Історія нашого краю в період середньовіччя (кінець V – перша половина XVI ст.)

Ще радянські вчені вважали слов'ян автохтонним населенням, що зародилося і склалося у самій Східній Європі.

В ІV і VІІ ст.н.е. східні слов'яни були відомі під ім'ям антів візантійцям, та особливо історику готів Іордану.

Досліджуючи письмові джерела та історичні пам'ятки доведено, що анти займалися скотарством, землеробством, рибальством та мисливством.

Саме анти були тим народом, який започаткував сільськогосподарську культуру і промисли, що були дуже відомі в період Київської Русі. Саме анти були предками українського, російського та білоруського народів.

Дійсно, в східних слов'ян був досить високий рівень землеробства. Вже в перші часи воно було плужним, вони використовували сівозміну. В антів відбувається відділення ремесел в самостійну галузь виробництва. Було розвинене ювелірне та залізоробне ремесла. Так як у слов'ян з'явився надлишок продукції, яку потрібно було десь обмінювати, починає розвиватися як внутрішня так і зовнішня торгівля. Про це свідчать знахідки золотих та срібних монет інших держав, які були виявлені на території Кіровоградщини. В цей же час відбувається процес майнового розшарування та класоутворення.

У VІ-VІІІст. у слов'ян формуються перші державні об'єднання – союзи племен. За свідченнями Новгородського літопису територія Кіровоградщини була заселена в цей час уличами. Саме від їхньої назви дослідники і виводять назву річки Інгул («Угол»). Уличі не захотіли підкоритися київському князю Володимиру, тому були розгромлені дружинами на чолі з варягом Свенельдом (Хст.) і переселилися до Чорного моря.

У середині ІХ ст. територія сучасної Кіровоградщини , її північна частина, входить до складу Давньоруської держави, яка об'єднує всі східнослов'янські племена .

Наші степи з давніх часів були притулком для різних кочових народів, які поступово змінювали один одного. Одні кочівники затримувалися тут надовго, інші – тільки проходили повз.

Саме рівнинна місцевість, відсутність великих водних просторів, гір, різноманіття степових трав приваблювали кочівників. Саме такий степ був прекрасним пасовищем для великої кількості коней та великої рогатої худоби. Також тут було досить добре полювання та рибальство.

Таким чином, постійна загроза нападу кочівників, які знищували на своєму шляху села, забирали в полон населення, заважали густому заселенню степу.

Саме одними із тих кочівників, які приносили досить багато нещасть на наші землі були печеніги, які прийшли із півдня в Х ст. Через століття печенігів витіснили половці. Саме для боротьби із ними будувалася смуга давньоруських укріплень. Величезні земляні вали височіли в районі річки Синюхи, між Тясмином, Виссю та Інгульцем виникають укріплення Купіль, Чюрнаїв. В цих районах дуже часто відбувалися битви та сутички руських дружинників та половецьких загонів. По це свідчать знахідки на берегах Інгульця, Інгулу, Тясьмину.

Кочівники також залишили за собою кургани, на вершинах яких вони встановлювали кам'яні ідоли.

Частина кочових племен, так звані чорні клобуки, визнали владу київських князів і осіли на в долинах річок.

В середині ХІІІ ст.. на руські землі приходить нове лихо, яке нависло тут надовго. Це навала монголо-татар, які нічого не залишали по собі ні живого, ні цілого. Спустошувалися руські землі, спалювалися міста, села. Населення потрапляло ж або у полон, або було вбитим. Наші землі поступово спустошувалися.

На Олександрійщині татари також проживали в долинах річок Бешка та Інгулець. Проживали вони по 1361 рік. За собою вони також залишили багато історичних цінностей.

На Дніпрі татари заснували оборонну споруду, яка на їхній мові звучала «керменчик». З цього і утворилася назва Кременчук.

На жаль до нас не дійшли відомості про населення, яке проживало на території Олександрійщини, тому що внаслідок монголо-татарської навали було зруйновано більшу частину міст та сіл. Відповідно населення потрапляло або ж у полон, або ж виїхали, або були знищені. Разом з містами гинули і історичні джерела.

В цей час на півночі починає рости нова держава – Велике князівство Литовське. Вже з ХVІ ст. литовські князі прагнуть захопити українські землі. Але монгольські хани не хотіли поступатися територією і здавати свої позиції, тому в 1362 році відбулася вирішальна битва між литовсько-українськими та татарським військом. Це була битва при Синіх Водах. Вчені вважають, що Сині Води – це річка Синюха.

