Кіровоградщина в роки другої світової війни
(1939 – 1945 РР.)
22 червня 1941 року прийшло нове лихо на наші землі. Наша країна потерпала у вогні війни. Фашистська Німеччина розпочала свій напад на СРСР, в тому числі і Україну.
22
червня було вихідним днем, і всі люди
займалися своїми справами. Хто був на
концерті в Кіровограді, якраз виступали
артисти Житомирського театру оперети,
хто був під Вільшанкою на зльоті,
присвяченому збору урожаю, а хтось
просто відпочивав вдома. Аж поки голова
райвиконкому Козлов І.І. повідомив, що
комісар закордонних справ країни
Молотов В.М. повідомив про початок війни.
Напрямок руху німців на
Кіровоградщині
23 червня було проведено мобілізацію військовозобов'язаних в Червону Армію. Чоловіки пішли на фронт, а жінки зайняли їхні робочі місця. Наші заводи були переобладнані на випуск військової техніки та зброї. Робочий день було продовжено. З великих приміщень робили госпіталі.
Поступово в області почали створюватись загони народного ополчення, винищувальні батальйони.
Саме
в кінці липня Червона Армія відбивала
наступ німецьких військ на Кіровоградщині.
Найкровопролитнішими були бої6 та 12
армій на заході області. З 2 по 7 серпня
вони потрапили в оточення біля с.
Підвисокого. В цій битві брав участь
відомий письменник Є.Долматовський,
який і описав ці події у книзі «Зелена
брама». Загинули воїни і у битві біля
Синюхи. Наші
Українсько – німецький
словник 1941 року
У Кіровограді, Олександрії, Павлиші, Терновій Балці німці створили табори для полонених. Так розпочалося знищення населення України. особливо переслідувались євреї та цигани.
Німці змушували людей працювати на них, годувати їх та на заводах та фабриках виготовляти їм військове обладнання. Всі, хто не підкорявся, або той кого підозрювали у заколоті розстрілювались на місці. Німці ввели так званий «новий порядок». Лише в Олександрії за період окупації було знищено більше 2,5 тис. євреїв, розстріляно 320 мирних жителів, більше
5,5 тис. військовополонених.
Про жорстокість фашистів свідчили їх діяння. Вони знищували наші церкви, грабували їх. Все. Що було цінне вивозили до Німеччини. Недарма Гітлер говорив з приводу використання України : «Це для нас Індія… ми будемо поставляти зерно скрізь у Європу… Крим дасть нам лимони, бавовну, каучук. 100 тисяч акрів плантацій буде достатньо, щоб гарантувати нашу незалежність. Ми насилу вириваємо в моря кілька метрів землі, ми мучимося, освоюючи болота, тоді як на Україні безмежно родюча земля, і ця земля чекає на нас».
Ще страшніші втрати – це втрати людські. У с. Войнівці фашисти вигнали на вулицю малолітніх дітей з дитбудинку разом із директором і після звірячих катувань розстріляли їх. У с.Дубівці забрали 16 жителів, яких після звірячої розправи ( виколювали очі, розрізали животи і набивали прядивом( розстрілювали.
Але ніщо не могло зупинити патріотів нашої землі. Створювалися підпільні організації. Воювати йшли не лише досвідчені солдати, а й зовсім юні хлопчаки.
У війні брали участь 219 жителів села Звенигородки. 203 з них були нагороджені орденами і медалями, 73 воїни загинули.
Так у с.Звенигородці були знайдені рештки молодих хлопчаків, які першими кинулися захищати свій рідний край. А було їм лише по 16 років. Вони всі так і загинули, як один. У 2008 році було здійснено перепоховання 150 солдатів на Братській могилі у с. Звенигородці.
Розростався і партизанський рух. Для активації партизанської боротьби на територію Кіровоградщини були закинуті спеціальні диверсійні групи. Одна з таких груп була висаджена у січні 1943 року в районі Чорного лісу. Керував нею Діброва І.Д. поступово ця група переросла у партизанський загін.
Петриченко Іван
Перепоховання солдатів у Звенигородці
-2008 рік
Петриченко Михайло
спалити
у полі хліб, щоб не дістався німцям. Ця
листівка потрапила німцям до рук. Вони
почали викликати всіх учнів 10 класу і
хто був автором цієї листівки. Мабуть
хтось таки видав Михайла. Німці викликали
його до управи і дали написати декілька
речень, але Михайло здогадався в чому
справа і змінив
свій
почерк. Але все ж таки німці знайшли
схожі літери. Як вони його тільки
катували. Пекли щоки та вуста сигаретою,
били гумовою палицею, що аж нирки
повідбивали. Він залишився живим лише
тому, що за нього заступився поліцай із
нашого села Микола Савченко. А коли
піднявся на ноги, то став із своїм братом
Іваном до партизанської діяльності.
Другий брат Іван воював із самого початку війни. А коли попали в оточення, то крадькома дійшли додому, і в ту ж ніч пішли до Чорного лісу, там розташовувався партизанський загін. Отримавши завдання від командирування, вони повернулися додому, влаштувалися на роботу і тихенько виконували своє завдання. Вони підривали німецькі ешелони та звільнювали наших військовополонених.
Десь у другій половині листопада німці дуже бомбили Звенигородку. І населення вимушене було тікати. В цей час зникли і брати. Але коли їхня сім'я повернулася додому, хлопці також ввійшли. Це було 5 грудня, неділя. За ними слідом зайшли два німці та стали їх обшукувати, чи не мають вони зброї. А потім як рвоне верхній одяг, а під ним радянська форма. Одразу ж німець запитав, чи вони партизани. Хлопці відповіли: «Так, ми партизани!».
Це був їхній вирок. В той же вечір їх і розстріляли, це було 6 грудня. До визволення Олександрії брати не дожили один день.
Не менш трагічною була доля хлопців та дівчат, яких вивозили до Німеччини. Лише з Олександрії було відправлено більше 750 чоловік.
У вересні 1943 року війська Червоної Армії підійшли до кордонів Кіровоградщини. Так розпочалося визволення краю. Поступово наші війська просувалися вперед. Німці ж відступаючи, знищували все на своєму шляху. Дуже жорстокі бої тривали біля Олександрії. 6 грудня 1943 року місто було повністю визволене. Останні пункти області були визволені 19 березня.
У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Багата солдатів відзначилися у боях за нашу рідну землю. І ми завжди повинні про це пам'ятати.
Пам'ятник загиблим воїнам у Звенигородці