2. Княжіння і королювання Данила Романовича

Пам'ятник у Львові першому королю Русі — Данилу Романовичу.Об'єднавши колишні володіння батька Романа, князі-брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу як старшому синові Романа Мстиславича.Перед монгольською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, зайняв місто Дорогочин на півночі, який перебував у володінні добжинських хрестоносців^[15], також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом із столицею Русі — Києвом.З приходом монголів позиції галицько-волинських князів похитнулися. У 1240 році азійські полчища взяли Київ,^[16], у 1241 році вторглися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти монголам, проти неї в котре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь Романовичі захопили у 1244 році польський Люблін, 1245 року розбили війська угорців, поляків, бунтівних боярів у битві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.Митра перемиських єпископів, так звана корона Данила Романовича.Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у Золотій Орді, яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти монголам, Данило Романович був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана у 1245 році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від монголів, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. З цією метою уклав союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, захопив ятвязькі землі, Чорну Русь у 1250–1253 роках, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. У 1253 році Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Руси» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Став першим королем Руси-України, першим східнослов'янським королем.Центральноевропейські країни не володіли силами, що були здатні протистояти Золотій Орді, їхні вояки не мали достатньої мотивації для походу у південноруські степи, на противагу біблейським землям Палестини. Відповідно, попри сподівання короля Данила, коаліція не склалася; змушений був самостійно воювати проти монголів. Перша війна 1254–1255 проти орд Куремси була переможною, однак залучення монголами елітних військ полководця Бурундая у 1259 році змусило русинів капітулювати. За його наказом князі зруйнували замки у своїх землях, приєдналися до ординської виправи на Литву і Польщу.У 1264 році король Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежност .

3, 4, 5 Наприкінці XII ст. у Монголії спалахнула боротьба за об'єднання скотарських племен в єдину державу. Переміг геніальний полководець Темуджин, котрого в 1206 р. з'їзд знаті обрав Чингісханом, тобто Володарем володарів. Він запровадив жорстку систему централізованого управління, писемне діловодство, єдине законодавство, створив надзвичайно боєздатну й рухливу армію, що трималася на жорсткій дисципліні й мала прекрасне озброєння. Протягом 1207-1222 рр. монголи1 завоювали Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію й Закавказзя.У 1222 р. 25-тисячне монгольське військо, очолюване Джебе й Субедеєм, розгромило на р. Сіверський Дінець половецького хана Котяна, котрий попросив допомоги в руських князів. Останні під проводом великого князя Мстислава Романовича зібралися на острові Хортиця на Дніпрі. До них приєдналися половці. Загальна чисельність війська складала 50-60 тис. вояків. 23 травня 1223 р. союзники вирушили в похід. 31 травня їхні передові полки підійшли до правого берега р. Калки (сучасна назва Кальчик, притока р. Кальміусу), де стояла ворожа сторожа. Після сутички вона відступила на лівий берег. Термін «монголо-татари», який часто вживається в літературі, є не зовсім коректним. Адже татарами в XIII- XIV ст. називали саме монголів.Без узгодження плану дій з великим князем торчеський князь Мстислав Удатний наказав частині полків переправлятися через річку. Його підтримали половці. У той час як Мстислав Романович розташувався табором на пагорбі правого берега Калки, на лівому зав'язалася битва з передовими силами монголів. Останні почали відступати, заманюючи супротивника під удар своїх основних сил. Він виявився страшним за силою. Втеча половців внесла сум'яття в лави руських воїнів, котрі, зазнаючи великих утрат, також залишили поле бою. Мстислав Романович не надав розгромленим полкам допомоги. Монголи розділилися: одна частина переслідувала втікачів, інша оточила табір великого князя. Його штурм тривав три доби. Обложені мужньо захищалися, і Субедей запропонував за викуп відпустити руське військо. Мстислав Романович погодився. Але монголи слова не дотримали. Коли обложені вийшли з табору, вони атакували їх і майже всіх вирізали. Трьох захоплених князів поклали під дерев'яний настил, на якому бенкетували. Втрати руського війська були жахливими: додому повернувся лише кожен десятий воїн.Катастрофа на Калці стала наслідком неузгодженості дій руських воєначальників, їхніх усобиць, згубної самовпевненості й недбалості.

ПІДКОРЕННЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО І ЧЕРНІГІВСЬКОГО КНЯЗІВСТВ Унаслідок вторгнення монгольської армії під проводом онука Чингісхана, Батия, протягом осені 1237 - весни 1238 р. руські землі зазнали великого спустошення. Проте місцеві князі не зважали на грізну і небезпеку. їх нічого не навчили ні трагедія на Калці, ні розгром руських князівств. Узимку 1239 р. монголи ввірвалися в Переяславське князівство. Змітаючи все на своєму шляху, вони прямували до Переяслава, який мав міцні укріплення, у тому числі й кам'яні. Місто з трьох боків оточували річки Трубіж й Альта, а з четвертого - глибокий рів. Очолив оборону, вочевидь, місцевий єпископ. Городяни відчайдушно захищалися, але 3 березня місто впало. Ворог перетворив його на купу руїн. Були знищені й інші міста.Восени монгольське військо вторглося в Чернігівське князівство й підійшло до Чернігова, який був добре укріпленою фортецею. Ворог вдався до облоги. На допомогу городянам з'явився князь Мстислав Глібович. Під стінами міста відбувся бій, у якому князівська дружина зазнала розгрому. Князь і незначна кількість воїнів урятувалися втечею. 18 жовтня монголи ввірвалися до міста, яке дощенту спалили. Потім подалися на схід, зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста. Відійшовши у степ, вони в грудні вчинили похід на Крим і завоювали його. Подолавши спротив населення, монголи спустошили Переяславське й Чернігівське князівства.

ВЕЛИЧ І ТРАГЕДІЯ ОБОРОНИ КИЄВА

З весни 1240 р. кияни під проводом залишеного Данилом Романовичем воєводи Дмитра розпочали  підготовку до відбиття можливого нападу монгольських завойовників. Упродовж літа Батий збирав військо, чисельність якого сягнула близько 200 тис. осіб. У другій половині серпня монголи почали наступ на столицю, знищуючи на своєму шляху міста-фортеці, що прикривали Київ: Вітичів. Васильків, Білгород та інші. 5 вересня Батий підійшов до Києва. Розпочалася його оборона, яка мала два періоди: перший - від 5 вересня до 19 листопада, коли залога й міщани відбивали ворожі приступи; другий - від 20 листопада до 6 грудня, коли бої йшли в самому граді. Батий виявив, що найслаб-шим місцем захисту є Лядські ворота. Сюди стягнули багато стінобитних механізмів (пороків), які «безперестанку били день і ніч». 19 листопада утворилися проломи, через які ринули монголи. У жорстокому бою вони оволоділи стінами, але далі просуватися не мали сил. Городяни не складали зброї, а укріплювали будинки та лінію валів «міста Володимира». Наступного дня бій спалахнув з новою силою. Розуміючи, що вистояти не вдасться, кияни почали зводити останній оборонний рубіж біля Десятинної церкви. 6 грудня монголи прорвали укріплення в районі Софійських воріт. Під час бою, який не затихав, у Десятинній церкві зібралося дуже багато жінок, дітей і старих. її склепіння не витримали і завалилися, ховаючи людей під уламками. До ворожих рук потрапив поранений Дмитро, котрому за мужність подарували життя. Про винятково запеклий характер боротьби свідчать масштаби руйнувань столиці і втрати населення. Так, до штурму в ній налічувалося 9 тис. дворів, понад 40 монументальних споруд, 50 тис. мешканців. Після нього залишилося 200 дворів і близько 1 тис. жителів.Захист Києва, що тривав 93 доби, є символом волелюбності й незламності духу руського народу. Це одна з найбільших оборонних битв середньовічної Європи.

