§3.Санкція норми права

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

— забезпечує реалізацію диспозиції;

— визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

— забезпечує повноваження порушених прав;

— забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

— має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому — санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій. Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії «санкція» визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці.

Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями:

I. За призначенням:

а) охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф);

б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений недієздатним, визнається недійсним);

в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна).

II. За ступенем визначеності:

а) абсолютно-визначені, у яких точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права(напр.,вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку тягне розірвання трудового договору (ст. 41 КЗпП України);

б) відносно-визначені, де межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної(напр.,погроза вбивством працівникові міліції організованою групою карається позбавленням волі на строк від 7 до 14 років (ч. 4 ст. 345 КК України.)[3];

в) альтернативні, у яких названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається(напр.,погроза вбивством працівникові правоохоронного органу карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 345 КК України.).

III. За сферою застосування розрізняють:

а)конституційно-правові;

б) цивільно-правові;

в) адміністративно-правові;

г) дисциплінарні;

д)кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють на:

а) прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми(напр.,відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі появи на роботі у нетверезому стані (ст. 46 КЗпП України.);

б) складні, що визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення волі з конфіскацією майна).

V. За спрямованістю негативних наслідків:

а) особисті, які націлені на позбавлення певних прав(напр.,завідомо незаконне затримання карається позбавленням права обіймати певні посади на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років (ст. 371 КК України);

б) майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру

(напр.,розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.)

Отже,основними елементами норми права є гіпотеза,диспозиція і санкція.

Гіпотеза – це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Диспозиція – це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Санкція – це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

У вузькому розумінні гіпотеза – це припущення,диспозиція – розпорядження,а санкція – стягнення. Усі ці елементи логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему,яку можна викласти у вигляді словосполучення “якщо – то - інакше”. Тобто, якщо(гіпотеза)існують певні обставини, то (диспозиція)варто прийняти запропоновану лінію поведінки, інакше(санкція) настануть зазначені несприятливі наслідки. Наприклад,стаття 335 Конституції України говорить : “Ухилення від призову на строкову військову службу – карається обмеженням волі на термін до трьох років”. Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так : “Якщо призовника призивають на строкову військову службу,то обов’язок призовника з’явитися для проходження строкової військової служби,інакше за невиконання цього обов’язку до нього буде застосоване покарання у вигляді обмеження волі на термін до трьох років”.

Розділ ІІІ. Спеціалізовані норми права : поняття,види

та їх співвідношення з класичними.

Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані (нетипові) норми права. Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичній моделі норми права.

Спеціалізовані норми права не можуть виступати регулятором суспільних відносин, а відтак виконують допоміжну роль.

Спеціалізовані норми права - породження регулятивних, охоронних і захисних норм права, результат їх розвитку й удосконалення. Вони містяться в: а) преамбулах законодавчих актів; б) загальних частинах кримінальних кодексів, кодексів про адміністративні правопорушення, інших актах сфери правоохоронної діяльності; в) загальних і особливих (якщо вони виділені) частинах цивільних, житлових, земельних, сімейних, цивільно-процесуальних кодексів, кодексів законів про працю й інших; г) приписах нормативно-правових актів, що вносять зміни і доповнення у приписи актів, які були раніше прийняті.

Причини створення спеціалізованих норм права:

— необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент);

— переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово

нові норми (суб'єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином:

1. ідея - норма - відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною

мірою правом;

2. відносини - ідея - норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Ознаки спеціалізованих норм:

1. мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним

нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор,

тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

На відміну від класичних норм права, спеціалізовані норми права:

1)виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;

2)позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як

класичного припису;

3)виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб’єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням, тому вони можуть бути поділені на норми-засади, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції, декларативні-норми, оперативні норми, норми-строки, колізійні норми та інші.

Види спеціалізованих норм права:

1)норми-засади – це правові приписи, які закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах;

2)норми-принципи – це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві. Нормою-принципом є, наприклад, норма закріплена в ст. 5 Конституції України, в якій зазначено, що Україна є республікою, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами;

3)визначально-установчі норми – це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права. Визначально-установчою нормою є, наприклад, норма закріплена в ст. 1 Цивільного Кодексу України. В ній визначено : “Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників”[4];

4)норми-дефініції – це норми, які містять повне або часткове визначення юридичних понять чи інших категорій. Наприклад, ст. 102 Конституції України: “Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”[1];

5)декларативні норми – норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення;

6)оперативні норми – норми, які визначають порядок, час набрання чинності, подовження чи припинення дії окремих норм права. Наприклад, ч. 5 ст. 94 Конституції України (КУ) : “Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Також прикладом оперативної норми може бути норма, закріплена в ст. 160 КУ: “Конституція України набуває чинності з дня її прийняття”;

7)норми-строки – це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідкі (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків – це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини);

8)колізійні норми – норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативно-правовими актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов’язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами). Наприклад, п. 9 р. 15 КУ: “Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування”[1].

До спеціалізованих норм права слід віднести оперативні (інструменти) і колізійні (арбітри). їх специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми.

Оперативні (норми-інструменти) - виконують допоміжну роль, установлюючи час набрання (зміни, припинення) чинності нормативно-правового акта, його поширення на нове коло суспільних відносин, продовження дії на новий строк, тобто регулюють рух нормативно-правового акта.

