Лекція № 12 Тема: Служби Інтернету. Електрона пошта.

План

1. Програмне забезпечення Інтернет

2. Ідентифікація комп’ютерів у мережі. Адресація в мережі.

3. World Wide Web. Організація пошуку інформації.

4. Електронна пошта та принципи її функціонування.

1. Програмне забезпечення Інтернет

Успішне використання мережі Інтернет в значній мірі залежить від правильного вибору програмного забезпечення. На жаль, не представляється можливим дати які б-то ні було універсальні рекомендації із цього приводу. По-перше, тому що дуже багато що залежить від специфіки Ваших інтересів, конфігурації Вашого комп'ютера і вибраної операційної системи. По-друге,  Інтернет постійно розвивається, міняються лідери в програмному забезпеченні, виникають нові стандарти і нові методи їх реалізації.

На сьогоднішній день програмне забезпечення Інтернету умовно можна  розбити на декілька великих груп:

1. Браузери (browsers) – дослідники Усесвітньої Павутини (WWW). Це програми, що дозволяють знаходити і проглядати гіпертекстові документи, опубліковані в Мережі і на Вашому комп'ютері: Microsoft Internet Explorer, Netscape Navigator, Opera.

2. Поштові програми (e-mail programmes) – спеціальні програми для ухвалення, відправки, сортування і проглядання електронної пошти: Eudora, The Bat!, MS Outlook, Pegasus.

3. FTP-клиенты – програми для обміну файлами: CUTEFTP, WS_FTP.

4.  Менеджери завантаження (download manager) – програми для перекачування файлів з Мережі: Go!Zilla, ReGet, GetRight.

5. Програми спілкування (chat programmes) – програми, що надають можливість вести переговори в Мережі як в текстовому режимі, так і в режимі аудіо і відео обміну: MICROIRC, ICQ, IPhone, EasyTalk, NetMeeting.

6. Програми дозвону (dialer programmes) – програми для з'єднання з провайдером поодинці або декільком номерам телефонів: E-type Dialer, Advanced Dialer.

7. HTML-редакторы – програми для  підготовки Web-документов: FrontPage 2000, DreamWeaver.

8. Додаткові програми – для доступу до аудіо і відео інформації (RealPlayer), для онлайнового перекладу гіпертекстів російською мовою (Web TranSite), для створення інтерактивних описів (HTML Help), для закачування сайтів і сторінок (Teleport Pro).

Очевидно, що цим переліком список програмного забезпечення Інтернету не обмежується. Кожна з груп може бути значно поповнена прикладами.

2. Ідентифікація комп’ютерів у мережі. Адресація в мережі

Для взаємодії комп'ютерів у мережі Інтернет використовується протокольний набір TCP/IP – Transmission Control Protocol/Internet Protocol (протокол управління передаванням/міжмережний протокол), який інакше називають технологією міжмережної взаємодії, або технологією Інтернету, спеціальні правила взаємодії комп'ютерів в мережі .

TCP/IP – загальноприйняте скорочення, що позначає набір протоколів передавання даних (близько 100), які використовуються для об'єднання комп'ютерів та комунікаційного обладнання для передавання даних у єдину мережу. Уперше TCP/IP був використаний в ARPANET у 1983 р. і до початку 90-х років XX ст. став фактичним стандартом.

Адресація в мережі Інтернет. Кожний комп'ютер в Інтернеті має свою уні­кальну ІР-адресу. IP-адреса – це числова адреса, за допомогою якої визначене місцерозташування кожного комп'ютера в адресному просторі комп'ютерів всього світу. IP-адреси складаються з чотирьох чисел (байтів), кожне з яких не перевищує 255.

В запису адреси числа відокремлюються одне від одного крапками, наприклад: 192.112.36.5 або 128.174.5.6.

Доменна адреса комп'ютера – символьна адреса, яка складається з декількох слів, розподілених крапками: edu.kharkov.com, e-Ukraine.org, kpi.kharkov.ua. Складові частини адреси називаються сегментами.

Доменне ім'я (на відміну від цифрового) розбивається зліва направо: першим стоїть ім'я комп'ютера, потім ім'я домену (domain – область), в який входить цей комп'ютер, потім ім'я більшого домену (рис. 21). Самий правий сегмент є доменом верхнього рівня.

Ім’я комп’ютера

.…

Домен другого рівня

..

Домен першого рівня

Рисунок 21 – Схема доменного імені

Домени верхнього рівня визначають належність комп'ютера до мережі країни чи типу організації або установи. Первинні домени верхнього рівня існують з моменту введення DNS на початку 80-х років XX ст. Це домени gov (урядові заклади), mil (військові заклади), com (комерційні організації), edu (навчальні заклади), net (мережні організації), org (інші організації). Пізніше з'явився домен int (міжнародні організації).

За міжнародним стандартом домени країн мають двобуквене ім'я (наприклад ua – код України).

