МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР і ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТІ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ТА ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

С. Я. Харченко

І. В. Бєлецька

Т. С. Гаміна

ОРГАНІЗАЦІЯ

ВІЛЬНОГО ЧАСУ

ШКОЛЯРІВ

Навчально-методичний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Луганськ

«Альма-матер»

2007

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЛЬНОГО ЧАСУ 7

1.1. Історико-педагогічний аспект проблеми

вільного часу . 7

2. Сутність вільного часу 14

3. Вплив організованого вільного часу

на становлення особистості учня . 27

РОЗДІЛ II. УПРАВЛІННЯ ТА САМОУПРАВЛІННЯ ВІЛЬНИМ ЧАСОМ 33

2.1. Менеджмент культурно-дозвіллєвої

діяльності в галузі вільного часу 33

2.2. Основні форми й методи організації вільного

часу учнівської молоді 46

2.3. Організація дозвілля за рубежем 63

РОЗДІЛ III. ГРА В СТРУКТУРІ ДОЗВІЛЛЯ 73

3.1. Теорія і практика гри та її пізнавальні

й виховні можливості 73

3.2. Психолого-педагогічна характеристика

основних видів ігрової діяльності 93

3. Сучасні ігрові технології 112

4. Педагогічна майстерність в управлінні

та організації культурно-дозвіллєвої діяльності 143

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТЕЗАУРУС 156

ЛІТЕРАТУРА 159

ДОДАТКИ 167

З

ВСТУП

Розвиток соціально-педагогічної роботи в Україні за останнє десятиріччя характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми та підлітками, значними змінами та новаціями в цій сфері. Це у свою чергу обумовлює необхідність її теоретико-методичного обґрунтовування, вимагає розробки нових підходів до процесу соціального виховання підростаю­чих поколінь з урахуванням сучасних тенденцій у практиці со­ціально-педагогічної роботи.

Вільний та всебічний розвиток особистості є не тільки ви­соким соціальним ідеалом, але й важливою умовою становлен­ня суспільства, яке орієнтується на універсальні, гуманістичні та демократичні цінності. Теоретичне осмислення цього проце­су є однією з фундаментальних проблем сучасної педагогіки дозвілля. Важливим напрямком її вирішення стає глибоке дос­лідження вільного часу, його ролі та місця у формуванні та розкритті творчого потенціалу особистості.

У зв'язку з політичними, економічними й соціокультурними змінами, що відбуваються в нашому суспільстві у всіх сферах його життя, значно змінилися зміст та форми культурно-дозві-ллєвої діяльності, які мають велику силу смислового та емоцій­ного впливу на особистість.

Зміст культурно-дозвіллєвої діяльності обумовлений потре­бами суспільства в розширенні демократії та гласності, удоско­наленням суспільних відносин, розвитком різнобічних здібнос­тей людей, продуктивним проведенням їх дозвілля.

Сфера вільного часу й дозвілля завжди була об'єктом нау­кового інтересу. Зокрема, філософія розглядає вільний час як простір для здійснення специфічних, соціальних процесів, ви­являє початок виникнення вільного часу та його взаємозв'язок з робочим часом, його соціальну цінність. Соціологія й еконо­міка здійснює кількісний та статистичний аналіз цих процесів, досліджуючи характер та зміст вільного часу особистості, діяльність соціальних інститутів, дозвілля щодо його напов­нення, аксіологію дозвілля. Психологія звертає увагу на потре-

4

бу та мотиви, які визначають поведінку та вчинки людини в цій сфері.

Таким чином, у своїй сукупності дані цих наук свідчать про те, що вільний час є домінуючим простором, у якому відбу­вається фізичний та духовний розвиток людини, її соціаліза­ція. До цієї проблеми зверталися представники класичної педа­гогічної думки: Я.А. Коменський, С.Т. Шацький, К.Д. Ушинсь-кий, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, пов'язуючи вільний розвиток особистості з правильною організацією її життєді­яльності, ураховуючи фактор вільного часу. Великий інтерес становлять роботи сучасних учених, які зробили значний вне­сок у розробку проблеми організації вільного часу молоді: І.С. Кон, А.В. Мудрик, Г.О. Євсєєва, Г.В. Бочарова, Д.С. Махов, С.А. Шмаков. У роботах висвітлено проблеми раціонального використання вільного часу учнів, визначено критерії культури вільного часу, розроблено нові сучасні форми й методи в куль­турно-дозвіллєвій діяльності тощо.

Інститутами соціалізації, у межах яких формується осо­бистість, є сім'я, школа, позашкільні заклади, засоби масової інформації, культурно-просвітницькі заклади, дитячі громадські об'єднання сфер вільного часу. Усі вони, безумовно, відігра­ють значну роль у розвитку особистості.

На зміну монопольному становищу школи, де педагог вис­тупав з позиції абсолютної моральної й соціальної істини, при­йшла соціальна та культурна взаємодія всіх інститутів соціалі­зації, які діють у межах правового простору. У зв'язку з цим сфера вільного часу привертає сьогодні увагу школи як про­відного соціального інституту виховання. Саме в цій сфері відбу­вається активний контакт молодої людини з навколишнім світом, акумулюється необхідний соціальний досвід. Культурно-дозві-ллєву діяльність у сучасному світі відносять до такого вибірко­вого виду суспільної життєдіяльності, яка є сферою творчої досконалості людини, розвитку її інтелектуальних, духовних сил, виступає як необхідна передумова культурного прогресу суспільства в цілому.

Складний процес перебудови суспільства на рубежі XXI сто­ліття органічно включає в себе перебудову своєрідного світу дитинства, зміну тривало існуючої тенденції „підготовки учнів

5

до життя" на тенденцію активного включення їх у життя, роз­ширення поля їх соціального життя, продовження їм суверен­ного світу дитинства, цьому й слугує дозвілля — сфера со­ціального життя школярів.

Сьогодні у сфері вільного часу існує низка протиріч, які потребують свого негайного розв'язання:

• між природними потребами розширення діапазону своєї куль­турно-дозвіллєвої діяльності й поки ще жорстокою орієнтацією на запропоновані, переважно комерційні „зразки" дозвілля;

• між диференціацією інтересів учнів, які стимулюються потоком відкритої інформації, і відсутністю їх задоволення в межах діяльності сучасної школи;

• між віковими вимогами до рівня підготовленості учнівсь­кої молоді до життя, до засвоєння свого вільного часу в нових соціально-політичних, економічних відносинах та традиційної орієнтації на розважальний характер дозвілля.

Навчальний посібник складається з трьох розділів; кожен з них розглядає проблему вільного часу в певному ракурсі. Пер­ший розділ розкриває засади теорії та методики організації вільного часу учнівської молоді; послідовно розглядаються сутність, принципи, методи, особливості культурно-дозвіллєвої діяльності. Другий розділ розглядає питання управління у сфері вільного часу, характеризує основні методи та форми органі­зації культурно-дозвіллєвої діяльності учнівської молоді та досвід організації дозвілля за рубежем. Третій розділ присвя­чується грі як джерелу культури людей, як основної частини дозвілля учнів, як унікальному засобу формування духовних потреб та розкриття творчого потенціалу особистості дитини. Педагогічна технологія представлена як важливий елемент пе­дагогічного професіоналізму. Описано засоби оволодіння пе­дагогічною технологією.

Завдання посібника — дати фахівцям мінімум необхідних знань з основних проблем сучасної організації вільного часу. У додатках подаються орієнтовна програма спецсемінару „Ефек­тивна організація вільного часу учнівської молоді"; анкети для вивчення інтересів, захоплень, потреб учнів у вільний час; сце­нарії ігор, тренінгів, конкурсів, змагань та свят для позашкіль­ної роботи в дозвіллєвій сфері.

6

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЛЬНОГО ЧАСУ

/. /. Історико-педагогічний аспект проблеми вільного часу

Над проблемою розумного, дбайливого використовування кожної години нашої великої цінності — часу — замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. І в минулому, виявляється, час пригноблював людей своєю швидкоплинністю; тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю викори­стовувати. Так, говорячи про роль часу в житті людини, про своє ставлення до нього, Сенека зазначав, що велика частина нашого життя йде на помилки й погані вчинки, значна частина протікає в бездіяльності; необхідно вести рахунок свого часу, економити його. Вільний час не повинен обтяжувати людину, людина повинна бути підготовлена до розумного, найефектив­нішого його використання.

Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цьо­го явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до ви­щих. Історичний підхід дозволяє виявити в культурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу.

Історичне минуле являє собою джерело багатющого досві­ду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільно­го часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Своїми витоками сягає періоду кам'яного віку. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення покла­ли початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, мож­ливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джере­лах описані такі види рекреативної діяльності, як танці, теат­ральні вистави та дитячі ігри.

У зарубіжній науці відлік пізнання явища «дозвілля» почи-

7

нається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінювали вільний час як найбільш важливе для вдосконален­ня людини. Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї при­роди. Великий філософ у своїх «Законах» пристосовував дозв­ілля та всі його механізми — свята, театр, танці, пісні, змагання — до потреб свого політичного проекту [105]. Платон вважав, що репертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає «велике дозвілля» як соціальний інсти­тут [105, 275].

Збагачений його ідеями грецький світ, антична культура на­ближала дозвілля, усі його естетико-художні акти та цінності до ідеї всебічного розвитку особистості людини, використання самоцінності дозвіллєвих багатств в ім'я високих цілей людсь­кого існування.

Визначивши мету виховання, Аристотель виходив з того, що війна існує заради миру, заняття — заради дозвілля, корис­не — заради прекрасного. Звідси він і виводить педагогічне завдання — виховувати в громадян уміння користуватися дозвіл­лям та щастям («чистим дозвіллям»).

У підготовці до проведення дозвілля, на думку Аристотеля, увагу необхідно приділяти організації ігор та музичної освіти. Але дозвілля як ідеал життя було тільки для меншості в силу їх багатства й існування інституту рабства.

Фукідид, великий давньогрецький історик, писав про те, що греки запровадили багато різноманітних форм проведення доз­вілля для відпочинку душі від роботи, які давали насолоджен-ня й допомагали розсіяти турботи повсякденного життя.

Уже в цей період були масові та групові форми дозвіллєвої діяльності. Масові — у вигляді свят і торжеств, які наповнені піснями, танцями, видовищами. Групові — у вигляді застілля з бесідами про літературу, філософію, з декламаціями. Багато уваги приділялося фізичній досконалості. Для дітей були ство­рені гімнастичні школи-палестри, для дорослих — гімнасії. Пізніше гімнасії перетворювалися у своєрідні клуби, де прово-

8

дили час не тільки в гімнастичних вправах, але слухали ора­торів; вели диспути; збиралися вчені й філософи.

В Афінах, особливо в часи їх розквіту, вплив на зміст та характер дозвілля збагачувався розвитком системи освіти й мистецтв. Споруджується в Акрополісі величний ансамбль — культурний центр усього грецького світу. З розвитком драма­тичної поезії почалося будівництво театрів. Усвідомлюючи роль театру, держава не брала платню за відвідування вистави. Те­атр не тільки навчав і розважав, але й формував ставлення до дозвілля. Наприклад, у давній трагедії Софокла «Іфігенія» є такі рядки: «Не сладок плод бездельного досуга, и праздному не помогает бог». Для музики та співів був збудований одеон, у залі якого був найкращий резонанс.

У класичний період грецької культури театр прийшов як сим­вол античного демократизму, де трагедійна вистава чи комедія, величезні всенародні дійства в художній формі виявляють ду­ховну єдність співгромадян.

Основою театру є притаманні грекам ще за архаїки культові відправи на честь покровителя землеробів бога Діоніса, так звані Великі Діонісії. У класичний період на хвилі еллінського патріо­тизму та завдяки розквіту виноградарства зростає популярність цих свят. В Афінах Великі Діонісії перероджуються в театралізо­вані вистави, стають обов'язковим складником державних свят­кувань. Розуміючи виняткову роль театру у формуванні поглядів та переконань вільних громадян Еллади, полісна держава цілес­прямовано підтримує його, запровадивши обов'язок літургій — грошової підтримки та організації вистав заможними громадяна­ми, виплачуючи незаможним кошти на квитки.

В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Людське життя — авторське виконання загаданих космо­сом трагедій та комедій. У найпопулярніших трагедіях Софокла «Антігона», «Едіп — цар», «Філоктет» людина покликана само­стійно визначати свої вчинки, морально відповідати саме за себе. На відміну від Софокла, котрий показував людей такими, якими вони мають стати, Еврипід зображав людей такими, які вони є. У його п'єсах «Медея», «Електра», «Федра» розкри-

9

вається діалектика людських почуттів. Трагедійний конфлікт він переносить у душу героя. Комедії Аристофана «Оси», «Хма­ри», «Лісістрата» втілюють здоровий глузд і гумор.

Держава-поліс періоду класики пильно дбала про культур­не дозвіллєве життя своїх громадян, наслідком чого був до­сить високий рівень їхніх культурних запитів. Афіни класичної пори — місце, де мистецтво, філософія, наука стали невіддільним компонентом повсякденного життя. Афінян оточувала високо­художня архітектура та скульптура; для них існували театр, гімна-сіони й палестри для фізичних тренувань на дозвіллі; про­світянська діяльність філософів на вулицях міста створювала особливу атмосферу пошани до освіченості. Цінувалося вміння переконувати людей, керувати настроєм юрби.

Інфраструктура дозвілля давніх вражає. Особливе місце в структурі дозвілля античного суспільства займало відправлення культів, зміст і спрямованість яких несли в собі духовні та есте­тичні цінності, котрі культивувала серед громадян держава.

Разом із зростанням рівня культури збільшувалась потреба в книжках та книжкових зібраннях. Відома бібліотека трагічно­го поета Еврипіда. В Олександрії, поряд з кількома храмами, форумом, музеєм, який був знаменитий зосередженістю вче­ності того часу, величезний простір займала бібліотека.

Прикметою культурного побуту Римської імперії були публічні зустрічі слухачів з поетами. Спеціальних музеїв у Римі в сучасному розумінні не було. Твори мистецтв — пам'ятники, скульптури, мозаїки — були всюди.