Колізійні (норми-арбітри) - регулюють вибір нормативно-правового припису за наявності колізій-суперечностей або розбіжностей між приписами нормативно-правових актів, що регулюють однакові правовідносини і виявляються в процесі їх застосування компетентними органами і уповноваженими посадовими особами. Колізійні норми самі не долають колізій, а виступають арбітрами у спорах між приписами кількох нормативно-правових актів, які по-різному за змістом і формою регулюють одні й ті самі правовідносини; вони вказують на вибір певного припису з тих, що суперечать один одному, для тимчасового врегулювання суспільних відносин. Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права і виконують тут провідні ролі. Чимало колізійних норм є типовими рішеннями щодо застосування юридичних норм.

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпадають: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глибшому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впливом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати правила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціонуються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і виступають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принципів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми моралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний характер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охороняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою громадського впливу (осудом чи схваленням).

Мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють зміцненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдосконалення як норм моралі, так і норм права.

Отже,спеціалізовані норми права – це приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичній моделі норми права.

Основними видами спеціалізованих норм є норми-засади, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції, декларативні норми, оперативні норми, норми-строки, колізійні норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання. За допомогою спеціалізованих норм права закріплюються правові категорії і поняття, визначаються цілі, завдання, принципи, засади, межі, методи правового регулювання. 

Висновки та пропозиції

Таким чином, аналізуючи право як суспільний інститут,можна зробити висновок,що це не окрема, монолітна і самодостатня система. Право - це узагальнене поняття, формула, що позначає ні що інше, як чітко структуровану систему юридичних норм, і створену для вірного визначення співвідношення цієї системи з іншими соціальними явищами. Юридичні норми забезпечують гарантоване виконання життєво необхідних правил, без яких функціонування суспільства і держави було б неможливим. Саме такі правила є тим мінімумом, який покликаний зберігати стабільність політичної і правової системи кожної держави. Оскільки така база вже створена, решта сфери суспільних відносин можуть знаходитись в межах компетенції інших соціальних норм.

Норма права - це основоположна структура в системі соціальних норм, гарант її ефективного функціонування. Правові норми створюють умови взаємодії існуючих і нових складових частин системи всіх соціальних норм, створюють для них правову базу, не допускаючи тим самим надмірного посилення однієї групи норм (а також державних органів) за рахунок інших, забезпечуючи стабільний рух суспільства по демократичному шляху розвитку.

Норми права являють собою правила поведінки людей у ​​суспільстві, розраховані на багаторазовість застосування, діючи безперервно в часі і щодо персонально невизначеного кола суб'єктів, а також є результатом свідомо-вольової діяльності людей.

Норма права завжди «упакована» в словесну оболонку, граматичні форми, затвердження, судження, визначення, поняття і т. д. І виділити її з різних словесних форм, чітко сформулювати - велика наукова і прикладна задача. Саме таке завдання і вирішує структура норми права її будова з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. І норма права може активно впливати на суспільні відносини, бути їх державним регулятором тільки при єдності і логічного взаємозв'язку всіх її структурних елементів.

Існуюча класифікація норм права допомагає професійно точно і грамотно здійснювати правове регулювання, вивчати і в необхідних випадках обгрунтовано критикувати законодавства, тобто цінність кожної теоретичної класифікації виражається в її практичне значення, можливості більш точно застосувати ту чи іншу норму на практиці. Адже кожен з нас бажає, щоб право стало засобом забезпечення спільного блага і справедливості, а значить, кожен з нас повинен проявляти пильність та нетерпимість до впливу на правову систему індивідуального, групового і класового егоїзму, причому негативними прикладами такого роду дуже багата Історія держави і права .

В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх «істинності», впорядкування їх структури та системи в цілому.

Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного

відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити

зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм – зобов’язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, які дозволяють добитися вдосконалення норм

права, є:

1)точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку

державно-правової побудови;

2)відповідання норм права умовам моралі та правосвідомості;

3)додержання умов системності (непротиріччя) та інших закономірностей

діючої системи права при прийняті нових норм;

4)врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і

управління суспільними процесами.

Перелік використаних джерел

1.Конституція України від 28 червня 1996 р.

2.Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р.

3.Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 р.

4.Цивільний кодекс України від 1 січня 2004 р.

5.Венгеров А.Б. Теория государства и права/ Под ред. А.Б. Венгерова. -- М.: Норма. - 1995. - с. 153. 

6.Кельман М.С., Мурашин О.Г.,Хома Н.М.Загальна теорія держави та права : Підручник. - Львів: «Новий Світ – 2000»,2003. – 584с.

7.Кириченко В.М., Куракін О.М. Теорія держави і права : модульний курс : Навч.посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 264с.

8.Козловський А.А. Гносеологія норми права. //Науковий вісник

Чернівецького університету.-Вип.24 Правознавство. Збірник наукових

праць. - Чернівці, 1998- С.200

9.Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін. Теорія держави і права : Навч.посіб./За заг. ред. С.Л.Лисенкова, В.В.Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 368с. – Бібліогр. : С. – 358-364с.

10.Котюк В.О. Теорія права : курс лекцій : Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К. : Вентурі,1996. – 208с.

11. Лазарев С.С., Липень С.В. Теория государства и права. - Москва, 1998 -

с.212

12.Луць Л.А. Загальна теорія держави та права : Навчально – методичний посібник (за кредитно – модульною системою). – К.: Атіка,2008. – 412с.

13.Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К., 2004., - С.

89.

14.Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. - М.: Норма. - 2000. - с. 394-396.

15.Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права : Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв,О.Л. Слюсаренко. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 176с. – Бібліогр. : с.163.

16. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - 2-е вид. – Київ: Тандем, 1996.\

17.Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - с. 298-299.

18. Шаповал В. Перспективи розвитку науки конституційного права В Україні//Право України. – 1996.