знань, умінь, досвіду, а мовленнєва компетентність – конкретна мовленнєва обізнаність особистості (індивіда), специфічна за родом діяльності.

Формування професійної мовнокомунікативної компетенції передбачає:

 глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;

 досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

 вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

 знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;

 уміння працювати з різними типами текстів;

 орієнтування у потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;

 вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;

 володіння інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної рефакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

 володіння основами риторичних знань і вмінь;

 уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності. Сформувати професійну мовнокомунікативну компетенцію покликана сучасна система освіти.

13. Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.

Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв‘язку з тим, що українська літературна мова має дві форми – писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й усні.

До усних належать стилі:

- розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються просторіччя, прості речення);

- ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови, використання звертань, вставних слів, міміки, жестів. До писемних належать стилі:

- науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки. Він характеризується широким використанням термінології, іншомовної та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.

- офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів, законів, постанов. Характеризується використанням канцелярської термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше (стандартні усталені вислови, які використовуються в документах), простих речень.

3