З відходом з історичної сцени Античності на довгі століття відходить і ставлення до дозвілля як свободи людського духу. Середньовіччя з його замкненим натуральним господарством, розповсюдженим християнством позбавило дозвілля того змісту, котре в нього закладено було еллінами. Дозвілля мешканці середньовічного міста проводили на площі. Вона була і рин­ком, і клубом, і центром усіляких свят і розваг, у яких брали участь як професійні актори, жонглери, розповідачі билин, ка­зок, так і самі городяни. Ці свята під відкритим небом супро­воджувалися танцями, маскарадами, іграми, які отримали на-

10

зву карнавалів і широко розповсюджувалися.

Однією з форм проведення масового дозвілля були релігійні вистави — містерії, які були частиною багатоденного дійства. У містах існували «риторичні камери» — літературні об'єднання, які активно брали участь у розробці сценаріїв та проведенні свят.

Рекреативний характер буденного та святкового дозвілля, безперечно, створював умови для фізичного відпочинку й ду­ховної розрядки, але рівень існуючої культури ще не дозволяв людині дивитися на вільний час не інакше, як на час, вільний від роботи.

Першу спробу витягти людину з домашнього побуту, роз­ширити коло її інтересів і контактів зробив Петро І. Так, від учасників асамблей він вимагав веселості, розкріпачення, сво­боди спілкування, веселої музики та європейських танців. Пет­ро І сам складав програми для маскарадів, вистав, видовищ. Видовища виконували театральну виставу. Давня Русь, як і се­редньовічна Європа, завдяки цим видовищам була наскрізь те­атральною. З'являється публічний природничо-історичний му­зей (кунсткамера), але як форма просвітницької роботи з'явля­ються музеї лише в другій половині Х!Х ст.

Просвітницька спрямованість виховної діяльності у сфері дозвілля на всіх її етапах справляли великий вплив на культур­ний рівень людини. Володіння культурою значило для людини підвищення свободи в самореалізації та в спілкуванні. Праг­нення людини проводити свій вільний час спільно з іншими людьми знайшло відображення в дозвіллєвих об'єднаннях, спільнотах.

Кінець XVIII — початок XIX ст. було часом розвитку салонів, гуртків, громад різної спрямованості: музичних, літературних, спортивних тощо. Головна відмінність гуртка від салону була в тому, що гурток об'єднував людей із загальними інтересами на­вколо будь-якої єдиної теми, предмета. Салон був менш тематич­но спрямований об'єднаннями, у ньому зростала роль хазяйки (або хазяїна), оскільки відвідувачів салону зв'язувала не тільки й не стільки спільність інтересів, скільки факт знайомства, близь-

11

ких стосунків. Вечори проходили за чітким сценарієм, з обов'яз­ковим концертним виконанням, публічними читаннями.

Культурному збагаченню городян сприяв розвиток у другій половині XIX ст. бібліотечної справи, розповсюдження періо­дичних видань — газет, журналів, альманахів, поширення ме­режі театрів, поява аматорських гуртків. З'являються клубні заклади, де все зводилось до того, щоб провести вільний час із задоволенням, приємністю й користю, тобто добре розважи­тись. У клубах були приміщення для читання дозволених кни­жок, періодичних видань, а також приміщення, де влаштовува­лися час від часу танцювальні вечори, бали, маскаради та дра­матичні вистави.

На початку XX ст. розширюється мережа освітніх закладів у сфері вільного часу: функціонували недільні школи, різноманітні освітні гуртки й курси, перші народні університети, Народні будинки. У Народних будинках силами інтелігенції проводи­лась культурно-освітня робота: лекції, вистави, екскурсії, ство­рювалися драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні.

У цей період було покладено початок організації дозвілля дітей з бідних сімей. Перші клуби для дітей і підлітків у Москві під керівництвом СТ. Шацького і А.У. Зеленко. Кожен з клубів був заснований на певному інтересі: до театру, музики, обра­зотворчого мистецтва, науки. Періодично влаштовувалися спільні для всіх учасників відвідування театрів, музеїв, виїзди за місто.

Післявоєнний період характеризується зміною в культурних потребах людей, способах проведення ними свого вільного часу. У структурі дозвілля значне місце займають заняття, які мали на меті самоосвіту, цьому сприяли університети культури — на­уково-педагогічних, технічних знань. На громадських засадах створювалися самодіяльні театри, симфонічні оркестри, хори, оперні, вокальні й балетні студії, обласні народні філармонії. Для сфери професійного мистецтва — консерваторій, театраль­них інститутів, музичних училищ та музичних шкіл — готували спеціалістів.

У клубних закладах активно використовувалися такі форми роботи, як «тематичний вечір». Це були вечори-зустрічі, вечо­ри бойової та трудової слави, вечори запитань та відповідей. З

12

метою пропаганди науково-технічного прогресу клуби виступа­ли як ініціатори проведення «днів техніки», «тижнів технічного прогресу» тощо. Новим явищем був розвиток аматорського руху. Виникли клуби шанувальників музики, поезії, літератури, клу­би кінолюбителів, радіолюбителів, фотолюбителів, любителів науки, техніки, природи, спорту, туризму, клуби колекціонерів.

Популярними серед молоді були «Клуби допитливих», «Клу­би цікавих зустрічей», «Клуби з широкою пізнавальною про­грамою». До роботи цих клубів залучалась учнівська молодь. Клуби включалися до підготовки трудових свят: «День шахта­ря», «День будівельника»; свят, пов'язаних з природними цик­лами — «Свято весни», «Свято проводів зими» тощо.

Роль організаторів дозвіллєвих заходів брали на себе проф­спілки, комсомольські організації, органи громадського само­врядування. Після роботи або навчання проводилися лекції, бесіди, екскурсії на виставки, до музею, влаштовувалися кон­церти, вечори відпочинку; працювали спортивні секції.

У молодіжному середовищі розвивалася так звана неорга­нізована самодіяльність: підлітково-молодіжні компанії з оріє­нтацією на «вуличне» спілкування, «молодіжні вечірки», «підпільні» рок-групи, панки, рокери всіх відтінків, об'єднання фанатів, спортивні клуби, аматорські фольклорні об'єднання.

Структурні зміни в системі культурно-дозвіллєвих закладів певною мірою сприяли пожвавленню культурно-дозвіллєвої діяльності: збільшення обсягу проведення заходів, поширилася гурткова робота, зросло число аматорських об'єднань. Але кар­динального повороту до ліквідації існуючої диспропорції між культурними потребами населення та їх задоволення через гро­мадські форми організації дозвілля не відбулося. Сьогодні ма­теріальна база закладів культури в занепаді, їх кількість скоро­чується. Розповсюдження набуває комерційна дозвіллєва діяльність, з широким спектром платних послуг: приватні теат-ри-студії, картинні галереї, концертні зали, заклади, орієнто­вані на одержання прибутків: казино, ночні клуби, ресторани з різноманітними шоу-програмами; приватні фірми, які забезпе­чують контакт самодіяльного та професійного мистецтва зі слу-

13

хачами та глядачами, організацію відпочинку населення в га­лузі кінопрокату, театрально-концертної діяльності, туризму; у засобах масової інформації — приватне телебачення, приватні книжкові видавництва, приватні газети.

Наприкінці XX ст. життя висунуло багато проблем у ство­ренні культурно-дозвіллєвої діяльності, вирішення яких необ­хідно шукати в наступні роки.

Для правильного розуміння сутності вільного часу важливо враховувати положення К. Маркса про те, що «царство свободи починається насправді лише там, де припиняється робота, дикто­вана потребою й зовнішньою доцільністю, отже, за природою речей воно лежить по той бік власне матеріального виробницт­ва. По той бік нього починається розвиток людських сил, який є самоціллю, істинне царство свободи» [81, 386—387].

Історія дозвілля являє собою багату спадщину теоретичних пошуків і практичного досвіду, нею накопичений досвід з мето­дики масової просвітницької роботи, організації її різних форм, методики проведення та організації свят та видовищних за­ходів, постановок сценічних композицій, диспутів, наочної про­паганди, клубних вечорів, постановки літературних та музичних композицій, театралізації, екскурсій, технології організації ви­ховного процесу в дозвіллєвих організаціях, організації спільної діяльності навчальних закладів та закладів дозвілля.

Контрольні питання:

1.Як Платон та Аристотель оцінювали вільний час?

2. Охарактеризуйте дозвілля в Середньовіччі.

3. Назвіть, що сприяло культурному збагаченню вільного часу в другій половині XIX ст. — на початку XX ст.

1.2. Сутність вільного часу

Сучасна цивілізація досягла того ступеня розвитку, коли подальший її рух уперед став повністю залежати від проблеми вдосконалення людини. Зараз наступив період, коли всебічний розвиток особистості стає не тільки її гуманним ідеалом, але й набуває характеру закономірного розвитку суспільства. Навчаль­на, трудова діяльність — природний стан кожної людини. У цих

14

умовах матеріальна потреба самовираження спонукає особу активно включатися у всі вищеназвані види діяльності, а також і діяльність у сфері вільного часу.

Відома багато вимірність, поліфонічність вільного часу при­пускає широкі можливості для розробки різних методологіч­них підходів, концепцій, дослідницьких напрямів у теоретично­му осмисленні сутності вільного часу. Сутність вільного часу визначається станом усього комплексу соціально-економічних, політичних і культурних чинників, що забезпечують життя сус­пільства.

Перш ніж приступити до характеристики виховних можли­востей вільного часу, шляхів його раціональної організації, слід чітко й зрозуміло осмислити, що ж варто розуміти під вільним часом учнів. Серед багатьох робіт, які присвячені проблемі орга­нізації вільного часу, поняття «вільний час школяра» тлумачить­ся по-різному: деяка частина вчених розглядає вільний час лише як час забав і розваг чи як час, який треба чимось заповнити. У зв'язку з цим ми вважаємо найбільш точним таке визначення: вільний час учня — це та частина його загального бюджету часу, що залишається після виконання ним навчальних обо­в'язків, задоволення природно-фізіологічних потреб і деяких, що не залежать від волі школяра, непродуктивних витрат. Він використовується ним за власним розсудом. Зміст його визна­чається загальною спрямованістю особистості, рівнем її духов­ного розвитку. При цілеспрямованому педагогічному керівництві вільний час сприяє здійсненню основної мети виховання — все­бічному гармонійному розвитку особистості [11, 71—74.].

Ми ж візьмемо за основу наступне визначення вільного часу, а саме: вільний час — частина позаробочого, позанавчального часу, що є сферою формування й вияву різних рівнів вільної життєдіяльності, безпосередньо направлених на всебічний і гар­монійний розвиток особистості.

Вільний час виражається, перш за все, у діяльності, що виз­начається внутрішньою, особистою необхідністю, інакше кажу­чи, системою життєвих орієнтацій, потреб і інтересів, що вияв­ляються в культурно-дозвіллєвій діяльності кожної людини.

15

У свою чергу, культурно-дозвіллєва діяльність є одним з найважливіших засобів реалізації сутнісних сил людини й оп-тимізації соціально-культурного середовища, що оточує її. У культурно-дозвіллєвій діяльності, як правило, присутні момен­ти перетворення, пізнання й оцінки [119, 31].

Культурно-дозвіллєва діяльність є також важливим чинни­ком реалізації провідних принципів демократії: гласності, сво­боди слова, розкріпаченої свідомості.

Культурно-дозвіллєва діяльність є процес створення, роз­повсюдження й множення духовних цінностей. Це положення підтверджується таким визначенням: «Культурно-дозвіллєва діяльність є спеціалізована підсистема духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інсти­тути, які покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної осо­би [4, 21].

Специфіка вільного часу учнівської молоді виявляється на рівні таких завдань:

1. Формування в школяра позитивної Я-концепціі, що ха­ рактеризується трьома чинниками:

• упевненістю в доброзичливому ставленні до нього інших людей;

» переконаністю в успішному оволодінні тим або іншим ви­дом діяльності;

• відчуттям власної значущості.

Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення школяра до самого себе й об'єктивність його самооцінки. Вона є основою подальшого розвитку індивідуальності дитини. Сфе­ра вільного часу дає можливість реалізовувати нерозкритий творчий потенціал і позитивне сприйняття підлітком себе.

2. Формування в учнівської молоді навичок співпраці, ко­ лективної взаємодії. Для найшвидшого соціального пристосо­ вування дитина повинна позитивно ставитися не тільки до себе, але й до інших людей. Якщо в дитини за наявності позитивної Я-концепціі сформоване вміння домовлятися з товаришами,

16

розподіляти обов'язки, ураховувати інтереси й бажання інших дітей, виконувати спільні дії, надавати необхідну допомогу, по­зитивно вирішувати конфлікти, поважати думку іншого і т.п. Повністю позитивна Я-концепція у сфері вільного часу фор­мується тільки в колективній взаємодії.

3. Формування в учнівської молоді потреби в продуктивній, соціально-схвалюваній діяльності через безпосереднє знайом­ство з різними видами діяльності, формування інтересу до них відповідно до їх індивідуальності, необхідних умов і навичок. Інакше кажучи, у свій вільний час підліток повинен навчитися займатися корисною діяльністю, він повинен уміти включатися в різні види діяльності, які пов'язані з організацією культурно-дозвіллєвої діяльності й самостійно організовувати її.

4. Формування етичного, емоційного, вольового компонен­та світогляду школярів. Емоційна сфера формується в дітей через естетичні уявлення у творчій діяльності.

5. Розвиток пізнавального інтересу. У цьому завданні відоб­ражається спадкоємність у навчальній і позанавчальній діяль­ності, оскільки сфера вільного часу напряму пов'язана з вихов­ною роботою на уроках і, урешті-решт, направлена на підви­щення ефективності навчального процесу.

Перераховані завдання визначають основні напрями роботи з учнівською молоддю з організації їх культурно-дозвіллєвої діяльності у вільний час.

