Класифікація туроператорів

Оскільки туроператори як посередники є дуже різноманітним і різноспрямованим видом застосування людської праці, то виникає необхідність класифікувати їх за різними ознаками.

За географічною ознакою туроператори поділяються на відправляючих і приймаючих.

Відправляючий туроператор орієнтується на розробку, просування і реалізацію виїзних міжнародних турів, тобто подорожей громадян своєї країни за її межі. Це найбільш складний, такий, що вимагає докладання у найбільших зусиль і капіталовкладень вид туроператора. Специфіка виїзного туризму полягає, перш за все, в необхідності досконального вивчення напрямку, що продається.

Другою причиною найвищої складності виїзного туризму порівняно з іншими видами туризму є необхідність ділових контактів із зарубіжними партнерами, що вимагає від персоналу, крім знання іноземних мов, уміння враховувати цілий ряд чинників:

• часові пояси — в цьому випадку найбільш складною є організація турів між півкулями Землі, специфічною неоперативністю підтвердження заявок;

• специфіку організації роботи населення країни-реципієнта;

• ступінь розвитку засобів зв'язку в країні-реципієнті;

• психологічні особливості працівників зарубіжних фірм-партнерів;

• віддаленість партнерів;

• малі перспективи і висока вартість витрат можливих судових розглядів туроператора із зарубіжними партнерами, особливо, якщо за договором співпраці, всі конфліктні ситуації розглядаються судами країни-реципієнта.

Крім того, на складність виїзного туризму впливає необхідність міжнародних розрахунків і велика залежність від чинників непрямого впливу на туристичний ринок.

Проте, не дивлячись на перелічені чинники, що ускладнюють виїзний туризм відносно інших видів туризму, саме у сфері виїзного туризму роз­гортається найжорсткіша конкурентна боротьба між операторами, що підтверджує тенденцію активного розвитку і збільшення оборотів міжна­родного туризму в усьому світі.

Залежно від активності співпраці відправляючих туроператорів і авіакомпаній, можна класифікувати міжнародних туроператорів на флай­терів і нон-флайтерів.

Флайтером називається відправляючий туроператор, який активно фрахтує повітряні судна, що належать місцевим авіакомпаніям. Це такий ступінь розвитку як самого туроператору, так і туроперейтингу в регіоні, на якому туроператор — організатор чартерного рейсу — має можливість не тільки заздалегідь сплатити вартість чартеру, а й реалізувати максималь­ну кількість путівок або авіаквитків на замовлений рейс з метою забезпе­чення максимальної рентабельності рейсу. Залежно від форм співпраці флайтерів з авіакомпаніями можна також окремо виділити:

• абсолютні флайтери — туроператори, які набувають першими за договором чартеру повітряне судно повністю, тобто зобов'язуються за уз­годженням з керівництвом авіакомпанії і наземними службами аеропорту повністю сплатити і здійснити політ під повну власну відповідальність;

• відносні флайтери — дрібніші туроператори, обсяги продажу і рин­кові можливості яких не дозволяють їм гарантувати «підйом» чартерного авіарейса власними силами. Тому такі флайт-туроператори консолідують свої зусилля в рамках пулу (тимчасово створюваного об'єднання, що існує для досягнення певної загальної мети його учасників), розділяючи між со­бою салон повітряного лайнера на блоки крісел. Туроператор-замовник блоку крісел на чартерний політ несе в подальшому відповідальність і ри­зикує в межах числа крісел в заявленому ним блоці.

Нон-флайтери — це відправляючі туроператори, форма роботи яких не виключає фрахту повітряних суден ні за яких умов. Можливі причини відмови туроператора від участі в організації чартерів:

• робота по напрямках, на яких налагоджені рентабельні й зручні ре­гулярні авіарейси;

• надання VІР-відпочинку в немасових і непопулярних напрямках, оскільки невеликий розмір туристичного потоку не дозволяє забезпечува­ти завантаження цілого судна;

• орієнтація суто на автобусні, залізничні тури або круїзні екскурсії;

• відсутність фінансової або ринкової можливості для організації чар­терних авіарейсів.

Форми співпраці із зарубіжними туроператорами, що відправляють, можна класифікувати на презентативних і репрезентативних.

Репрезентативна форма співпраці відправляючого туроператора з іноземною компанією полягає в довірі «наземного обслуговування» своїх туристів іноземному партнеру, так званій, приймаючій туроператорській компанії. Приймаюча туроператорська компанія — це, відповідно, іно­земні приймаючі туроператори.

Відправляючий туроператор — передбачає наявність у туроператора представництва в туристичній дестинації. У функції представника або представництва відправляючого туроператора на зарубіжній дестинації входять: зустріч і проводи туристів, що прибувають, поселення їх в готе­лях, організація екскурсійних програм і дозвілля відпочиваючих. При цьому забезпечується максимальна оперативність поточної роботи і розра­хунків, максимальний ступінь довіри і контролю якості турпродуктів без­посередньо під час їх створення. Проте, зміст зарубіжного представництва або представника - дороге рішення, яке не завжди позитивно сприй­мається місцевими властями. У зарубіжного представництва завжди мен­ше можливостей у встановленні низьких цін на продукти хотельєрів, ніж у місцевих приймаючих туроператорів, які часто є крупними туроператорами з великими блоками місць у багатьох готелях курорту.

Приймання — це функція туроператора по розробці, просуванню і ор­ганізації турів на території власної країни для іноземних громадян. Прий­маючий туроператор безпосередньо пов'язаний з відправляючим туроператором, забезпечуючи останньому прийом, розміщення, організацію дозвілля туристів в місцях їхнього тимчасового перебування. Саме прий­маючий туроператор є для властей найбільш пріоритетним напрямком туроператингу, оскільки від його розвитку безпосередньо залежить об'єм ва­лютних надходжень в економіку країни-реципієнта і рівень розвитку інфраструктури туризму.