Міжвоєнний період в нашому краї (20 – 30 рр.)

20-ті роки відмітились дуже активним адміністративним формуванням території сучасної області. У січні 1921 року Херсонська губернія була перейменована в Миколаївську. Єлисаветградський повіт увійшов до її складу, а Олександрійський ввійшов до складу Кременчуцької губернії. У грудні 1922 року ліквідовуються Кременчуцька та Миколаївська губернії. На зміну їм Єлисаветградський округ входить до складу Одеської губернії, а Олександрійський – до Катеринославської. У 1923 році ліквідовується поділ на волості і повіти, так у березні 1923 року створюється Олександрійський округ, до якого ввійшли 14 районів.

Після ліквідації царизму поставало питання про зміну назви Єлисаветграда. Пропонувалися самі різноманітні назви на честь політичних радянських діячів. Але зупинилися на єлисаветградцю, більшовику Зінов'єву. Так у 1924 році Єлисаветград було перейменовано на Зінов'євськ. У 1925 році було ліквідовано Олександрійський округ і 5 його районів було передано Зінов'євському округу. Після ліквідації губернського поділу в 1932 році райони Олександрійського округу увійшли до складу Дніпропетровської області, а райони Зінов'євського – до Одеської області. У 1935 році Зінов'євськ було перейменовано на Кірово.

10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було утворено Кіровоградську область з центром у місті Кіровоград. До складу області увійшов 31 район. Олександрійський район також став частиною Кіровоградської області.

Після того як в 1921 році радянська влада встановила НЕП, на території області розпочалася розбудова підприємств, фабри та заводів. На території Олександрійщини були знайдені великі поклади бурого вугілля. Розвивалося сільське господарство. Але могли розвиватися далеко не всі колгоспи, а лише ті, які отримали нову техніку та обладнання. Всі інші просто перестали існувати.

Літо 30-х років

Так політика «військового комунізму» та природні стихії призвели до першого великого голоду 1921 року. Але не зважаючи на все, процес індустріалізації продовжував розбудовувати заводи та фабрики на території області. Вводиться в дію Байдаківський розріз, розпочинається розробка родовищ граніту. Основні кошти на все це вирішено було взяти у села.

Так влада поступово переходить до процесу колективізації. Людей примусово заставляли вступати в колгоспи, а ті хто не хотів були репресовані. Так само розправлялися і з більш заможними громадянами, які оголошувалися куркулями. Процес колективізації майже завершився до кінця 20-х років. Нею було охоплено більше 90% селянських господарств. Так лише у Звенигородці було створено 3 колгоспи – «Інгулець», «Жовтень», «Правда», які пізніше об'єдналися в один – «Шлях до комунізму».

У травні учасники обласної наради комбайнерів прийняли звернення, у якому говорилось: « Організуємо роботу так, щоб кожен комбайн під час збирання врожаю опрацював не менше 600 га, а «Комунаром» - не менше

500 га за 16-18 робочих днів». Готувалися списки учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки від Кіровоградської області.

На початку 30-х років колективізацію було завершено, що і призвело до найтяжчих наслідків на українських землях – голодомору. Захопив голод і територію нашої області. Найбільше постраждали ті, хто вирощував хліб та жив далеко від промислових центрів. Зафіксовані непоодинокі факти людоїдства.

За всіх часів причинами голоду були посуха, град, вимокання від постійних дощів. У таких випадках держави організовують допомогу. Але в 30-ті роки людство відкрило новий «досвід» - рукотворний голод. За даними під час голодомору загинуло від 4,4млн. чол. до 7,5млн.чол. до прямих жертв голоду можна також віднести і жертв іншої сталінської політики – розкуркулення, колективізацію, політичні репресії, численні хвороби.

Основні причини голоду партійне керівництво вважало не голод, а «наслідок куркульської агітації». Комуно-більшовицька влада намагалася зробити е, чого не вдалося царській Росії за 300 років – знищити українську націю та задушити голодом українське село.

Саме 1932-1933 роки відзначилися досить високими врожаями, але на Україну було покладено непосильний план хлібозаготівлі. Оскільки виконати його було неможливо, у селян забирали все, навіть продукти харчування.

Не оминув голод і Олександрійщину. Так були зафіксовані випадки людоїдства, батьки покидали своїх дітей напризволяще, підкидали дітей до дитячих будинків або намагалися виїхати в промислові центри країни. Так, на початку 1933 року до дитбудинків м. Олександрії щоденно підкидали близько 16 дітей.

За даними Книги актів реєстрації цивільного стану у місті загинуло 1574 особи.

Голодомор не оминув і Звенигородку. У зо-роки Звенигородка була у складі Олександрійського району Дніпропетровської області. За свідченнями очевидців в селі померло багато людей від голоду, хоча в «Книзі пам'яті» їх згадується лише 9. Тут жив чоловік, якого звали Антон Соломка, прізвисько Скажений, він і відвозив людей, які померли до ями на цвинтарі. Але відвозив він і тих, хто ще був живий. Навіть тоді, коли людина просила його не робити цього, він говорив: «Все одно здохнеш, а мені прийдеться завтра за тобою їхати» і робив свою справу. Люди виживали як тільки могли. Вони їли все, що їм попадеться під руку. Всіх собак та горобців поїли найпершими, а потім робили із бур'янів різні оладки, збирали різні корінці.

1933-1937 роки були роками репресій, які пережили і олександрійці. Людей заарештовували в будь-яку годину доби, забирали невідомо куди, розстрілювали невідомо за що. І в цьому брали участь і місцеві жителі. Задля Сталіна, сусіди підставляли сусідів, діти – батьків та ін.. Особливо популярними були політичні репресії. Репресованих виселяли або в Сибір, або поселяли в божевільні, де здорових людей перетворювали на хворих, або ж просто розстрілювали без суду та слідства. Більша частина репресованих навіть не знали за що вони були позбавлені волі.

В 1938 році за антирадянську діяльність в буровугільній промисловості в Олександрії було розстріляно 54 чоловіки .