Період модернізації нашого краю ( XVIII – поч.Ххст.)

Так як українські землі були дуже багатими, на них постійно претендували інші сусідні держави. Так у 1686 році між Росією та Польщею було підписано Вічний мир. За ним за Росією залишалися землі Запорізької Січі, їхній західний кордон проходив по річці Синюсі. За Польщею були закріплені землі Правобережної України. тобто можна говорити про те, що землі Кіровоградщини були поділені між двома державами.

У 1711 році Росія здійснила невдалий Прутський похід. Після нього південні землі нашої держави були закріплені за Туреччиною.

Відповідно, що Польща бачачи невдачі Росії пробує поширити свої володіння далі на Правобережжі, тобто захопити запорозькі землі. І от у 1710 -1720 рр. польська шляхта захопила села, які входили до задніпровських сотень Миргородського і Полтавського полків. Лише в 1732 році російські війська вигнали поляків, а землі повернули під владу старшинської адміністрації Лівобережної України.

Після того як війська Петра І у 1709 році зруйнували Запорізьку Січ, запорожці були вимушені тікати на південь на територію турецьких володінь. Запорожцям Росія не дозволяла повернутися назад, але коли у 1735 – 1739 рр. розпочалася російсько-турецька ситуація змінилася. Було засновано Нову Січ і

Такий вигляд мала фортеця Святої Єлисавети

козаки брали активну участь у цій війні. За Белградським миром територія Кіровоградщини на якій розташовувались Бугогардівська, Інгульська та Кодацька паланки Нової Січі повністю відійшла до Росії.

В цей же період населення, яке перебувало під владою Польщі і зазнавало всіляких утисків, почало тікати і заселяти спустошілі землі нашої області. Слідом за ними почали просуватися і урядова старшина, яка розпочинає нову колонізацію наших земель. В цей час починають будуватися військові укріплення – фортеці, форпости, шанці.

Козацька старшина поступово почала заселяти землі у верхів'ях Інгулу, Інгульця, Тясьмину та Синюхи. Саме ці переселення дали початок заснування ряду нових міст, які відомі нам сьогодні: фортеця св.Єлисавети, Олександрія (Усівка), Нова Прага, Аджамка, Новомиргород, Новгородка та інші. На 1745 рік тут було вже 110 слобід і хуторів.

Саме цей період дуже тісно пов'язаний із утворенням нашого рідного міста Олександрії.

Перша згадка про поселення з'явилася у 1746 році. Коли козак Вус на лівому березі Інгульця розташував свій зимівник, який називався Усівка. Говорять, що місцем зимівника знаходилося там, де зараз ДК НВО «ЕТАЛ». По переказам, козак Вус після смерті був похований в кургані, на місці сучасно Братської могили.

Так на землях нашого краю поступово зростали поселення і це призводило до того, що вони зосереджувалися в руках тих, хто мав досить великі кошти. І знову ж таки це все призводило до пригнічення місцевого населення. Місцеве населення почало чинити опір утискам. Так розгорівся гайдамацький рух. Один з перших виступів гайдамаків у північно-західних районах Кіровоградщини було зафіксовано у 1726 році. В 30-х роках Чорний ліс стає осередком формування гайдамацьких загонів. Особливо посилюється гайдамацький рух під час повстання 1750 року на Правобережній Україні. В свою чергу царський уряд виставив численні військові команди поти гайдамаків.

В цей час не припинялася колонізація південних земель Російської імперії. Росія не лише не перешкоджала заселенню, а й заохочувала, особливо іноземців ( сербів, хорватів, румунів, болгар…). Все це сприяло господарському освоєнню нашого краю, що добре відзначалося не економіці Росії, як зовнішній, так і внутрішній.

Гармати,які збереглися на місці фортеці

Так, у 1752 році царським урядом створюється Нова Сербія. Але це була козацька земля і запорожці вважали, що іноземців краще було б селити на вільних незаселених землях. Але Петербург свого рішення не відмінив. Та ще для захисту Нової Сербії із півдня закладається фортеця св.Єлисавети.

Керівництво по будівництві фортеці було доручено офіцеру російської армії сербу І.Хорвату. саме йому було доручено привезти і заселити на землі іноземців та створити два полки – кінні гусарські та пішші пандурські. Сама ж фортеця повинна була стати центром не лише адміністративним, а й базо. Російських військ на півдні. В жалуваній грамоті імператриці Єлисавети Хорвату говорилося: «Для захисту на всяк випадок від нападу ворожого…зробити…земляну фортецю, яку іменувати фортецею Святої Єлисавети».

Фортеця урочисто була закладена 18 липня 1754 року. Керівником був інженер-полковник Менцеліус.

Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років фортеця була операційною базою російських військ. Туркам не вдалося взяти фортецю. Це був останній напад кримських татар на українські землі.

