Післямова

Збираючи матеріал до цієї книги, потрібно було обійти немало місць, людей, неодноразово звертатися за допомогою до своїх учнів, перегорнути не одну сторінку різних книжок. Праця була досить нелегкою та об'ємною. Але завдяки своїй кропіткій праці та допомозі безлічі людей ми виконали своє завдання.

Чому саме Кіровоградщина? Можна сказати , що про неї і так написано досить багато літератури. Але ми постійно стикаємося на уроках з історії з проблемою, що на кожен урок потрібно мати безліч книг для однієї теми – це по-перше, а по-друге – історії села Звенигородки ніде не знайдеш. От і прийнято було рішення звернутися саме до рідного краю.

Звичайно, це абсолютно не все, що можна було ще написати. Багато питань залишились нерозкритими. Але потрібно сподіватися, що хтось іще візьметься опрацьовувати свій край і досліджувати все нове й нове.

Де б ми не вчилися, чи що б ми не вчили, географію чи історію, неможливо вивчати без знань про рідний край. Недарма Я.Каменський зазначав що «… потрібно починати з того місця, де живуть люди».

Вивчення історії Кіровоградщини на основі їхніх здобутих знань в процесі досліджень, розробок, написаних творів приближає учнів до кращого засвоєння матеріалу, розуміння його, а також переносить їх із підручників у реальне життя. Таким чином це дуже могутній засіб патріотичного, морального, екологічного, естетичного та трудового виховання.

Недарма говорять, для того, щоб по-справжньому любити свій край, його потрібно добре пізнати. Знанна рідного краю не посто підносить і звеличує людину, розширює її світогляд, вонослужить своєрідним містком, що єднає покоління минулі з поколіннями нинішіми і прийдешніми.

У цілому краєзнавство повинне стати базовим чинником у вивченні історії в школі, основою для розробки стратегічних програм розвитку області, вирішенні нагальних проблем сьогодення.

Я сподіваюсь, що наша спільна праця дійсно зможе комусь принести користь. Хтося зможе знайти для себе щось нове, хтось можливо використає матеріал у своїй роботі, а хтось продовжить вже давно розпочату справу – вивчення рідного краю.

Спогади старожилів Інтерв'ю – свідчення про голод 1932-1933 рр.

Місце запису – м.Олександрія, с.Звенигородка

Свідок подій – Павлусенко Катерина Василівна, 1909 р.н.

1. Чи пам'ятаєте Ви голод 30-х років?

• Так, пам'ятаю.

2. Які на Вашу думку, могли бути причини голоду?

• Сказати, що був неврожай, не можна. Були випадки, коли людей змушували спалювати посіви пшениці.

3. Якщо у людей відбирали вирощене в полі, на городі, то хто це робив?

• Ходили бригади, які відбирали не лише продукти, а й майно.

4. Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

• Не знаю. Може й було, я про таке не чула.

5. Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали документи на збирання продуктів?

• Ні. Таких документів вони не показували. Приходили собі в оселю і забирали все, навіть з печі, що було, все вигрібали.

6. Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти?

• Висилали, арештовували. Говорили, «Пошлемо туди, де білі ведмеді», судили.

7. Чи мали зброю ті, хто ходив відбирати хліб у людей?

• Ні.

8. Як люди боронилися?

• Ховалися, щоб у них нічого не забрали, пшеницю замуровували у стіни, під підлогою, а вночі пекли хліб, щоб погодувати дітей.

9. Чи можна було приховати частину зерна, продуктів, овочів?

• В кого був доступ до комори, той міг щось приховати. В нашій родині в цей період не так було скрутно, так як мій дядько був більш-менш заможний. Зерно ховали в пелюшки і обмотували ним дітей.

10. Хто і як шукав заховані продукти?

• Ходили якісь депутати, шукали всюди, перевертали все верх-дном.

11. Чи давали їжу тим, хто йшов до колгоспу?

• Так. У нас був хороший голова, дозволяв тихенько брати з поля колоски, які залишились.

12. Забирали лише продукти харчування?

• Ні. Забирали все, що було, навіть останню сорочку.

13. Ви чули про закон «про п'ять колосків»?

• Ні, не чула. Може й був, але ми про таке не чули.

14. Хто охороняв поля, колгоспні комори?

• Були тоді об'їздчики, які їздили по полям на конях і нікому не дозволяли збирати щось.

15. Скільки разів приходили до хати?

• Приходили по декілька разів, поки не забирали все.

16. Коли люди почали помирати з голоду?

• Зиму ми ще пережили, а вже весною почали вмирати, бо зимою було ще трохи запасів, а весною прийшлося важко.

17. Що було із сиротами? Чи опікувалася ними держава?

• Дітей відправляли в приюти, навіть шукали, де їм краще місце.

18. Чи допомагали люди тоді один одному? Чи ділилися продуктами? Які засоби вживали до виживання?

• Ні, не допомагали. Страшно тоді було жити. Родичі трохи підтримували одне одного, а так ні. Щоб вижити люди були готові на все. Їли все, що тільки можна було – рослини, корінці, птахів.

19. Що споживали в їжу з рослин, ягід, дерев?

• Їли траву, калачики, були тоді рослини з такими ягідками, шпичаки в річці ловили, козельки з дерези. Ідеш було по вулиці, аж страшно – дерева голі стоять, все поїли, навіть листя.

20. Яких тварин вживали в їжу?

• В основному їли ховрахів, горобців.

21. Чи можна було щось виміняти в місті? Чи був голод у містах?

• Ми міняли коври на картоплю, взагалі можна було щось виміняти, хоч в містах теж голодували.

22. Скільки людей померло в селі?

• Багато

23. Чи відомі випадки людоїдства в селі?

• Так, було. Одна жінка заманила до себе сусідську дівчинку і вбила. Варила юшку з бідолашної дитини, жахливо було.

24. Як хоронили і хто займався тими ,що померли від голоду?

• По селі в нас їздила людина, на віз скидали трупи людей і везли на кладовище. Ховали всіх в одній ямі.