Аналізуючи сутність вільного часу, виділимо такі ознаки вільного часу, характеризуючи його сутність:

Перша ознака полягає в можливості мати у своєму розпо­рядженні вільний час, звільнений, умовно кажучи, від необхід­ної діяльності. Це ознака містить у собі важливу характеристи­ку як самоцінність проведення часу, що відчувається особою як вільна діяльність. У педагогічному плані важливо мати на увазі, що основною цінністю вважається не сама можливість «роби­ти, що хочу» в процесуальному аспекті, а об'єктивний зміст і суспільна цінність, тобто якою мірою вільна діяльність сприяє всебічному розвитку особистості.

Друга ознака припускає, що свобода вибору занять на влас-

17

ний розсуд більша, ніж в інших сферах життєдіяльності люди­ни, інакше кажучи, вільний час не має жорсткої правової, тех­нологічної й соціальної регламентації, яка характерна для сфе­ри робочого часу.

Третя ознака характеризується зміною видів діяльності у вільний час, взаємозамінністю занять, їх вільним чергуванням і послідовністю.

Ця ознака багато в чому обумовлена пошуком різних форм самореалізації, необхідністю зміни емоційно-духовних станів, фізичного й інтелектуального напрямів.

Четверта ознака — безпосередня спрямованість вільного часу на саморозвиток особи як узагальнююча, інтеграційна ха­рактеристика її сутністі, у якій міститься вся решта ознак.

Педагогічне значення другої й третьої ознак полягає в тому, що вони дають теоретичні орієнтири для визначення міри пе­дагогічної регламентації, форм педагогічної організації й уп­равління цією сферою, а також припускають творчий підхід педагогів до пошуку розумного поєднання направлених і сти­хійних дій на особистість. Тільки в нерозривній єдності, діалек­тичному взаємозв'язку всіх ознак реалізується сутність вільно­го часу.

Говорити про сутність вільного часу безвідносно до його змісту було б неправомірно. Коли ми вживаємо поняття «зміст вільного часу», то маємо на увазі впорядковану сукупність видів діяльності й занять, інакше кажучи, весь реальний процес куль-турно-дозвіллєвої діяльності, що протікає в певних формах.

Необхідно відзначити, що сутність вільного часу реалізується у вільній діяльності, а вся сукупність занять і процесів, що належать до цієї діяльності, утворює зміст вільного часу. Зміст здатний найбільш яскраво виявляти сутність вільного часу уч­нівської молоді або, навпаки, вуалювати його. Найбільш вираз­не це положення виявляється в протилежних за своєю спрямо­ваністю видах діяльності учнів, що реалізуються в суспільно-значущих і соціально-негативних заняттях у вільний час. Звідси й різна роль змісту вільного часу в процесі формування особи-

18

стості молодої людини. У цьому значенні вільний час може виступати сферою як піднесення особистості, так і деградації.

Суперечність ролі змісту вільного часу, що робить вплив на розвиток особистості, призводить до спроб педагогів вивести за межі вільного часу набір занять, пов'язаний з різними по­явами антикультури.

Вивчення взаємозв'язку сутності й змісту вільного часу ста­новить певний інтерес і в інших відносинах. У цьому плані слід зазначити стійкість сутності вільного часу й рухливість, мінливість його змісту в молодіжному середовищі. Це знахо­дить своє віддзеркалення в інтенсивному розповсюдженні се­ред учнівської молоді таких занять, як художня й науково-тех­нічна творчість, спорт, туризм, різні види самоосвіти, а також у тих змінах, які відбулися в змісті вільного часу під впливом бурхливого розвитку соціальної інфраструктури дозвілля, за­собів масової комунікації: друк, кіно, телебачення й радіо. Нові інформаційні технології, що складаються на основі синтезу комп'ютера з відеотехнікою, засобів зв'язку й каналів інфор­мації, створюють широкі можливості саморозвитку особистості.

Зміст і сутність вільного часу знаходяться в прямому зв'яз­ку з його структурою й основними функціями. Під структурою розуміється будова та внутрішня форма організації змісту, що виступає як єдність стійких взаємозв'язків між різними видами діяльності у вільний час.

Специфіка структури вільного часу учнів обумовлена двома обставинами: характером праці й віковими особливостями учнів. У загальному бюджеті часу учнів домінує навчальна діяльність. Вона ж і робить вплив на вільний час школярів, що виявляєть­ся в більш виразній спрямованості учнів на творчу діяльність порівняно, наприклад, з робочою молоддю. Інакше кажучи, сам процес навчання стимулює знання науково-технічної, худож­ньої творчості, іншими заняттями, які залучають учнів до куль­турних процесів. Вікові характеристики учнів визначають підви­щену потребу в міжособистісному й інтимно-особистісному

19

спілкуванні. Ці специфічні особливості, що належать до струк­тури вільного часу, вельми значущі для розстановки педагогіч­них акцентів, які визначають різні рівні вільної діяльності і встановлюють оптимальні пропорції між ними.

Виділяються два основні структурні компоненти вільного часу: «творча діяльність» і «дозвілля».

Схематична структура вільного часу виглядає таким чином:

Вільний час

Творча діяльність

Дозвілля

Науково-технічна

ТВОРЧІСТЬ

Різні види

відпочинку:

туризм,

спорт

Різні види розваг:

відвідування

дискотек,

кінотеатрів та ін.

Громадсько-політична діяльність

Самоосвіта та ін.

Творча діяльність — це сукупність занять, що більш інтен­сивно впливають на процес всебічного розвитку особистості, а дозвілля — це сукупність видів діяльності, головним чином, із задоволенням культурних потреб поновлюючого характеру.

Як дозвілля, так і творча діяльність характеризується спе­цифічними ознаками, а саме:

• свободою вибору дозвіллєвої діяльності, свободою від зобов'язань;

• добровільною участю в дозвіллєвій діяльності;

• самодостатністю й самоцінністю;

• компенсацією дозвілля [102, 8].

Поза сумнівом, одні й ті ж види діяльності містять у собі 2

20

функції: відновлення й розвитку. Межі між ними дуже умовні, вони за своєю сутністю принципово не збігаються одна з од­ною. При цьому для кожного з елементів структури вільного часу є характерними або відпочинок і відновлення сил, або розвиток особистості. При організації і проектуванні тих або інших форм вільного часу педагог повинен чітко уявляти, що є визначальним, домінуючим у цьому процесі, а що виконує до­поміжну, підлеглу роль. Уважний аналіз показує, що не тільки зміст впливає на структуру вільного часу, але й структура, у свою чергу, впливає на зміст. Якщо творча діяльність буде про­відним компонентом структури, то це гармонізує в цілому весь зміст вільного часу, робить його насиченим більш прогресив­ними видами діяльності. ! навпаки, якщо основним компонен­том структури є дозвілля, пов'язане переважно з різними вида­ми відпочинку й розваг, то це значно збіднює зміст вільного часу в цілому. Природно, що соціальна сутність вільного часу при такому розмежуванні не змінюються, обидві складові час­тини необхідні для розвитку людини (дитини). Як творча діяльність, так і дозвілля знаходяться в динамічній взаємодії, обумовлюючи й гармонійно доповнюючи один одного.

Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному ви­падку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинсь­кої мови слово «функція» означає обов'язок, коло діяльності, призначення ролі.

Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішувати під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наяв­ності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливос­тей вільного часу має велике значення для визначення доціль­ності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації. Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в орга-

21

нізації вільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості.

Аналіз сутності вільного часу учнівської молоді дає підста­ву для визначення його функцій.

Розвивальна функція — комплексно містить у собі завдан­ня духовного, морального, фізичного розвитку підростаючої особистості.

Орієнтаційна, що спрямована на вирішення завдань со­ціальної й професійної орієнтації учнів.

Комунікативна — спрямована на задоволення однієї з про­відних потреб особистості, особливо підростаючої, потреби в спілкуванна.

Рекреативна — ця функція спрямована на відновлення фізичних, духовних і психічних сил, витрачених у процесі на­вчання, праці, суспільної діяльності, забезпечення школярів за­рядом бадьорості, енергії, життєрадісності.

Розрядка напруги — спрямована на формування та забез­печення умов для проведення дозвілля, для відпочинку та роз­ваги учнівської молоді.

За цими основними напрямками повинна бути організована дозвіллєва діяльність школярів.

Одним з найважливіших педагогічних завдань розвиваль-ної функції є завдання духовного збагачення школярів, роз­ширення їх загального, естетичного кругозору, розвиток і вдос­коналення пізнавальних здібностей, інтересів, умінь і навичок. Розвивальна функція вільного часу припускає вирішення й ще одного важливого завдання — формування морального складу учнівської молоді.

Позакласні заклади мають невичерпні можливості у вирі­шенні цього завдання: екскурсії, читацькі конференції, пред­метні вечори, читання науково-популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках — ці та багато інших форм творчої діяльності у сфері вільного часу.

Психологічні особливості шкільного віку роблять значу­щою орієнтаційну функцію вільного часу. Домінуючим мо-

22

тивом поведінки й діяльності підростаючої особистості є прагнення визначити своє місце в житті. У структурі орієн-таційної функції вільного часу учнівської молоді можна ви­ділити два якоюсь мірою самостійних аспекти: соціальна орієнтація школярів і професійна орієнтація школярів. Шля­хи та методи здійснення першого аспекту у сфері дозвілля дуже численні: бесіди, диспути, зустрічі, активне включен­ня в суспільно-трудову, суспільно-політичну роботу тощо. Основними напрямками у сфері дозвілля щодо другого ас­пекту професійної орієнтації є зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості, майстернях, учнівсь­ких кооперативах.

Комунікативну функцію вільного часу відрізняє потреба в спілкуванні. Природним простором для її задоволення є, на­самперед, вільний час, де складаються неформальні взаємини учнівської молоді з товаришами по школі, класу, групі, гуртку.

Рекреативна функція вільного часу здатна сняти напру­ження розумове, фізичне та відновити втрачені сили. Розумно організований вільний час вихованців сприяє зародженню пси­хічного потенціалу, емоційного стану, котрі необхідні для нор­мальної життєдіяльності школяра. Важливими компонентами їх відпочинку повинні стати ігри та забави, жарти та розваги, спортивні ігри й туризм та ін. [11, 71—74].

Такими є основні педагогічні функції вільного часу учнівсь­кої молоді. Вони не здійснюються самі собою тільки тому, що в школярів є деяка кількість вільного часу. Куди більш істот­ним є не тільки й не стільки наявність цього часу, скільки його раціональне використання, змістовне багатство.

Разом з тим треба підкреслити, що накопичувані в одній і тій же діяльності функції вільного часу існують не на рівноцін­них початках. Одні з них яскравіше виражені, є домінуючими в даному виді діяльності, а інші — як би вторинні, лише попутно обслуговують певні потреби й інтереси учнівської молоді.

Вільний час молоді в сучасному суспільстві має визначені особливості та протиріччя (див. табл. 1).

23

Таблиця 1 Особливості вільного часу серед молоді

№	Особливості	Протиріччя
1.	Істотна зміна мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій учнів	Відсутність глибокого осмислення й урахування процесів, що відбуваються
2.	Прагнення до росту соціальної активності учнів	Наявність, живучість застарілих форм, методів, засобів організації вільного часу, які не спрацьовують в умовах змін
3.	Інтенсивний розвиток демократії самоуправлінських початків у суспільстві	Обмеження довіри учням важливих справ, у яких вони могли виявити свою творчу індивідуальність
4.	Спроба реалізації нових потреб у самовизначенні учнів	Нездатність соціальних інститутів, державних установ забезпечиш цю реалізацію
5.	Прагнення учнями розпоряджатися своїм вільним часом	Присутність примусу й регламентації діяльності учнів в основних інститутах їх соціалізації
6.	Прагнення до поведінкової й нормативної незалежності учнівської молоді від батьків	Непомірна опіка з боку старших, недовіра до дітей, боязнь утратити над ними контроль

З таблиці ми бачимо, що особливості вільного часу учнівсь­кої молоді багато в чому обумовлені складними й суперечливи­ми процесами, які відбуваються в умовах наростаючої урбані­зації, кризи основних інститутів соціалізації, зростаючого роз­риву між соціальною й фізіологічною зрілістю учнів, подов­женням термінів їх навчання. Психофізіологічні й вікові особ­ливості, пов'язані з соціальним статусом учнівської молоді, які підсилюються автономізацією її від батьків, а також специфі­кою становлення підліткової та юнацької самосвідомості, на­кладають істотний відбиток на характер використання вільного часу.

Специфіка змісту вільного часу характеризується:

• по-перше, переважанням емоційного аспекту над інформа­тивним (для ефективної виховної дії потрібне звернення до відчуттів підлітка, до розуму через емоції);

• по-друге, у змісті вільного часу визначальне значення має практичний бік знань, тобто зміст вільного часу спрямований

24

на вдосконалення різноманітних умінь і навичок. Оскільки в змісті вільного часу практичний аспект переважає над теоре­тичним, розумніше розглядати зміст з позиції діяльності шко­лярів, через яку вони засвоюють ту або іншу галузь соціально­го досвіду.

По мірі реалізації сутності вільного часу чи, інакше кажучи, за характером впливу основних видів діяльності на формуван­ня всебічно й гармонійно розвиненої особистості всі заняття учнів можна диференціювати на три основних типи проведення вільного часу учнівської молоді:

/. Кульгурно-творчий — набір занять, пов'язаних з ним, характеризується однією загальною ознакою — створення й відтворення матеріальних і духовних цінностей і містить у собі художню й науково-технічну творчість, суспільну діяльність, різні форми самоосвіти.

2. Культурно-споживчий. При всьому розмаїтті занять цього типу їх поєднує одна загальна властивість — споживання ду­ховних цінностей, що роблять порівняно менший вплив на учнів, ніж їхнє створення чи відтворення (читання книг, газет, жур­налів, відвідування виставок і т.п.).

3. Рекреативний тип, що поєднує різні види відпочинку й розваг: туризм, спорт, відпочинок у компаніях, відвідування танцювальних вечорів, дискотек, кафе.

Наведена типологія відповідає диференціації вільного часу, тому що культурно-творчий і культурно-споживчий тип про­водження часу характеризують, головним чином, піднесену творчу діяльність, а рекреативний тип виражає дозвіллєву діяльність.

Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації.

1. Найважливішим принципом культурно-дозвіллєвої діяль­ності є її нерозривний зв'язок з життям, практичними зав­даннями реформування нашого суспільства.