Під час битви литовський князь Ольгерд поділив своє військо на шість загонів і розставив їх півколом так, щоб татари не могли їх оточити. Як татари не намагалися прорватися, в них нічого не вийшло. Потім, за наказом Ольгерда його військо почало наступ. Татари не витримали і відступили.

Саме перемога під Синіми Водами мала дуже велике історичне значення. Тому що Литва намагалася і надалі привласнити українські землі, а отже і частина Кіровоградщини була під владою литовців. В першій половині ХV ст. Велике князівство Литовське поширило свої володіння аж до берегів Чорного моря. Таким чином вся Кіровоградщини опинилася під владою Литви.

Литовці досить швидко почали заселяти територію нашої області. Почали будувати міста, укріплення, замки. Відомим замком того часу був Гебердіїв Ріг, що був між сучасними селами Деріївка та Куцеволівка Онуфріївського району. В кінці ХVст. Він був зруйнований татарами.

Почали виникати невеликі поселення – митниці. Литовські князі забезпечували спокійне існування подібних містечок, що мало сприяти новому заселенню краю. Тут з'явилися і литовські феодали. Велике князівство Литовське в цей час являло собою феодальну державу, що об'єднувала сучасну територію Литви, Білорусі та України. Більшість населення були слов'яни. Державною мовою була визнана «руська» мова (староукраїнська літературна мова). Також було запозичено писемність, юридичне право, адміністративне управління. Вплив «руського» населення проявляється і в тому, що на території самої Литви починає запроваджуватися православ'я.

Українські землі вабили багатьох сусідів, які хотіли заволодіти ними. Польща почала зазіхати на наші землі, а тут іще й на півдні утворилося Кримське ханство. Наприкінці ХV ст.. територія Кіровоградщини стає місце сутичок між Литвою, Польщею та Кримським ханством.

Кіровоградщина стає Диким полем. Але не можна говорити, що тут зовсім не було населення. У своїй статті «Население предстепной Украины в ХVI в.» А.І.Баранович довів, що все ж таки населення в цій частині України проживало.

« Все приведенные данные позволяют усомниться в полных «отливах» и «приливах» населения в украинских землях. Не отрицая отчасти гибели, отчасти ухода на север значительной части населения в определенные периоды, при опустошенных набегах татар, не отрицая большого количества переселенцев из северных земель в «украинские» при усилении феодальной эксплуатации в Речи Посполитой, мы все же настаиваем на следующих положениях:

1. При «отливах» уходило не все население, большая часть оставалась на месте.

2. При «приливах» население состояло в большинстве не из новых пришельцев, а из коренного населения, жившего здесь беспрерывно еще со времен Киевской Руси.

3. Украинские земли – от Сейма, Десны, Киева, Житомира, Винницы до Полтавы, Чигирина, Балты – были и в ХVI в. Сравнительно хорошо заселены, и рассматривать эти районы как «пустынные» нет никаких оснований».

Після Люблінської унії у 1569 році утворилася нова держава – Річ Посполита. Дві держави Литва та Польща об'єдналися в одну. Таким чином українські землі, які були під владою Литви відходять до Польщі. Саме тепер польські пани жорстоко знущалися із місцевого населення. Вони насаджували католицизм, володіли цілими мстами та селами. Найбільшими землевласниками були польські магнати Любомирські, Потоцькі, Конецьпольські. Користуючись необмеженою владою поляки не лише примушували тяжко працювати український народ, а й піддавали селян жорстоким тортурам: їх заковували в кайдани, вішали, саджали на палю.

Але небезпеку для нашого населення становили не лише шляхтичі. Із півдня прийшла нова небезпека, яка не давала спокою – Кримське ханство. Ставши з 1475 року васалом Туреччини кримчани почали здійснювати спустошливі напади на наші землі. Через територію Кіровоградщини проходили шляхи татарських походів на українські землі. Найвідоміший з них Чорний шлях, яким татари гнали ясир. В Чорному лісі татари зосереджувалися для нападу на Київщину, Брацлавщину і Поділля.

Польсько-литовський уряд неспроможний був захистити ні свої, ні українські землі. Він навіть сам платив данину ханам. Найбільше від турецько-татарської навали страждало населення. Невільників татари виганяли в Крим, там де проходила орда все було вкрито трупами людей, населені пункти були знищені.

Могутньою опорою і надією для українського населення стало українське козацтво.