ПОХІД МОНГОЛІВ НА ЗАХІД. СТВОРЕННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

Монголи наступали на захід широким фронтом,  аби охопити якомога більшу територію. Жителі міст   містечок  зустрічали  їх  зі  зброєю  в  руках.  Розлючені масовим спротивом, вороги безжально винищували міське населення. Полягли в боротьбі городяни Ізяслава, Кам'янця на р. Случі, мешканці інших поселень.Основні сили монголів на початку 1241 р. рухалися в напрямку Володимира. По дорозі вони наштовхнулися на залізну стійкість міщан Данилова й Кременця, котрі відбили всі приступи ворога. Володимир було захоплено штурмом після тривалої облоги. За даними літописця, навіть церкви були наповнені трупами. Галич упав після триденного спротиву. Страшного погрому зазнали й інші міста. Вцілів міцно укріплений Холм. У березні монголи прорвалися в Польщу, Чехію й Угорщину, несучи смерть і руїну. Монгольська навала остаточно знекровила Київську Русь. Завойовані землі відійшли до володінь Батия, котрий у середині 40-х років XIII ст. заснував власну державу (улус*). Її терени простягалися від річок Іртиша й Чулими на сході до нижньої течії Дунаю на заході. Держава поділялася на дві частини - праве й ліве крило. Ліве крило складали землі брата Батия (Південний Казахстан і Середня Азія - Синя Орда), всі інші належали безпосередньо ханату і його нащадкам - Біла Орда (Ак-Орда). Батий заклав підвалини державної структури орди, а також розбудував на р. Волзі столицю - Сараи-Бату (поблизу сучасної Астрахані), в якій у період розквіту проживало 75 тис. осіб. Згодом столицю перенесли до Сарай-Берке (поблизу сучасного Волгограда). З другої половини XIV ст. за Білою Ордою закріплюється назва Золота Орда. Руські князівства, потрапивши у васальну залежність до Золотої Орди, мали виплачувати данину й виставляти дружини в розпорядження хана. Вони також позбавлялися права укладати між собою політичні та військові союзи. Найбільшого спустошення від монголів зазнали Київська, Переяславська й Чернігівська землі. 1Захоплення монголами Галицько-Волинського князівства призупинило розпочате Данилом Романовичем об'єднання Південно-Західної Русі. Прийнявши на себе основний удар монголів, руські князівства істотно послабили його руйнівні наслідки для народів Центральної та Західної Європи й таким чином допомогли їм уникнути розгрому й зберегти державну незалежність.

6 У другій половині XIII століття, по смерті короля Данила, князя Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював Володимир Василькович, та Галичиною, якою правив Лев Данилович. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. Мстислав утримував Луцьк, Шварно — Холм з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У 1270-х роках від неї відійшли турово-пінська і ятвязькі землі. Деякою компенсацією було повторне взяття Любліна у 1289 році та приєднання частини Закарпаття у 1299 році.За князювання Володимира і Лева Галицько-Волинське князівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході. 1286 р. відбувся руйнівний набіг монголо-татарів під час їх походу на Польщу.На початку 14 століття єдність Галицько-Волинського князівства була відновлена сином Лева, королем Юрієм I. У 1303 році він домігся від Константинопольського патріарха визнання окремої Малоруської митрополії. У зовнішній політиці Юрій І підтримував союзи з Тевтонським орденом для стримування Литви і Орди, та союз з Мазовією, спрямований проти Кракова. Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди, традиційно покладаючись на тевтонських лицарів і мазовецьких князів. Припускають, що обидва сини Юрія загинули у бою проти ординців або були отруєні ними у 1323 році.Останнім галицько-волинським монархом був Юрій II, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнав свою залежність від неї, здійснив у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій ІІ був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій ІІ залучав чимало іноземних фахівців, допомагав унійним процесам між православ'ям та Римською Церквою Ці заходи викликали незадоволення боярів, які отруїли князя у 1340 році.Смерть Юрія II поклала кінець незалежности Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. На Волині був визнаний князем Любарт-Дмитро, син литовського князя Гедиміна, у Галичині реальну владу захопили місцеві бояри на чолі з Дмитром Дядьком. У 1349 польський король Казимир III організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські. Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392 році тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною була анексована Польським королівством, Волинь  — Великим князівством Литовським. Галицько-Волинське князівство остаточно перестало існувати.

7. Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть^[28]. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

8. Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України. Галицько-Волинська держава змогла подолати період поділів і зберегти тереторіальну єдність. Вона використала західні зразки в організаціїї держави, війська. Її культура розвивалась на основі синтезу давньоруських традицій та впливу західної культури. Галицько-Волинську державу слід розглядати як спадкоємця Київської Русі протягом майже півтораста наступних років. Це була перша держава, яка існувала лише на етнічних українських землях.