2. Наступний принцип — це принцип диференційованого підходу до різних верств населення. Цей принцип означає

25

організацію вільного часу з урахуванням специфічних особли­востей й інтересів, потреб і питань учнівської молоді.

3. Принцип індивідуалізації полягає в розкритті діалектики соціального й індивідуального, що сприяє виявленню значення культурно-дозвіллєвої діяльності. Процес функціонування куль­турно-дозвіллєвої діяльності можна представити як взаємодію двох тенденцій соціалізації й індивідуалізації. Перша полягає в розумінні особою своєї соціальної сутності, а друга — сприяє виробленню в неї індивідуального способу життєдіяльності, завдяки якому вона дістає можливість самовдосконалення згідно з власними природними задатками й суспільними потребами, індивідуальний підхід указує на таку важливу межу культурно-дозвіллєвої діяльності, як його цілісність.

Особливо цінним є принцип доступності в культурно-дозвіллєвій діяльності, який здійснюється на основі врахуван­ня психологічних особливостей особистості, їх соціально-де­мографічних і соціально-політичних особливостей, необхідно враховувати рівень розвитку здібностей школярів.

Принцип послідовності полягає в конкретизації цілей куль­турно-дозвіллєвої діяльності, у вибудовуванні її системи, у виз­наченні завдань та її реалізації. Принцип послідовності здійснюється на основі вивчення низки умов: від відповідності занять рівню інтересів і здібностей школярів; від тимчасової тривалості й від схеми перемикання з одних занять на інші. Цей принцип ураховує характер занять, а також підрозділяє їх за ознаками зростаючої активності й самостійності.

Оцінка можливостей включення особистості в ту або іншу форму колективного або індивідуально організованих занять дозволяє виділити принцип системного підходу до вирішення культурно-дозвіллєвих завдань. Вибудовування структури за­нять на основі раціонального використовування вільного часу дозволяє підняти рівень соціальної й індивідуальної активності школярів. Поліпшується система педагогічного керівництва про­цесом самовиховання через форми культурно-дозвіллєвої діяль­ності, в індивідуальних видах занять, відбувається процес пере­ходу керівництва в самокерівництво.

26

Таким чином, педагогічна сутність вільного часу учнівської молоді полягає в необхідності надання їй фактичної волі про­ведення вільного часу, волі зміни занять, у рухливості й мінли­вості змісту вільного часу, у чітко вираженій спрямованості на творчу діяльність, у діалектичній єдності педагогічного вихо­вання й самодіяльності учнів.

Контрольні питання:

1. У чому полягає специфіка вільного часу?

2. Назвіть ознаки вільного часу, які характеризують його сутність.

3. Назвіть основні структурні компоненти вільного часу.

4. Розкрийте зміст понять «вільний час», «творча діяльність», «дозвілля», «культурно-дозвіллєва діяльність».

5. Назвіть функції вільного часу.

6. Якими протиріччями обумовлені особливості вільного часу учнівської молоді?

7. У чому визначається специфіка змісту вільного часу?

8. Назвіть основні типи проведення вільного часу учнівсь­кою молоддю.

1.3. Вплив організованого вільного часу на становлення особистості учня

Дослідження вільного часу як соціокультурного та педаго­гічного феномена визначає необхідність розглянути просуван­ня особистості учня у сфері його організації як виду діяль­ності. Проблему дитячого дозвілля легше зрозуміти «ззовні», тобто з позиції всього того, що робиться й може бути зробле­но дозвіллєвою діяльністю. Але потрібний підхід «зсередини», вихід на внутрішній світ самоцінної особистості, на проблему розвитку в учнів соціально-ціннісних інтересів, потреб, мотивів. У цьому головне призначення вільного часу. Розглянемо деякі сторони особистісного становлення учня в дозвіллєвій діяль­ності. Особистість — суб'єкт свого розвитку. У процесі життєді­яльності учень постійно вступає в контакт з іншими, такими як він. У результаті цих контактів (як безпосередніх, так і опосе­редкованих) у нього виробляється різне ставлення до навко-

27

лишнього світу, до суспільства, до себе. Якісний бік цього став­лення визначає спрямованість особистості, кількісний — її силу та цілісність. Основою цілісності розвитку особистості школя­ра є саморозвиток (К. Абульханова-Славська, Б. Ломов та ін.). Особистість — суб'єкт свого розвитку, якщо виражена розвит­ком свого потенціалу, постійним самовдосконаленням. Дослі­джуючи соціально-демографічну структуру соціуму, у сферах яких живуть та діють діти, структуру дозвіллєвих занять учнів, ступінь включеності їх у різні види культурно-дозвіллєвої діяльності, можна виокремити кілька важливих показників самоактуалізації учня у вільному часі, які розвивають його особистість.

До цих показників можна віднести: соціальну активність учнів, потребу у визначенні себе як особистості, рівні просування у сфері вільного часу, співвідношення індивідуального та колек­тивного. Особистість виникає, формується, розвивається та існує тільки в діяльності, у багатоманітних видах діяльності. Розгля­даючи вільний час як різноманітну форму самовираження й розвитку особистості в її життєдіяльності, організоване дозвіл­ля можна сприймати і як специфічну форму активності. Показ­никами активності особистості у сфері вільного часу виступає можливість вільного вибору будь-яких видів культурно-дозвіл­лєвої діяльності, зростання творчої активності, самоосвіта, куль­тура відпочинку та любительські заняття, ступінь включення в спілкування.

Головним структурним елементом будь-якої діяльності учня є мотив. Як правило, діяльність реалізується, виходячи з цілої групи мотивів. Однак, при цьому існує мотив, який домінує. Мотив може бути обумовлений зовнішніми об'єктивними чин­никами, а також внутрішнім спонуканням дитини.

Активність учня — це його внутрішня здатність мислити, дія­ти, робити вчинки, включатися в дозвіллєві справи, виходячи з власних спонукань, інтересів, цілей. Вільний час — це світ випад­ковості. Потенційна активність виводить на формування мораль­них прав, на психологічну готовність свідомо виявляти свободу волі. Щоб її реалізувати, потрібен досвід для конкретних актів поведінки й діяльності, необхідні педагогічні умови для само-

стійного вибору, його стимулювання, формування в школярів готовності та здібностей діяти на основі свого вибору.

Аналіз думок, оцінок, суджень учнів про цінність для них вільного часу дає можливість побачити особистісне просуван­ня, зріст школяра у сфері дозвілля. Цей аспект включає:

• свідоме ставлення до власного «Я»;

• рух від цінностей, що руйнує «Я», до цінностей, що його створюють;

• поведінку у відповідності зі своєю «Я-концепцією»;

• пізнання навколишнього світу без примусу;

• швидке засвоєння комунікативної культури спілкування з однолітками або партнерами по спільному дозвіллю;

• сприймання дозвілля як багатої сфери самоперевірки, са­мопізнання, самоствердження; реалізація своїх інтересів та по­треб;

• швидке адаптування в будь-якій спільності; проходження практики лідерства, організатора;

• засвоєння народної дозвіллєвої культури, досвіду емоцій­них переживань. Учень робить те, що в нього добре виходить, що він любить, до чого емоційно прив'язаний тощо.

К. Абульханова-Славська розглядає самовираження як об'­єктивізацію внутрішнього світу, особистості, яка розвивається. Особистісний внутрішній досвід школяра відображає індивіду­ально неповторне самовираження через ідентифікацію «Я»~суб'-єкта, через рефлексію власної дозвіллєвої поведінки, рівень розуміння та осмислення дозвіллєвої культури.

Проте існує й реальна пасивність як ситуація, коли мож­ливість вибору навіть не допускається. Частина учнів у сфері вільного часу керується такими установками: як можу, так і роблю; я не знаю, чим можна зайняти свій вільний час і не хочу цього робити; мене нічого не цікавить тощо. Якщо дест­руктивні заняття у вільний час призводять до особистого й соціального збитку (шкоди), то бездіяльне проведення вільно­го часу, безплідне марення, пасивність заключає в себе не мен­ше лиха.

Людина не може жити, не одержуючи інформації або нічо-

29

го не роблячи. Якщо в кору головного мозку не потрапляють подразники, то це може потягти за собою серйозні психічні розлади. Людина духовно збідніла, обмежена, з низькою куль­турою дозвілля іспит самотності й неробства витримати не може. Якщо багатий внутрішній світ людини, тим менше їй буде влас­тиве почуття нудьги.

Заняття учня від нудьги ніколи не призведе до будь-якого індивідуально або соціально значущого результату. Учень у цьому випадку прагне не до осягнення або створення будь-чого, а тільки лише до заповнення емоційного вакууму. Для такого заповнення характерні багатогодинне сидіння біля теле­візора, безпредметні балачки, безцільне фланірування вулиця­ми. Особливістю такого проведення часу є отримання сильного подразника, який заглушав би стан нудьги. Це викликає потре­бу в нових емоційних «вибухах», пошук яких веде до антисоці­альних проявів.

Для учня духовно збіднілого, який не має свого інтересу, своєї справи у вільний час, своєрідно й користування культур­ною інформацією, бо його увага не затримується на тому, що потребує осмислення, проникнення в сутність. Від цього — ор­ієнтування учнів на гостросюжетні фільми, масову детективну літературу, гральні автомати, комп'ютерні клуби.

Для більшості школярів дуже важлива потреба у визнанні як суспільної поваги, так і позитивної оцінки їх. Підлітковий вік — вік підвищеної самооцінки, вік об'єктивної активності, праг­нення зайняти високе становище в середовищі однолітків за рахунок соціальної активності. Культурно-дозвіллєва діяльність надає широке поле діяльності, у якій достатня кількість різно­манітних умов, що сприяють задоволенню визнання.

Рівень просування учнів у саморозвитку у сфері організова­ного дозвілля має кілька показників: рівень соціалізації особи­стості; рівень розвитку дозвіллєвих інтересів; рівень емоційно­го розвитку та досвіду колективних переживань у сфері дозвіл­ля; рівень розвитку самоконтролю, ініціативи, самоактуалізації, самоврядування; рівень здорового способу життя.

Серйозну увагу слід звернути, організовуючи вільний час

ЗО

учнів, на цілеспрямоване створення позитивних оточуючих об­ставин у школі, сім'ї (атмосфери, середовища): розвиток тра­дицій співпраці, співдружності учнів, учителів, батьків; ство­рення дозвіллєвого середовища; включення батьків у активну підтримку дозвіллєвої діяльності дітей у період шкільних кані­кул, у дні свят, залучення батьків до проведення туристських походів, екскурсій тощо; спільний пошук дітей і дорослих цінно­стей, норм і правил життя, спільну різноманітну дозвіллєву діяльність, знаходження стимулів активності учнів у просторі вільного часу, розширення особистісних свобод (дорослих і дітей).

Дозвілля, як ніяка інша діяльність, надає можливість усві­домити себе особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та здібності та одночасно усвідомлю­вати себе частиною колективних спільнот. Разом з тим дозвіл­ля захищає право учня на приватне життя.

У працях (А. Асмолов, О. Газман, Б. Лихачов, А. Мудрик, Л. Новикова та ін.) трактується першорядність категорії особи­стості й категорії колективу. Обидва ці поняття соціально й педагогічно значущі, бо «... протиставлення індивідуалізму й колективізму в основі своїй неправильно, оскільки індивід, прий­маючи цінність власної незалежності й свободи, повинен виз­навати цю цінність за кожною людиною в спільноті й тим са­мим визнавати цінність самої спільноти, у якій живе. Він пови­нен поєднати принципи індивідуалізму й колективізму в інтег­рований імператив свого існування в соціумі» [95].

В освіті урахування індивідуальності «означає розкриття можливості розвитку кожної дитини та підлітка, створення со-ціокультурної ситуації розвитку, виходячи з визнання унікаль­ності й неповторності психологічних особливостей учня. Інди­відуальний підхід до освіти вимагає порівнювати не одну люди­ну з іншою, а одну й ту ж людину на різних етапах її життєвого шляху. Розкриття індивідуальності, створення оптимальних умов її становлення та розвитку — головне завдання освіти»; орга­нізоване дозвілля [95, 41] активно забезпечує створення цих соціокультурних ситуацій.

31

Організоване дозвілля збагачує особистість учня:

• відкриває світ духовно значущого дозвілля вітчизняної культури;

• дає можливість почувати себе значущою особистістю, ре­алізувати себе в шкільному та подальшому житті, прилучати до творчості;

• зрозуміти соціальну значущість спілкування з однолітка­ми, учителями, батьками;

• допомагає знайти захист від негативних явищ у сім'ї, на­вчанні, житті.

Організоване дозвілля навчає учнів:

• цінувати й організовувати свій вільний час, обирати занят­тя за інтересами, потребами, за їх значенням у житті;

• бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем і виконавцем;

• жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв'язки.

Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість учнів шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження.

Контрольні питання:

1. Дайте характеристику самоактуалізації учнів у вільний час.

2. Дайте визначення поняттям «категорії особистості» й «ка­тегорії колективу».

3. Чим збагачує та чого навчає організоване дозвілля учнів?

4. Які показники дозволяють побачити особистісне просу­вання, зростання учня у сфері дозвілля?

5. Які позитивні обставини необхідно створювати, організо­вуючи вільний час учнів?

РОЗДІЛ II. УПРАВЛІННЯ ТА САМОУПРАВЛІННЯ ВІЛЬНИМ ЧАСОМ

2.1. Менеджмент культурно-дозвіллєвої діяльності в галузі вільного часу

З урахуванням стану й перспектив розвитку нашого суспіль­ства повинна будуватися сьогодні й уся соціально-культурна діяльність. Необхідно підходити до її організації з позиції рин­кових відносин, наявності різних форм власності і в соціально-культурній сфері, що диктує завдання оволодіння основами вільного підприємництва, менеджменту в організації дозвілля.

Залежно від характеру зв'язків суб'єкта й об'єкта методи менеджменту в закладі культури можна розділити на дві групи:

• безпосередні (суб'єкт — об'єкт), що впливають на колек­тив як об'єкт і на відносини з горизонтальними зв'язками: ке­рівник — керівник, група — група, учасник — учасник;

• опосередковані (суб'єкт — об'єкт — суб'єкт), коли керів­ник, управляючи об'єктом своєї дії (колективом, групою або учасником), переводить його в нову якість — у суб'єкт самовря­дування або управління.

