
- •1. Мова й література в системі кулурних цінностей українського суспільства.
- •2. Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •3. Українська літературна мова й мова професійного спрямування.
- •4. Специфіка мови професійного спрямування.
- •5. Комунікативні якості професійної мови.
- •6. Складники системи національної мови.
- •7. Мовне законодавство в Україні.
- •8. Статус української мови як державної.
- •9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.
- •11. Поняття культури мови. Комунікаційні якості культури мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •13. Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •14. Давня література й початки й початки формування літературної мови.
- •15. Усна і писемна форми української літературної мови.
- •16. Функціональні різновиди української літературної мови Їх основні ознаки.
- •17. Стильові різновиди сучасної української літературної мови і фахова мова.
- •18. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •19. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •20. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •21. І. Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •22. І. Квітка-Основ‘яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •23. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.
- •24. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.
- •25. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •26. Принципи українського правопису.
- •27. Науковий стиль сучасної української літератури. Історія становлення мови економічної науки в Україні.
- •28. Мовні і жанрові особливості наукового стилю.
- •29. Основні жанри наукового стилю.
- •30. Писемні форми репрезентації наукової інформації (рецензія, тези, наукова стаття, резюме).
- •31. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.
- •32. Підстилі і жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.
- •33. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •34. Мовні засоби вираження наукових категорій, понять.
- •35. Поняття "термін", "термінологія", "терміносистема". Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •36. Терміни іншомовного походження в мові економічної науки.
- •З апозичення
- •37. Класифікація термінів за сферою використання.
- •38. Лексика наукового стилю. Вияви полісемії в наукових текстах. Пряме і переносне значення слова.
- •39. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів в наукових текстах.
- •40. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.
- •41. Мовна надмірність та мовна недостатність в наукових та ділових текстах.
- •42. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •43. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові та в економічній термінології.
- •44. Виразність та образність мови, її частота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •45. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів. Їхня роль в усній і писемній науковій та офіційно-діловій мові.
- •46. Основні способи творення термінів у сучасній українській літературній мові.
- •47. Поняття "граматична норма". Стилістичні можливості граматичних норм у різностильових текстах.
- •48. Синтакс. Конструкції в різностильових текстах.
- •49. Синтаксична норма в наукових і ділових текстах. Складні випадки керування.
- •50. Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях наукового й ділового стилів.
- •51. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового й ділового стилів.
- •52. Складне речення в текстах наукового й ділового стилів.
- •53. Науковий текст і його ознаки.
- •54. Види та жанри наукових текстів.
- •55. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного списку.
- •56. Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетентності фахівця.
- •57. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •58. Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.
- •59. Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
- •60. Специфіка публічної монологічної мови.
- •61. Специфіка публічної діалогічної мови.
- •62. Змістова організація основної частини публічного виступу (виклад матеріалу, доказ, спростування).
- •63. Етикет наукової мови.
- •64. Етикет ділової мови.
- •65. Традиційні формули звертання в діловому та науковому стилях.
- •66. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.
- •67. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
- •68. Типи економічних словників. Їхня характеристика.
39. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів в наукових текстах.
Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові наявність близьких , але не тотожних способів висловлення.. Деякі слова відрізняються лише префіксами і тут треба бути обережним, бо заміна однієї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту. Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками).
Синоніміка – це явище, властиве усім сталям мови, воно притаманне лексиці нашої мови, загалом, а не лише лексиці художньої літератури й публіцистики. Адже явище синоніміки означає висловлення, покликане якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки.
Пом’якшуючі синоніми доречні в діловому документі насамперед у тих випадках, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації. Оскільки ж пом’якшуючі синоніми – це переважно описові кількаслівні словосполучення, то вони, до всього іншого, ще й громіздкі. Тому кількість їх у тексті повинна бути мінімальною.
40. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.
Антоніми – це слова з протилежним значенням. Омоніми - слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Точність і однозначність наукового стилю формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням. їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови – це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет (річ, ознаку, явище) і поняття. Точне слововживання забезпечується знанням системи лексичних значень, розмежуванням значень багатозначного слова, слів-синонімів, омонімів, паронімів. Вживання великої кількості термінів, слів у прямому значенні, обмеження синонімічних замін творять точність наукового стилю. Багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань.
10
41. Мовна надмірність та мовна недостатність в наукових та ділових текстах.
Нерідко в усному мовленні (а інколи і в писемному) трапляється випадковий пропуск слів, необхідних для точного висловлення думки й адекватного її сприймання. Це вияв мовної недостатності, яка призводить до нерозуміння смислу сказаного. Наприклад: На Голову Верховної Ради надійшов лист. Характеристика директора була позитивна.
Однією з важливих ознак мовленнєвої культури є точність висловлення думки. Вимога ця порушується у разі вживання слів без урахування їх значень. Це виявляється у появі зайвих, або надлишкових, слів, речень, а в письмовому мовленні навіть цілих абзаців, які не несуть нічого нового. Багатослів’ям дехто намагається компенсувати брак інформації. Несуттєві подробиці й надлишкові слова зазвичай з’являються разом. Бідність змісту і багатослів’я взаємно заохочуються, вони завжди поряд.
Поширена звичка багато говорити і мало сказати відбирає в людей дорогоцінний час і порушує основний закон стилістики — якомога меншою кількістю слів сказати якомога більше.
Марнослів’я — типовий вияв мовної надмірності, що набуває форм плеоназму й тавтології.