Поряд з фортецею зростало цивільне населення. І фортеця у 1775 році дістала назву міста Єлисаветграда.

Стара фотографія

Разом із сербською колонізацією у 1754 році зимівник Усівка перетворився у військове укріплення Шанець Бечея. А в період з 1784-1795 років Бечея почала називатися Олександрійськом (на честь сина Павла І Олександра, який потім став царем Російської імперії). З 1795 року Олександрійськ біу перейменований в Олександрію.

У 1775 році Запорізька Січ була знищена указом імператриці Катерини ІІ.кошовий отаман і частина старшин були арештовані і відправленні в заслання; величезна територія, що належала Січі, була роздана дворянам.

На початку ХІХ ст.. за поданням губернатора Херсона 14 березня 1806 року видано указ про створення Олександрійського повіту в складі Херсонської губернії. У 1806 році повіт складався з п'яти волостей.

Звенигородська церква 1932 року

Всього в Олександрійському та Єлисаветинському повітах проживало близько 141 тис. чоловік. Близько 30% селян були кріпаками і зазнавали жорстокого впливу. Основна частина населення були державні селяни. Пізніше уряд започаткував створення військових поселень і селяни були переведені на становище військових поселенців. У 1821 -1822 роках військові поселення засновані в Єлисаветградському та Олександрійському повітах. В 1829 році Єлисаветград став центром військових поселень, а цивільні повітові установи було переведено до Олександрії та Бобринця.

Початок ХІХ ст.. відзначається заснуванням нашого села Звенигородки при місті Олександрії. Саме з цього часу починається його власна історія. За переказами село заснував колишній поміщик, відставний генерал царської армії Григорій Звенигородський, який отримав 5 тис. десятин землі в Олександрійському повіті. Він відзначився у бою з французами у Вітчизняній війні 1812 року та вірну службу царю, за що і був нагороджений. Село Звенигородка до 1926 року було центром волості

Постійне знущання та важка робота селян активізує антикріпосницький рух на землях Кіровоградщини. У 1795-1796 рр. частина селян Олександрійського повіту намагалася пробитися на Дон і Кубань. Селяни Бобринецького та Олександрійського повітів підтримали також «похід у Таврію за волею». Все це селяни робили задля особистої свободи. Під час своїх походів вони грабували та спалювали панські маєтки.

Незадоволення таким життям призвело до виникнення масового руху декабристів. Це була перша спроба подолати російське самодержавство.

Початок ХІХст. В нашому краї відзначається появою капіталістичних елементів способу виробництва. У 30-х роках ХІХст. в Єлисаветграді виник найбільший на півдні України Георгіївський ярмарок. На нього припадало 50% товарообігу місцевих ярмарків Херсонської губернії. Велику роль почало відігравати чумацтво. До того ж починають виникати підприємства для переробки продукції сільського господарства – салотопні, винокурні, миловарні, пивоварні, шкіряні, цегельні та ін..). поступово розвивалися фабрики та заводи, які виготовляли селітру, скло, вапно, папір. На території нашої області з'являються перші цукрові заводи.

В 1861 році була проведена селянська реформа, але вона не виправдала надію селян на покращення свого життя. Наділи, які надавалися селянам були дуже маленькими. Для Єлисаветградського та Олександрійського повітів наділ становив 3,5-4,5 десятини на душу населення.

Селяни не погоджувалися підписувати уставні грамоти на підкорюватися місцевим органам влади. І вже в квітні почалися антиурядові виступи селян, які всіляко придушувалися військами.

Незважаючи на недосконалість реформи, вона все ж таки прискорила розвиток капіталізму в господарському житті.

Саме після реформи розпочинається стрімкий розвиток промислового виробництва. Значного розвитку набули борошномельне, цукрове виробництво, сільськогосподарське машинобудування. з'являються перші залізниці на Кіровоградщині.

Велику роль почало відігравати іноземне капіталовкладення в промислове виробництво краю.

В післяреформений період відбувається процес соціального розшарування селян.

Стара хата ХІХ ст..

Соціальне розшарування призводить в свою чергу до виникнення революційних рухів на території України і нашого краю. Девізом їх був «Земля і воля народу!».

На початку ХХ ст. виникає велика кількість партійних організацій, які намагалися досягти кожен своєї мети, але головною метою в них всіх було повалення капіталістичного ладу.

Діяльність партій призводила до того, що вони підключалися до революційних рухів, брали участь у виступах, проводили пропаганду. На заводах та фабриках починають виникати профспілки, які захищали інтереси працівників.

Боротьбу проти капіталістів підтримало і селянство, яке почало приєднуватися до робітничих рухів.

У роки нового революційного піднесення на підприємствах краю відбулося 10 виступів. На селі продовжували боротися проти поміщиків та куркулів.