Методи менеджменту не повинні бути єдиними й переважа­ючими в арсеналі керівника. Управлінська дія є органічна єдність безпосередніх і опосередкованих методів, що забезпечують тех­нологічний процес.

Уживані в колективах закладів культури методи опосеред­кованого управління включають:

• використовування колективу як суб'єкта педантичної дії на молодь, яка відвідує різні установи у сфері дозвілля;

• соціально-психологічне й педагогічне самоврядування за допомогою неформальних лідерів.

Для освоєння менеджменту в установах сфери дозвілля не­обхідно оволодіти як безпосередніми, так і опосередкованими методами.

Основоположними принципами менеджменту в соціально-культурній сфері повинне бути самоокуповування й самофінан­сування. Самоокуповування припускає, що підприємство со-

33

ціально-культурної сфери (клуб, парк, театр і т.п.) за рахунок виручки від виконуваної діяльності повністю відшкодовує свої витрати з розробки й реалізації тієї або іншої дозвіллєвої про­грами, включаючи й надання різного роду рекреативних по­слуг.

У дозвіллєвій сфері все повніше затверджується принцип договірно-замовлених відносин між суб'єктами соціально-куль­турної діяльності. Цей принцип дозволяє перейти від автори­тарно-бюрократичних методів до управління, до механізмів ре­гулювання соціально-культурних процесів. Слід зазначити ще один принцип, що регулює взаємодію суб'єктів у соціально-культурній сфері, — це програмно-цільовий принцип фінансу­вання, який припускає не фінансове забезпечення існування соціально-культурного об'єкта, установи (клубу, парку, музею і т.п.) в цілому, а підтримку певного вигляду або напрями його діяльності, конкретної дозвіллєвої програми аж до виконува­ного в межах соціального замовлення разового заходу: кон­курсу, фестивалю, вистави, зустрічі.

Менеджмент (з англ. — управління) — багатозначний термін, який означає сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сфері приватного й суспільного бізнесу; наукова дисципліна, що вивчає техніко-організаційні та соціальні аспекти управлін­ня суспільним виробництвом [118].

Менеджмент — це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших лю­дей. Менеджмент означає «управління» — вид діяльності з ке­рівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Зміст уп­равління полягає в роботі з людьми й документами.

Зміни, які відбуваються в країні на сучасному етапі, а саме перехід від авторитарно-бюрократичної до демократичної мо­делі суспільного розвитку вимагає рішучої відмови від накопи­ченого тут вантажу догматичних уявлень, віджилих схем і сте­реотипів, поверхневого дослідження реальних внутрішніх супе­речливих процесів.

Процес очищення повинен, безумовно, охоплювати як тео­рію, так і практику управлінській діяльності, тим паче, що такі

34

наслідки авторитарно-бюрократичної моделі управління, як зро­стання злочинності, деструктивних форм використовування вільного часу, бездуховність і деморалізація особи, буквально у всіх перед очима.

Тотальне одержавлення й ідеологізація соціально-культур­ної сфери, усеохоплюючий контроль і регламентація процесів, що розгортаються тут, призвели до відчуження підростаючого покоління від самодіяльної творчості й справжніх духовних цінностей до засилля офіційної, усередненої культури. У ре­зультаті в суспільстві практично сформувалися два пласти со-ціально-дозвіллєвої діяльності: офіційний, прописаний у відпо­відних організаціях і установах, і неофіційний, творча само­діяльність, що пішла в суспільно-політичні й дозвіллєві ніші.

Проблема управління у сфері вільного часу є однією з найак­туальніших соціально-педагогічних проблем у цьому напрямі життєдіяльності учнів. При її вирішенні слід відразу визнати, що будь-яка спроба безпосереднього управління культурно-доз-віллєвою діяльністю школярів суперечить самій сутності вільного часу. І спроби подібного роду можуть призвести лише до при­душення самодіяльного характеру використовування вільного часу, обмеженню свободи вибору й зміни занять, урешті-решт, до скасування особистої свободи кожної людини в цій сфері діяльності.

Управління змістом вільного часу — це перш за все само­врядування, тобто управління тут повинно будуватися з ураху­ванням того, що школярі самі організовують і регулюють свою діяльність, у якій знаходять вираження їх індивідуальні інтере­си й потреби.

Управління повинно бути направлене, перш за все, на те, щоб створити оптимальні умови для саморозвитку особистості, для виявлення й реалізації її здібностей і дарувань.

Управління вільним часом учнівської молоді — це визначен­ня об'єктивних умов з метою оптимального використовування їх для розвитку особистості.

Потреби, інтереси й запити учнівської молоді, форми жит­тєдіяльності сфери вільного часу сприяють виробленню відпо-

35

відних цілей, завдань. Проведення часу завжди має причинно-наслідковий характер. У зв'язку з цим соціально-педагогічне управління припускає виявлення об'єктивних і суб'єктивних чин­ників, що впливають прямо або опосередковано на вільний час.

Дія об'єктивних умов, заломлюючись у суб'єктивному ви­борі школярем тих або інших видів проведення вільного часу, урешті-решт, надає вирішальний вплив на характер і зміст цієї діяльності.

«Суб'єкт управління, знімаючи суперечність між пізнанням і практикою, є тим активним творчим центром особистості, який здійснює єдність об'єктивного й суб'єктивного, буття й мис­лення» [33, 16].

Завдання адміністративно-педагогічних органів управління повинно полягати в тому, щоб якомога більш повно й точно відобразити у своїй діяльності сутність й основні тенденції со­ціально-культурних процесів, що розвиваються в юнацькому середовищі. Інакше забезпечити оптимальне функціонування й розвиток сфери вільного часу неможливо. Причому, між об'­єктом і суб'єктом управління існує тісна діалектична взаємодія, між ними немає абсолютних граней, оскільки сфера вільного часу є одночасно складною системою самоврядування різного рівня (індивід — група — суспільство).

Насправді, який би вид культурно-дозвіллєвої діяльності, що відноситься до управління, ми не взяли, він виявляється також пов'язаний із самоврядуванням. Наприклад, суспільна й спортивно-оздоровча діяльність, зміст і форми яких до певної міри регламентуються й прямують суспільством, не могли б розвиватися без активної й зацікавленої участі самих учнів.

Говорячи про самоврядування у сфері вільного часу, необ­хідно відзначити два його різновиди. Один з них характери­зується стихійною поведінкою людини, яка далеко не завжди усвідомлює свої мотиви й цілі, часто керується безпосередніми інтересами, емоціями й обставинами.

Інший різновид самоврядування знаходить якнайповніший вираз у чітко усвідомлюваних цілях і засобах їх реалізації в соціально-культурній сфері, ініціативному й виборчому прове­денні часу особистості.

36

У повсякденному житті в кожному школяреві можуть по­єднуватися обидва різновиди самоврядування, оскільки варіа­тивність поведінки, свобода вибору конкретної моделі прове­дення часу багато в чому є обумовлені соціально-психологіч­ними механізмами, потребами особистості в зміні духовно-емо­ційних станів, інтелектуальної й етичної напруги. Крім того, поведінка учнівської молоді, у сфері вільного часу завжди не-передбачувана, оскільки вибір тих або інших видів діяльності здійснюється вільно. Разом з тим, потрібно відзначити, що ця непередбачуваність вибору внутрішньо властива будь-якій роз­винутій особистості й що відсутність або втрата цієї здатності додає проведенню часу риси запрограмованості, механістич-ності, відбувається стандартизація й уніфікація її поведінки у сфері вільного часу.

Що ж є провідним у сучасних умовах — управління або самоврядування? Відповідь на це питання лежить у розумінні сутності вільного часу як вільної діяльності, як самодіяльності, заснованої на самоврядуванні.

У науковій літературі, особливо педагогічній, довгі роки са­моврядуванню відводилася підлегла щодо управління роль. Своєрідною методологічною традицією стало розглядати са­моврядування, зокрема учнівської молоді, під кутом зору цілей і завдань управлінської діяльності, а власні його проблеми ігно­рувалися.

Сьогодні стає очевидним, що якщо ігнорується справжня роль і місце самоврядування, то соціально-культурні процеси, які розгортаються у сфері вільного часу, перетворюються на стихійні, некеровані явища. Тому соціально-педагогічне управ­ління у сфері вільного часу направлено, перш за все, на ство­рення необхідних умов для культурно-дозвіллєвої діяльності, повинно характеризуватися наступним надзавданням: усебічно сприяти пробудженню потреби в самоврядуванні та її постійно­му стимулюванні. Необхідно відзначити, що самоврядування у вільний час зовсім не є лише волевиявлення і якоїсь абсолют­ної свободи вибору особистості. У ньому завжди виявляються кілька взаємозв'язаних чинників: по-перше, зовнішніх, джере-

37

лом яких є система суспільних відносин, соціально-культурне середовище, які накладають істотний відбиток на свідомість і поведінку учнівської молоді; по-друге, управлінської дії, при якій зберігається варіативність самостійної, ініціативної пове­дінки в межах регульованих соціальними інститутами; по-третє, культурно-дозвіллєвої діяльності самої особистості, яка висту­пає і як об'єкт управлінської дії, і як суб'єкт самоврядування.

Проте, визнаючи відмінність між управлінням і самовряду­ванням у вільний час, необхідно підкреслити їх діалектичний взаємозв'язок. У цій взаємодії й повинен відбуватися процес постійного оновлення механізмів управління й самоврядування у сфері вільного часу.

Необхідно відзначити, що управління вільним часом — свідо­ма й цілеспрямована дія на умови й зміст культурно-дозвіллє­вої діяльності відповідно до об'єктивних закономірностей її розвитку на користь формування духовно багатої, соціально-активної особистості, створення оптимальних умов для само­розвитку особистості, вияву й реалізації її здібностей і інте­ресів.

Суть змін, які відбуваються у сфері управління вільним ча­сом, полягає в тому, щоб повернутися до реальних потреб і інтересів учнівської молоді.

Оскільки проблема управління вільним часом розглядаєть­ся нами стосовно учнівської молоді, то уявляється, що основні характеристики соціально-педагогічного управління в цій сфері можуть бути такими.

По-перше, управління вільним часом — це перш за все пря­ме (позанституційних суб'єктів) самоврядування учнівської мо­лоді, у культурно-дозвіллєвій діяльності, тобто первинним суб'­єктом управління є сама учнівська молодь.

По-друге, громадські організації, адміністративно-педагогічні органи, школа є інституційними суб'єктами управління, за до­помогою яких повинні виражатися й забезпечуватися потреби й інтереси учнів у сфері вільного часу.

По-третє, безпосередньо об'єктом управління виступають тільки умови вільного часу й лише опосередковано — усе різно­маніття культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

38

По-четверте, сутність і специфіку управління у вільний час обумовлено внутрішніми закономірностями культурно-дозвілл-євої діяльності учнів, її саморегулятивними механізмами.

По-п'яте, управління вільним часом як управління соціальне завжди виявляється як вплив одних людей на інших. Тим са­мим формуються прямі й зворотні зв'язки, складається діалек­тична взаємодія між суб'єктом і об'єктом управління у вільний час. Обсяг і характер цієї взаємодії позначають межі управлін­ня, яке знаходить свій вираз, з одного боку, у суспільних інте­ресах, а з іншого — в особистих інтересах учнів у вільний час.

За характером управляючих дій управлінська діяльність у сфері вільного часу може бути розділена на два типи:

Перший — це управління адміністрацією й фрагментами діяль­ності, яке здійснюється окремими актами й зводиться до підтрим­ки зв'язку між ними або зміни їх у потрібному напрямі. До цього типу управління належать і питання організації й зміни технологічних процесів, фінансової політики, створення комер­ційних служб у сфері вільного часу.

Цей процес є центральною й визначальною ланкою менед­жменту в культурно-дозвіллєвій діяльності, оскільки техноло­гія управління складається, по-перше, з ухвалення управлінсь­ких рішень і, по-друге, з контролю за ступенем і характером реалізації цих рішень. У цьому значенні рішення й контроль припускають і взаємодоповнюють один одного. Ухвалене рішен­ня, не підкріплене контролем, не має реального практичного сенсу. Усі ці оперативні складові менеджменту в культурно-дозвіллєвій діяльності утворюють цілісну технологічну єдність, яка може бути представлена такою схемою:

рішення

засіб

контроль

результат

У цих поняттях і закладений концептуальний потенціал уп­равлінських основ у сфері культурно-дозвіллєвої діяльності. У ньому виражається уявлення про управлінський «механізм» як

39

про органічну єдність, цілісність засобів управління сферою вільного часу.

«Ресурсною» основою цього механізму є інформація про цілі, шляхи, ступінь і характер досягнення цілей, що передаєть­ся за допомогою відповідної документації:

• організаційно-розпорядчі документи (накази, розпоряд­ження);

• директивно-інструктивні (плани, інструкції, директиви про запити, побажання і т.п.);

• довідково-інформаційні (запити, службові листи і т.п.); обробка матеріалу (тести, анкети, інтерв'ю, листи, пропозиції, пояснювальні й доповідні записки);

• обліково-контрольні (поточний статистичний, бухгалтерсь­кий облік і звітність).

Кажучи про соціально-педагогічну переорієнтацію управлі­ння процесами, що відбуваються у сфері вільного часу, необ­хідно відзначити, що на зміну адміністративно-тоталітарної структури управління прийшли більш демократичні організації, які у своїй діяльності прагнуть відобразити сутність й основні тенденції соціально-культурних процесів, що розвиваються в юнацькому середовищі. Йдеться, звичайно, про установи, які займаються організацією культурно-дозвіллєвої діяльності у сфері вільного часу учнівської молоді (Міністерство у справах сім'ї, молоді і спорту, обласних, міських, районних управлінь у справах молоді, а також різні позашкільні заклади, Будинки творчості, клуби, гуртки тощо).

У своїй діяльності вони керуються Законами України, Дек­лараціями, які відображають принципи державної молодіжної політики в Україні.

Необхідно відмітити, що реальне вирішення проблем орга­нізації вільного часу учнівської молоді неможливе без громадсь­ких організацій. Саме налагоджування взаємодії державних органів управління з питань організації вільного часу учнівсь­кої молоді з іншими типами установ (неформальні, любительські об'єднання, клуби за інтересами і т.п.) принесе результати в досягненні цілей менеджменту в цій сфері.

Управлінська діяльність у сфері вільного часу характери-

40

^■ииіімііІііііііііЇ

зується напівінституціиним існуванням безлічі організаційних форм, які розвиваються на повному або частковому держроз-рахунку, мають програму діяльності і т.п., що породжує в них потребу в певних юридичних відносинах з державними устано­вами в цій сфері.

Задоволення цих потреб полягає у виробленні такого меха­нізму взаємодії любительських об'єднань з формальними струк­турами закладів культури, який підтримав би і, можливо, спри­яв їх самоорганізації з усією її специфікою.

Однією з найважливіших ознак любительських об'єднань у сфері вільного часу є спільний, кооперативний характер їх діяль­ності, об'єднання зусиль усіх членів колективу. Менеджмент як основа функціонування установ у сфері вільного часу пов'яза­ний перш за все із завданнями творчої самореалізації особис­тості, її самовираженням. Орієнтацію управлінської діяльності на розвиток і вироблення певної системи духовних цінностей повинні, у першу чергу, ураховувати заклади, що займаються організацією дозвілля школярів при підготовці різних культур-но-дозвіллєвих програм.

Необхідно відзначити, що нові методологічні підходи вияв­ляються і в переосмисленні змісту й ролі основних принципів управлінської діяльності. У зв'язку з новими концептуальними підходами можна виділити наступні принципи управління: де­мократизації, гуманізації, об'єктивності, конкретності, оптималь-ності й ефективності, територіально-галузевий підхід.

Істотною особливістю використовування цих принципів є те, що «полем» їх реалізації можуть бути, головним чином, умови культурно-дозвіллєвої діяльності й інституційні форми прове­дення часу. При цьому зміст вільного часу може бути об'єктом управління лише опосередковано, переважно через дію на умо­ви його поведінки.

Демократизація системи управління є одним з найважли­віших її принципів, що відображає основний вектор переходу від авторитарно-бюрократичної до демократичної моделі сус­пільного розвитку. Основними напрямками реалізації цього прин­ципу є децентралізація й дебюрократизація діяльності держав­них органів управління зі створення необхідних умов для роз-

41

витку особистості в соціально-культурній сфері. Демократиза­ція системи управління у сфері вільного часу молоді вимагає корінної реформи, таких соціально-культурних інститутів, як різні ланки системи народної освіти. Це закономірно, оскільки демократизація управління не може бути локалізована лише в галузі культурно-дозвіллєвої діяльності, вона повинна прони­зувати весь тимчасовий простір учнівської молоді.

Поява нових самодіяльних організацій і об'єднань свідчить про прагнення молодих людей зробити свій внесок у безпово­ротність демократичних змін. Слід підкреслити, що демократи­зація управління у сфері вільного часу знаходить своє справжнє значення лише постільки, поскільки орієнтована на запуск ме­ханізмів самоврядування в юнацькому середовищі.

Подолання відчуження між особистістю й основними со­ціально-культурними інститутами є одним з найважливіших на­прямів управлінського процесу у сфері вільного часу. У сучас­них умовах гуманістичні принципи й ідеали — свобода, мило­сердя, справедливість, безкорисливість, рівність тощо — мають не тільки соціальний, але й етичний аспект, набуваючи все більш помітної практичної значущості в галузі культурно-дозвіллєвої діяльності.

Гуманізація управління у сфері вільного часу й полягає в його переорієнтації на загальнолюдські цінності, які збігають­ся зі свободою особистості, збагаченням її духовного життя всім різноманіттям вітчизняної й світової культури.

Гуманізація управління стає ефективною лише в тому ви­падку, якщо вона опосередкована самою особою, її зустрічною активністю в реалізації загальнолюдських цінностей і ідеалів. Це знаходить своє відображення у виникненні й діяльності та­ких масових самодіяльних організацій, як «Милосердя», «Ме­моріал», інтенсивний розвиток отримав волонтерський рух, у якому з великою самовіддачею, завзяттям бере участь велика кількість учнівської молоді.

Соціально-культурні процеси розгортаються на основі об'­єктивних закономірностей, що характеризують найістотніше в розвитку як суспільства, так і сфери вільного часу. Управлінсь­ка діяльність не може будуватися у відриві від цих законо-

42

мірностей. Тому своєчасне виявлення, пізнання й використову­вання об'єктивних закономірностей складає принцип об'єктив­ності.

Звичайно, далеко не всі закономірності культурно-дозвілл­євої діяльності можуть бути виявлені, оскільки пізнання й ви­користовування закономірностей залежить від рівня соціаль­но-економічного розвитку суспільства, ступеня розвитку його засобів пізнання.

Принцип об'єктивності вимагає глибокого наукового осмис­лення закономірностей, що діють у сфері вільного часу, ефек­тивності їх використовування. Власне наукове управління зна­ходить своє вираження в перекладанні вимог об'єктивних зако­номірностей, тенденцій культурно-дозвіллєвої діяльності на мову управлінської практики. Труднощі наукового забезпечення цьо­го перекладу полягають у тому, що культурно-дозвіллєва діяльність як об'єкт управління — вельми складне й багатопла­нове явище. Практика управління у сфері вільного часу вима­гає перетворення науки, усього комплексу знань у цій галузі в невід'ємний компонент управлінського процесу. Тому необхідні тісні взаємозв'язки науки й практики управління соціально-куль­турними процесами. Інакше кажучи, органи управління повинні нести відповідальність за впровадження наукових рекомендацій і розробок, а наука — за актуальність і обґрунтованість дослі­джень у сфері вільного часу.

Принципи конкретності як принцип управління соціально-культурними процесами у сфері вільного часу полягає в низці вимог у діяльності органів управління:

1) урахування соціально-демографічних і психологічних особ­ ливостей культурно-дозвіллєвої діяльності, специфічних форм самореалізації особистості;

2) необхідність адекватної оцінки й самооцінки суб'єкта уп­ равління з погляду можливостей, якими він розпоряджається;

3) цільовий вибір методів і форм управлінської дії залежно від конкретних умов і чинників, що впливають на величину й характер використання вільного часу.

Дотримання цих вимог дозволить уникнути шаблонних дій, виробити реальний підхід до соціально-культурної ситуації, що

43

склалася. Принцип конкретності в управлінській дії повинен здійснюватися диференційовано.

У принципі оптимальності, ефективності виражається одна з найістотніших характеристик управління у сфері вільного часу. Зміст цього принципу полягає в тому, щоб з якнайменшими витратами засобів і часу досягти поставлених цілей у цій жит­тєдіяльності учнівської молоді. Принцип оптимальності має суб'­єктивно-об'єктивний характер. Важливими вимогами його реа­лізації є, з одного боку оптимізація умов культурно-дозвіллє-вої діяльності, її зміст, а з іншого — оптимізація діяльності самого суб'єкта управління соціально-культурними процесами.

Підвищення ефективності є актуальним завданням, що стоїть перед управлінськими органами. Лише оптимальне поєднання економічної й соціальної ефективності здатне забезпечити нау­ково обґрунтоване управління вільним часом.

Виділимо деякі кількісно-якісні критерії ефективності уп­равління у сфері вільного часу, які виражаються, по-перше, величиною вільного часу, що належить до культурно-творчого типу відповідно до запропонованої нами типології проведення часу; по-друге, співвідношенням суспільно цінних форм прове­дення вільного часу й мотивами суспільно цінних форм прове­дення вільного часу, що визначають характер його використо­вування; по-третє, рівнем розвитку інститутів самоврядування, орієнтованих на загальнодемократичні й гуманістичні цінності; по-четверте, ступенем наближення до планових і нормативних показників умов культурно-дозвіллєвої діяльності.

Умови використання вільного часу, інституційні форми його проведення є також об'єктом територіального й галузевого уп­равління. Дія на культурно-дозвіллєву діяльність як якісно пев­ну цілісність здійснюється через систему територіального уп­равління. Розвиток же окремих видів проведення часу потрап­ляє у сферу галузевого управління, диференційованого на різно­манітні управлінські підсистеми, серед яких можна виділити бібліотечну, спортивну, клубну і т.п. У наш час галузеве управ­ління, як і раніше, є домінуючим порівняно з територіальним. Тому підвищення ролі територіального управління у сфері вільного часу є сьогодні актуальним завданням. Виконання його

44

тісно пов'язано з реформою економічних відносин і політичної системи, у результаті якої місцевими органами влади передається велика частина повноважень у розвитку соціально-культурної сфери. Реалізація територіально-галузевого принципу управлін­ськими органами багато в чому залежить від специфічних умов, конкретних чинників, що роблять вплив на розстановку акцентів у його застосуванні.

Таким чином, на основі об'єктивних закономірностей куль-турно-дозвіллєвої діяльності принципи управління реалізують­ся за допомогою інститутів управління й самоврядування. Ме­тодологічним підґрунттям, на якому вибудовуються і взаємно пов'язуються основи менеджменту у сфері вільного часу, є цілеспрямований педагогічний процес, у якому виявляється са­модіяльна активність особистості, її спонтанність дій.

Отже, необхідно відзначити, що сутність проблеми управлі­ння вільним часом сучасної учнівської молоді полягає в тому, щоб не робити замах на особисту свободу молодої людини, не вписувати її дозвілля в строгі межі різних заходів, а макси­мально надавати кожному хлопцеві й дівчині можливості для культурного, духовного зростання, для самоутвердження й са­мовираження особистості відповідно до її здібностей, інтересів, схильностей, за допомогою власної участі в різних формах діяльності й спілкування. Виховання й самовиховання доброти, чуйності, делікатності та інших людських рис у сфері вільного часу, а також урахування інтересів, запитів і потреб учнівської молоді повинні займати значне місце в соціально-педагогічній переорієнтації управління процесами, що відбуваються у сфері вільного часу.

Найсприятливішими умовами для організації менеджменту в соціально-культурній сфері є:

• реалістична оцінка соціально-культурної ситуації, що скла­лася в певному регіоні;

• необхідність адекватної оцінки й самооцінки суб'єкта уп­равління з погляду можливостей, які він має;

• цільовий вибір методів і форм управлінської дії залежно від конкретних умов і чинників, що впливають на величину й характер соціально-культурної сфери.

45

Усі ці умови спонукають у соціально-культурній сфері роз­ширювати спектр діяльності, організовувати численні нові, не­відомі до цих пір варіанти об'єднань культурно-освітньої й куль­турно-творчої спрямованості.

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняттям «менеджмент», «управління змістом вільного часу», «управління вільним часом».

2. Розкрийте суть змін, які відбуваються у сфері управління вільним часом, чим вони характеризуються.

3. У чому полягають завдання адміністративно-педагогічних органів управління сферою вільного часу?

4. Назвіть типи управлінської діяльності у сфері вільного часу та охарактеризуйте їх.

5. У чому полягає зміст і роль основних принципів управлін­ської діяльності?

2.2. Основні форми й методи організації вільного часу учнівської молоді

Не дивлячись на кризу, яка оточує всі галузі суспільства в нашій країні, сьогоденні проблеми школярів — специфічне відоб­раження кризи. Застарілі методи роботи з учнівською молод­дю не підходять. Потрібні нові підходи.

Перш ніж перейти до розгляду основних методів органі­зації вільного часу, ми дамо визначення цьому поняттю.

Питання про методи — це питання про те, як підвищити дієвість діяльності закладів культури, як краще донести зміст до відвідувачів, як зробити його більш переконливим і сприй­маним аудиторією. Визначень поняття «метод» багато, але в усіх є щось загальне: метод — це спосіб, прийом, шлях вирі­шення будь-якого завдання. Метод — це те, за допомогою чого педагог зможе досягти мети.

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято нази­вати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

46

• Методи гри й ігрового тренінгу. Гра — самостійний і за­конний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень орга­нізаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кож­ного учня.

• Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Теат­ралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.

• Метод змагання. Змагання — внутрішня «пружина» розк­ручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

• Метод рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих «на рівних» у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні — рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об'єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

• Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, орга­нізованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, — це ситуація що спеціально створюється вихователем.

• Імпровізація — дія, не усвідомлена й не підготовлена заз­далегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й твор­чу заповзятливість. Мистецтво імпровізації — це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Важливо усвідомити сутність поняття «метод», залежність методу від змісту роботи, необхідність творчого підходу до ви­бору методів і прийомів до діяльності закладів культури, якими накопичений великий досвід використання різних засобів, форм і методів залежно від обстановки й розв'язуваних завдань. Фахівцю необхідно опанувати ними, навчитися їх творчо засто­совувати.

До числа найважливіших компонентів методики культурно-дозвіллєвої діяльності відносяться форми діяльності закладів культури чи програм. Форми роботи — один з необхідних еле-

47

ментів функціонування закладів культури, компонент культур-но-дозвіллєвої діяльності.

Термін «форма» вживається в різних значеннях. Форма (уза­галі) — пристрій, структура, зовнішнє вираження чого-небудь, система організації чого-небудь. Форма не може існувати ізо­льовано від змісту. Поняття форми стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, формами називають способи організації вільного часу.

Однією з форм організації дозвіллєвої діяльності учнів є клубна діяльність. Клуб — це соціально-культурний центр ду­ховного розвитку, творчості й відпочинку людей, створений за державною й суспільною ініціативою.

Клуби забезпечують потребу населення в задоволенні й змістовному проведенні вільного часу як через колективні (свя­та, фестивалі, обрядові заходи), так і індивідуальні форми ро­боти.

З уведенням ринкових відносин та демонополізацією куль­турного забезпечення населення з'явилися й функціонують ще й недержавні заклади культури клубного типу. Державні, за правилом, майже не змінили стилю й методів роботи, тому переважно залежать від дотацій відповідного бюджету. Недер­жавні, маючи мінімальну підтримку держави, повинні шукати неординарні форми й методи роботи, використовувати багатий досвід зарубіжних структур подібного профілю.

Під час дозвілля людина підвищує свій інтелектуальний рівень, що корисно як їй самій, так і суспільству, тому продук­тивне забезпечення сфери дозвілля має дуже велике значення. Йдеться, передусім, про необхідність забезпечення потужності його матеріальної бази: від сільських клубів до міських палаців культури та творчості, від настільних ігор (шахи, шашки, теніс) до розгалуженої мережі національного телебачення, від зви­чайних спортивних майданчиків до грандіозних стадіонів, від найпростіших іграшок до найсучасніших комп'ютерних елект­ронних систем. До матеріальної бази дозвілля маємо віднести, зокрема, і базу єдиної світової інформаційної системи Іпїегпеі [83, 63-64].

48

Клуб — комплексний універсальний центр дозвіллєвої діяль­ності,

Основна мета клубу — виховання й самовиховання на ос­нові ініціативи, самодіяльності й всебічного прояву здібностей кожної особистості.

Завдання клубної роботи: організувати дозвілля людей, опе­ративно знаходити форми й застосовувати засоби культурно-масової роботи відповідно до інтересів і запитів учнівської мо­лоді.

Найважливіші функції клубу:

1. Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей.

2. Розвиток соціально-культурної творчості.

3. Широке спілкування в результаті спільної діяльності.

4. Забезпечення культурного відпочинку й розваг. Також треба виділити принципи діяльності клубу.

/. Принцип науковості. Цей принцип є одним з провідних. Він вимагає обґрунтування цілей, змісту, форм і методів вихов­ного процесу, використання досягнень, суміжних наук — педа­гогіки, соціології, теорії культури, психології, соціальної пси­хології, мистецтвознавства, естетики, економіки, теорії управ­ління.

2. Принцип комплексності. Говорячи про застосування цього принципу, необхідно визначити таке: забезпечення органічної єдності трудового, морального й естетичного виховання, а та­кож єдності масових групових та індивідуальних форм вихов­ної роботи з урахуванням особливостей різних груп населення; цілеспрямоване використання всіх засобів і методів освіти для формування гармонійно розвиненої особистості.

3. Принцип диференційованого підходу до різних груп населення. Він займає важливе місце в діяльності клубної ро­боти й накладає відбиток на зміст, організацію, форми й мето­ди роботи. Кількість груп, стосовно яких здійснюється цей підхід, а також їх склад залежить від типу культурно-освітньої устано­ви, її матеріальної бази, конкретних умов роботи.

4. Принцип зв'язку з життям. Містить у собі такі риси, як

49

конкретність і цілеспрямованість. Це означає, що кожен захід повинен носити конкретний характер і мати чітко виражену мету.

5. Принцип послідовності й систематичності. Культур­но-освітня робота тільки в тому випадку може сприяти форму­ванню всебічно розвиненої особистості, якщо вона буде буду­ватися не фрагментарно, не епізодично, а послідовно. Це по­винно бути забезпечене організацією занять, перспективними планами, методикою роботи.

Існує ряд особливостей соціально-культурної діяльності клу­бу в умовах вільного часу, які визначають специфіку форму­вання принципів діяльності клубу. Перш за все — це доб­ровільність участі. Добровільність відображає можливість вільного вибору занять і різноманітності видів діяльності, що пропонуються. Розвиток суспільної ініціативи та самодіяльності мас — наступна специфічна особливість роботи клубу. У сфері вільного часу громадська ініціатива й самодіяльність мас є ос­новою всієї діяльності: художньої, самодіяльної, технічної твор­чості та ін.

У наш час робота сучасних клубів будується на принципі самоврядування. Структура самоврядування клубного об'єднання в найзагальнішому вигляді така. Вищим органом є загальні збо­ри. Для керівництва поточною діяльністю на них обирається правління клубу (рада чи бюро, президія). Члени правління оби­рають голову, заступника, секретаря. Основні функції органів самоврядування визначаються в Положенні про аматорський клуб, а конкретизуються в статутах та інших документах, що регулюють діяльність цього клубного об'єднання. У рамках клуб­ного об'єднання працюють секції, гуртки, що створюються на основі вивчених інтересів і побажань учасників клубу, усе це сприяє покращенню роботи клубів та збільшенню контингенту школярів, які їх відвідують.

За характером клуби бувають інтернаціональними, політич­ними, дискусійними, науково-пізнавальними, розважальними, сімейними і т.ін. Клуби бувають двох типів — однопрофільні (що спеціалізуються з однієї якоїсь тематики: кіноклуби, клуб «Бригантина» з вивченням морської справи та ін.) і багато-профільні, що включають найрізноманітніші напрямки.

50

Успіх роботи клубу полягає в правильній організації того чи іншого виду діяльності за спрямованістю клубу. Це можливо тільки на основі постійного творчого пошуку, організації робо­ти клубу з урахуванням духовних запитів і інтересів учнівської молоді, збагачення арсеналу форм, засобів і методів впливу на особистість, творчого використання специфічних особливостей клубу як соціального інституту духовного життя суспільства. Клубна робота вимагає безперервного творчого пошуку, напру­ги, інтелектуальних і емоційних сил людини. Клубна робота вимагає відповідної спеціальної підготовки, оволодіння визна­ченим рівнем знань і вмінь. Клубний працівник повинен бути майстром своєї справи, умілим керівником одного з видів твор­чості. Виховна за своєю суттю клубна робота вимагає високого рівня педагогічних знань, здібностей, покликання до роботи з людьми. Як фахівець клубної справи, організатор культурно-виховної, просвітницької роботи, культурної діяльності мас клуб­ний працівник повинен володіти такими здібностями, як: кому­нікативні, конструктивні, пошукові та організаторські.

Комунікативні здібності допомагають клубному працівнику налагоджувати необхідний зв'язок з окремими групами людей, будь-то члени клубу або співробітники, або представники різно­манітних закладів та організацій.

Конструктивні здібності припускають уміння планувати діяльність клубу в цілому та за окремими напрямками.

Пошукові здібності — здібності аналізувати свою роботу та на цій основі вносить корективи в роботу клубу.

Організаторські здібності полягають в умінні організувати як роботу щодо підготовки будь-якого заходу, так і в цілому дозвілля учнівської молоді.

Основними функціями клубного працівника є:

• організаторська;

• виховна;

• творча.

Професіограма клубного працівника включає в себе такі вимоги: широта кругозору, глибока внутрішня та зовнішня куль­тура, чистота морального обліку, високий рівень спеціальної підготовки, безперервний творчий пошук.

51

Нині в Україні потрібні оновлені системи клубних закладів, модернізація їх роботи, що відповідають регіональним, віко­вим, національним особливостям, а також максимально повно враховували реалії ринкових відносин.

Необхідно також зупинитися детальніше на таких відомих, випробуваних, дієвих і популярних формах організації вільного часу школярів, як гуртки та об'єднання за інтересами. Вони відповідають наступним вимогам:

• автономність і самобутність життєдіяльності;

• наявність провідної ідеї, яка покладена в основу кожного об'єднання й визначає основні напрямки його розвитку;

• відкритість учнівського об'єднання, яке передбачає доб­ровільність входження до нього, а також вільність виходу чи переходу в інший гурток;

• самоврядування, самоорганізація, самодіяльність;

• комфортний мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів «на рівних», коли немає у звичному розумінні вихователів і вихованців, громадських функціонерів і виконавців [49, 8—9].

Істотною рисою гуртків є порівняно невеликий кількісний склад, груповий характер діяльності, наявність спільної мети й спільних інтересів.

Діяльність гуртків спрямована на отримання додаткових знань різнобічної освіти, виховання гуртківців та розвиток у них ху­дожніх, науково-дослідних, організаторських здібностей, умінь і навичок.

Найбільшого поширення нині набули предметні дискусії, професійно-предметні гуртки та гуртки прикладних навичок і вмінь учнівської молоді.

У професійно-предметних гуртках головне завдання — роз­виток і закріплення в гуртківців інтересу до обраної професії, глибоке опанування секретами професійної майстерності, ви­роблення професійного мислення. Найпоширенішими форма­ми роботи професійно-предметних гуртків є бесіди про про­фесію, виробничі екскурсії, зустрічі з новаторами своєї справи, організація конкурсів професійної майстерності, виготовлення предметів народного споживання.

52

Цікава та надзвичайна робота дискусійного гуртка «Підліток», який працює на базі міського Палацу позашкільної роботи та творчості дітей (м. Луганськ). Мета гуртка полягає в тому, щоб ознайомити школярів з основами демократичної куль­тури розуміння системи «Людина—суспільство—держава», на­вчити вмінню проводити дискусію, відстоювати своє вміння. У гуртку проводяться цікаві та різноманітні ігри, такі як «ігри в конфлікти», «Шоу-клуб», ділові ігри «Адаптація», конкурсні програми, «Брейн-ринг», «10 кроків упевненості в собі». Пос­тійно керівники гуртка в пошуках нових та цікавих ігор, у кот­рих би діти змогли себе проявити.

Заслуговує на увагу проведення реорганізації діяльності на станції юних техніків м. Брянка. Робота станції побудована за клубним принципом. їх п'ять, і мають вони різну направленість: це і моделювання одягу, взуття, спортивні секції, дизайнер-оформлення. Усі клуби взаємозв'язані між собою. Гуртківці проводять виїзні дні у школи міста, інтернати, де вони демон­струють свою роботу. При станції працюють консультативні пункти.

Необхідно відмітити, що така реорганізація діяльності СЮТ є одною з перспективних форм роботи з учнівською молоддю, тому що робота будувалась на принципах законності, гуманіз­му, справедливості, співробітництва з урахуванням інте­ресів, побажань дітей, що дозволяє їм проявити їх творчу активність, прагнення до пошуку нового, раціоналізаторства.

Величезну роль в організації вільного часу учнів відіграють науково-просвітницькі заклади. Це — бібліотеки, музеї, парки культури й відпочинку.

Діяльність бібліотек (районних, міських, обласних) з орга­нізації молодіжного дозвілля досить різноманітна. Форми робо­ти в бібліотеках поділяються на масові, групові, індивідуальні.

Масові форми дозвіллєвої діяльності це:

• лекції, тематичні вечори;

• дні інформації;

• книжкові виставки;

• дні фахівця;

53

• виставки художників, виставки рукоділля, молодіжної суб- культури.

Групові форми дозвіллєвої діяльності:

• робота клубів з різними напрямками (наприклад, клуб прак­ тичної психології та ін.).

Індивідуальні форми:

• методичні рекомендації;

• робота психолога.

Головне завдання бібліотеки — це, звичайно, прищепити читачу любов до книги й ставлення до книг як одного з голов­них джерел інформації. Тому сама бібліотека вже є однією з форм дозвіллєвої діяльності. По-перше, вона залучає учнів до читання, а отже, і до самоосвіти, самовиховання, самооргані­зації свого дозвілля і, по-друге, тому що книга є одним з го­ловних джерел інформації, проводиться низка заходів, що до­помагають і вчать орієнтуватися в цьому величезному світі інформації.

При проведенні різних заходів у бібліотеці працівники зас­тосовують різні методи: лекції, зустрічі з цікавими людьми, бесіди, тематичні вечори, усі заходи з наступним обговоренням фільму, театралізовані вистави. Щодо організації дозвілля шко­лярів, що проводяться бібліотекою, несуть у собі усвідомлено виховний вплив, така робота повинна сприяти правильній орга­нізації вільного часу учнівської молоді.

Музеї — джерело знань та емоційних вражень, місце спілку­вання має великі можливості для того, щоб зробити дозвілля школяра активним, змістовним, насиченим пізнавальною діяль­ністю.

Музеї можуть бути різних профілів: історичними, краєзнав­чими, літературними, художніми, техніко-економічними, теат­ральними, музичними тощо.

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності в музеї доз­воляє дати деякі базові поняття про духовні цінності, про відно­сини людини з предметним світом. Державні та народні музеї, у яких зосереджено історико-культурна спадщина, пам'ятки, які документують процес розвитку людства, сприяють розвитку ес­тетичного смаку, свідомості.

54

Завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяль­ності містять:

1. Активне залучення підростаючого покоління до музейних цінностей. Музей повинен планувати роботу так, щоб у шко­лярів була можливість приходити туди для спілкування, діало­гу з культурою й один з одним. Це вимагає подальшого роз­витку форм об'єднань, що стали традиційними для музеїв, за інтересами — гуртків, клубів, факультативів, студій, пошукових груп. Тому необхідним є все більше поширення таких нетради­ційних для музею, суто дозвіллєвих форм, як музичні свята, концерти, вернісажі й т. ін., на яких спілкування серед учнівсь­кої молоді здійснюється більш природно й невимушено.

2. Формування естетичних смаків, потреб, поглядів та іде­алів, тобто естетичної свідомості особистості. Музей ~ це храм культури, він повинен бути еталоном гарного смаку.

3. Розвиток емоційної сфери особистості, уяви й фантазії, здатності до творчої діяльності.

Роль музею у формуванні творчих здібностей визначається тим, що його вплив великою мірою заснований на зверненні до емоцій. Він розвиває здатність бачити очима іншої людини, відчувати свою причетність до історії й культури. Ці властиві музеям ознаки, особливості повинні цілеспрямовано й значно більш активно використовуватися в організації дозвіллєвої ро­боти зі школярами.

Особливе значення в даному випадку має створення ситу­ацій, пов'язаних із заглибленням у минуле, чи з нетрадиційним використанням музейних предметів у ситуації сьогоднішнього дня.

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності школярів у роботі музеїв ґрунтується на певних принципах:

• принцип комплексності (об'єднання в дозвіллєвій діяль­ності естетичного, морального, трудового та ін.);

• принцип диференційного підходу до аудиторії (вік, рівень знань, інтереси, потреби);

• принцип безперервності (створена у музеях система робо­ти, при котрій кожен з циклів використовується для школярів різного віку та опирається на знання, отримані раніше);

55

_І

• принцип активності й самостійності аудиторії (уміння шко­лярів орієнтуватися в інформації, яка їм надається);

• принцип різноманітності (різноманіття форм та напрямків в організації дозвіллєвої діяльності в музейній роботі).

Найбільш розповсюдженими формами роботи в музеях з учнями є: екскурсії, лекції, бесіди, зустрічі з цікавими людьми, консультації музейних працівників і заняття у фондах музеїв як колективні, так і індивідуальні, робота клубів і гуртків при му­зеях.

До форм організації культурно-дозвіллєвої діяльності шко­лярів поза музеєм належать виїзні уроки, бесіди, зустрічі, дні музею в школах, організація пересувних виставок; читання лекцій, організація конкурсів вікторин.

Для ефективності пересувних позамузейних форм роботи необхідні умови:

1. Дотримання музейної специфіки (організація роботи по­винна проходити на підставі музейних оригіналів).

2. Комплексність (велике значення мають тривалі контракти зі школярами).

3. Використання різноманітних форм роботи з учнівською молоддю.

Таким чином, роль і місце державних і народних музеїв в організації вільного часу учнівської молоді досить значна. Адже кожен предмет у музеї виступає як стимулятор творчих умінь, несе в собі духовний зміст, є результатом творчої думки. Цінність музеїв для організації вільного часу — у їх змісті, який задо­вольняє вікові й індивідуальні потреби й інтереси школярів.

Невід'ємною складовою дозвілля є організація дозвіллєвої діяльності в парках. Парки — комплексні установи культури, що мають багатомільйонну аудиторію. Це найбільш відвіду­вані, найбільш масові місця відпочинку, особливо учнівською молоддю. Сьогодні парки культури й відпочинку — на початку складного шляху великої роботи, яка потребує від усіх адміні­стративних структур, як парку, так і міста, граничної наполегли­вості, енергійних дій, а головне — капіталовкладень у перебу­дову бази й удосконалення всієї культурно-масової роботи,

56

пов'язаної з правильною організацією вільного часу як дітей, так і дорослих. Для того, щоб у цьому напрямку парки могли працювати в повну силу, насамперед, необхідно вивчити інте­реси й потреби своїх відвідувачів, застосовуючи методи анкету­вання, проведення вечорів «питань і відповідей», присвячених діяльності парку, а також залучення місцевих органів друку.

Парк як дозвіллєвий центр реалізує свої функції в різних формах та видах дозвіллєвої діяльності:

• музичні (виступи рок-груп, музичні фестивалі, концерти);

• театральні (театралізовані свята й видовища, мистецькі фестивалі, карнавали);

• просвітницькі (лекції, диспути, тематичні вечори);

• хореографічні (танцювальні шоу, вечори народного танцю, виступи самодіяльних танцювальних колективів);

• декоративно-прикладні (конкурси моди та краси, вистав-ки-експозиції, фестивалі ремесел) [102, 97].

Саме тому, що найбільш масова категорія відвідувачів парків — це родина, то й проведення заходів щодо організації дозвіл­ля учнів повинно бути розраховане на те, щоб уся родина змогла виявити свої таланти, творчо самовиразиться, знайти заняття за здібностями й по душі. Однак незадовільне становище з гуртками та секціями, низький творчий і методичний рівень за­нять з дітьми, проведення нецікавих заорганізованих заходів, слабка оснащеність у технічному й фінансовому плані не доз­воляє сучасним паркам здійснювати продуктивно роботу з уч­нівською молоддю з організації вільного часу.

Більш ефективними формами організації вільного часу уч­нівської молоді є різнопрофільні культурно-дозвіллєві центри відкритого типу за місцем проживання (у мікрорайоннах), що сприяють соціалізації вільного часу учня шляхом взаємозв'язків і відносин його з родиною, школою, суспільним середовищем, дитячими громадськими організаціями.

Виходячи з умов економічної реформи, основні риси якої — перехід до різних форм власності, активізація ринкового меха­нізму, а у зв'язку з цим і диференціація населення за рівнем життя, метою й завданнями Центру стали такі положення:

57

1. Навчити дітей користуватися своїм вільним часом.

1. Створювати умови, щоб кожен з учнів міг опанувати про­фесійними знаннями, уміннями, навичками.

2. Здійснювати допомогу в реалізації зроблених виробів шляхом укладання договорів з різними установами з метою одержання коштів для виконання завдань і цілей Центру.

Організація й робота Центру будується на принципах само­врядування, розвитку в дітях почуття відповідальності за роз­почату справу. Важливою умовою забезпечення педагогічної доцільності змісту й форм роботи з дітьми є дослідження й визначення виховних можливостей, інтересів і потреб як учнів, так і їх батьків. Робота такого Центру дозволяє школі вирішу­вати завдання з педагогізації середовища шляхом взаємодії з усіма інститутами, а також підприємствами як державних, так і комерційних структур.

Місце проживання найбільш яскраво відбиває основні ха­рактерологічні риси позашкільного середовища і, насамперед, його широкий соціальний характер. Саме за місцем проживан­ня дорослі й діти найбільшу частину часу проводять разом. У зв'язку з цим культурно-дозвіллєві центри сприяють найбільш тісним контактам у родині, концентрації їхнього спілкування, взаємовпливу, розвитку спільної діяльності, визнань один од­ного в процесі такої діяльності, активізації всіх дорослих в організації вільного часу школярів.

Необхідно відзначити, що культурно-виховні центри за місцем проживання ефективніше вирішують проблему охоплен­ня більшої кількості учнівської молоді в умілу, цілеспрямовану організацію вільного часу. Позитивний результат їхньої діяль­ності залежить від чіткої взаємодії всіх інститутів соціалізації, від рівня підготовленості різних фахівців соціально-правових, психолого-медико-педагогічних служб, робота яких повинна будуватися, виходячи з принципів законності, гуманізму, осо-бистісного підходу.

Поряд з традиційними формами організації вільного часу учнівської молоді з'явились нові нетрадиційні або інноваційні форми роботи в цій сфері.

58

Перш за все, це робота Центру соціально-психологічної підтримки дітей та підлітків.

Центр соціально-психологічної підтримки дітей підлітків. Метою діяльності центру є надання соціальних по­слуг і соціальної допомоги молоді в найважливіших сферах її життєдіяльності. Основними завданнями Центру є вивчення соціально-економічного становища в регіоні, тенденції в моло­діжному середовищі; надання інформаційної, правової, психо-лого-педагогічної, соціально-медичної та інших форм допомо­ги молоді; реалізація заходів з метою попередження й подо­лання негативних явищ у молодіжному середовищі: надання і сприяння в питаннях тимчасового працевлаштування, вторин­ної зайнятості учнівської молоді.

Робота центру здійснюється на принципах гуманізму й по­шани до особистості: добровільності звернення по допомогу, партнерства і взаємної довіри, конфіденційності й доступності.

Центр включає наступне обслуговування учнівської молоді: Телефон довіри. Робота організовується цілодобово. »Теле-фон довіри» створюється для надання допомоги старшим шко­лярам, які пережили кризові стани, профілактики й попере­дження девіантного стану.

Основні завдання Телефону довіри:

• Забезпечення доступності і своєчасної кваліфікованої со­ціально-психологічної допомоги для підлітків і молоді неза­лежно від соціального статусу й місця проживання.

• Проведення психологічного телефонного консультування дітей, підлітків, молоді, батьків і вихователів з психологічних, педагогічних проблем соціалізації й розвитку особи молодого покоління.

Телефон довіри для підлітків і молоді може існувати як структурна ланка спеціалізованої соціальної і психологічної допомоги підліткам і молоді, як самостійна ланка. Роботу «Те­лефону довіри» забезпечують кваліфіковані лікарі-психіатри, психотерапевти, психологи і педагоги, які пройшли курс підго­товки на «Телефон довіри», які мають відповідні посвідчення.

Створювати й фінансувати служби »Телефону довіри» мо-

59

жуть державні органи й недержавні організаційні структури (соціальні фонди, асоціації, громадські й релігійні організації, приватні особи). Телефон довіри зберігає анонімність абонен­та. Інформація про зміст може бути передана тільки правоохо­ронним органам і лише за рішенням суду.

Новою формою роботи з організації учнівської молоді, у вільний від навчання час, є «Агентство з тимчасового пра­цевлаштування». Програмою діяльності Агентства є розви­ток ефективної системи тимчасового працевлаштування, вто­ринної зайнятості учнів у вільний час, побудований на принци­пах добровільності й можливості вільного вибору суспільно корисної діяльності, з урахуванням інтересів і здібностей. Ефек­тивність роботи Агентства полягає у створенні банку даних про наявність робочих місць на підприємствах міста для організації тимчасової роботи учнівської молоді; у постійному прийомі й обліку звернень учнів в Агентство з питань можливості отри­мання тимчасової роботи; у веденні пошуку й обліку наявності відповідних приміщень і умов у колгоспах і радгоспах для орга­нізації трудових загонів старшокласників для сільгоспробіт у період літніх канікул, в організації трудових загонів учнів для робіт у сільському господарстві на базі шкіл міста і людей, що звернулися в індивідуальному порядку; у створенні малого мо­лодіжного підприємства побутових послуг.

При входженні країни в ринкові відносини разом з позитив­ними видами розвиваються негативні соціальні тенденції: зрос­тання майнової нерівності, що призводить до розшарування соціальних верств населення, комерціалізації всього і всіх, зни­ження рівня та якості. Усе це значною мірою впливає на учні­вську молодь, дестабілізувавши її становище. Не кожен стар­шокласник може дозволити собі провести вільний час так, як би йому хотілося. Багато гуртків, секцій, раніше загальнодос­тупних, стали платними. Соціальна непідготовленість хлопців і дівчат до умов ринку змінила сенс соціальних орієнтацій у бік пошуку шляхів «легких заробітків».

Найбільш ефективну допомогу у вирішенні цієї проблеми надають Центри сприяння зайнятості молоді і підлітків, зав-

60

дання яких полягає в забезпеченні тимчасової або сезонної ро­боти учнів у вільний час. Центри включають Біржу праці, Цент­ри вторинної зайнятості молоді й підлітків.

Разом з вищеназваними Центрами сприяння зайнятості мо­лоді цікавим є досвід роботи Фонду сприяння державній мо­лодіжній політиці, створений міським комітетом у справах мо­лоді м. Луганська. У нього входять:

1. Дитяче експериментальне підприємство, у якому можуть одержати роботу поки тільки по 25 чоловік, але з часом у плани Фонду входить розширення виробництва, і тим самим збільшення кількості робочих місць.

2. Експериментальний магазин, де також працюють старшок­ласники і продають вироби, зроблені як колективами гуртків, так і індивідуальні вироби дітей, укладаючи з ними договір.

Особливої уваги заслуговує робота однієї з нових форм організації вільного часу молоді Недільного ліцею культури учнів. Ліцей є госпрозрахунковим об'єднанням, культурологіч­ною освітою молоді й підлітків.

Цілі завдання Ліцею полягають, перш за все, у пошуках і впровадженні нових нетрадиційних форм культурологічної ос­віти; відродженні й культивуванні етичних цінностей серед мо­лоді.

Основними напрямами діяльності Ліцею є:

^в просвітницько-освітня: розробка і впровадження цілісної комплексної системи гармонійного виховання підростаючого покоління;

• комерційна, яка направлена на організацію й розвиток матеріально-технічної й виробничої бази;

• організація творчих майстерень традиційного, декоратив­но-прикладного й народного мистецтва, реалізація їх продукції.

Структура Ліцею така: Найвищий орган — Правління, у яке входять представники Українського фонду культури, представ­ники всіх підрозділів, служб Ліцею, представники педскладу, директор, інформаційно-методичний відділ, який має З підвідділи: відділ зовнішньої інформації, бібліотека Ліцею, ме­тодичний відділ переробки інформації; відділ аналізу, розроб­ки і впровадження програм; відділ дизайну — оформлення —

бі

реклама; відділ технічного забезпечення; відділ окремих акцій і програм, який займається організацією та проведенням різних заходів, курси навчання. Кожний з курсів представлений неве­ликою групою менторів (моральників-викладачів).

Викладання ведеться всього за 7 напрямами, що охоплюють основні сфери життєдіяльності і творчості:

• життя в природі (екологічний туризм, фітотерапія);

• культура тіла (хореографія, йога);

• історія мистецтв (живопис, музика і т.п.);

* ділова жінка (бізнес-етикет, основи менеджменту, маши­нопис);

• культура любові (сексологія, естетика зовнішнього вигля­ду — косметологія, створення індивідуального образу);

• домівка (рукоділля, дизайн-оформлення офісів);

• філософія життєвого шляху, історія світових релігій, кон­сультації психологів, представників духівництва.

Форма контролю для тих, хто відвідує Ліцей, — заліки й іспити. Після закінчення курсів навчання слухачам Ліцею вида­ються посвідчення про закінчення Ліцею культури з указівкою напрямів, за якими проводилося навчання.

Таким чином, ми бачимо, що існує безліч різних форм і методів організації вільного часу молоді. Важливе завдання фахівців сфери культурно-дозвіллєвої діяльності — з усього різноманіття засобів, форм і методів вибрати ті, котрі в кожно­му конкретному випадку дадуть можливість щонайкраще вирі­шити завдання, які стоять перед ними. Потрібні постійні пошу­ки нових, більш ефективних поєднань змісту, форм, методів і засобів, що відповідають запитам сучасного суспільства, інте­ресам і потребам молоді (див. додаток).

Контрольні питання:

1. Перерахуйте та дайте характеристику методам культурно-дозвіллєвої діяльності.

2. Дайте визначення поняттю «клуб» та розкрийте основну мету, завдання та функції клубу.

3. Охарактеризуйте принципи діяльності клубу.

4. Назвіть, якими здібностями повинен володіти фахівець клубної справи.

62

5. У чому полягає діяльність сучасних гуртків та об'єднань за інтересами?

6. Назвіть форми та заходи з організації вільного часу уч­нівської молоді в бібліотеках.

7. Дайте визначення поняттю «музей» та назвіть основні зав­дання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяльності.

8. На яких принципах ґрунтується робота музеїв стосовно організації вільного часу?

9. Перелічте форми роботи музеїв з учнями.

10. Дайте характеристику діяльності парків організації доз­вілля.

11. Назвіть інноваційні форми організації вільного часу уч­нівської молоді та охарактеризуйте їх діяльність.