Коли зазначається конкретний комп'ютер за допомогою доменного імені, сервер імен, який відповідає за певну ділянку адрес (доменів), переводить ці імена в ІР-адреси.

3. World Wide Web

WWW-cepeic (World Wide Web – «Всесвітня павутина») – інтерактивна гіпертекстова інформаційно-пошукова система в Інтернет, найбільш популярна послуга Інтернету. В основі технології WWW лежать три основні частини: гіпертекстова розмітка HTML (Hyper Text Markup Language), універсальний спосіб адресації ресурсів в мережі URL (Uniform Resource Locator) та протокол обміну гіпертекстової інформацією HTTP (Hyper Text Transfer Protocol).

Блоки даних WWW являють собою Web-сторінки, розміщені на різних комп'ютерах. Огляд цих сторінок відбувається за допомогою спеціальних програм – браузерів (від англ. browse – переглядати), наприклад Netscape Navigator, Internet Explorer, Opera та ін. (див. білет №18(2)).

Для створення Web-сторінок використовується спеціальна мова – HTML (скорочено від англ. Hyper Text Markup Language – мова гіпертекстової розмітки). HTML-документ – це звичайний текстовий файл, який зберігається як: веб-архів(*.mht), веб-сторінка (*.htm або *.html), текстовий файл (*.txt). Головна мета HTML – описати зовнішній вигляд документа. Для цього в текст документа вставляються спеціальні коди – дескриптори або, як їх ще називають, теги (від англ. tag – етикетка, бирка). Вони визначають способи форматування тексту і дозволяють пов'язати слова і фрази документа з іншими документами в Internet. Створити Web-сторінку можна в будь-якому текстовому редакторові. Існують також спеціальні HTML-редактори для створення HTML-документів.

У всіх ресурсів в Internet, у тому числі і у Web-сторінок, є своя власна адреса, задана у вигляді URL (скорочено від англ. Uniform Resource Locator – уніфікований локатор ресурсів). URL – це стандарт, прийнятий в Internet для визначення місцезнаходження будь-якого ресурсу, будь то документ або служба.

URL складається з трьох частин (рисунок 22).

Схема

Хост

Путь

Рисунок 22 – Схема URL-адресу

Схема описує протокол прикладної программи, який використовується для доступу до ресурсу. Найчастіше це протокол HTTP (скорочено від англ. Hyper Text Transfer Protocol – протокол передачі гіпертексту). За протоколом ставляться символи <//». Якщо ресурсом є файл, то схема має вигляд «file://»; якщо адреса електронної пошти, то «mailto:»; якщо новини, то «news:».

Хост – це доменне ім'я комп'ютера, на якому знаходиться ресурс. Домен третього рівня в цьому імені зазвичай указує на тип ресурсу, наприклад www.host.com – це ім'я сервера Web-сторінки, а ftp.host.com – ім'я FTP-сервера.

Шлях – це повний шлях до документа і, можливо, його ім'я. Імена каталогів відділяються один від одного символом «/».

Історично склалися наступні скорочення для визначення в доменній адресі роду діяльності організації: 

• com або co (комерційні організації) 

• edu (учбові і наукові організації) 

• gov (урядові організації) 

• mil (військові організації) 

• net (мережеві організації різних мереж, зокрема, провайдери) 

• org (інші організації). 

Для вказівки країни використовуються двохбуквені коди: ru (Росія), ua (Україна), uk (Великобританія), jp (Японія), de (Німеччина), fr (Франція) і так далі.

Ось приклади різних типів URL:

• http://www.microsoft.com/windows

• http://www.boutell.com/faq/ (тут містяться відповіді на питання, що часто ставляться, про Web)

• http://www.astro.umd.edu/~marshall/smileys.html (тут міститься обширний список смайликов)

• http://www.yahoo.com

• news:alt.internet.sen/ices

• mailto:irina.t.zaretskaya@univer.kharkov.ua

• file://NEW/prog.exe

Шлях не є обов'язковим елементом URL. Якщо ввести URL Web-сервера, не вказавши при цьому шлях до HTML-документу, то сервер відкриє свою початкову, або, як її ще називають, основну або домашню сторінку (від англ. home page – домашня сторінка). Кожен Web-сервер має свою початкову сторінку, яка з'являється за умовчанням при зверненні до нього.

Пошук інформації в Інтернеті – це не тільки пошук у web-просторі, але й у інших типах ресурсів мережі.

Основними об'єктами, які можна використовувати при виконанні пошуку, є гіпертекстова система WWW, система телеконференцій, електронна пошта, бази даних, списки розсилки, пошукові системи тощо.

Для пошуку інформації в Web існують спеціальні служби – пошукові. Загальним підходом для всіх таких служб є пошук по заданим користувачем ключовим словам.

Здійснюючи пошук інформації в мережі, слід: перевіряти орфографію (якщо пошук не дав жодного документа, то, можливо, допущена орфографічна помилка в написанні слів); використовувати синоніми (якщо список знайдених сторінок дуже малий чи не містить корисних сторінок, спробуйте змінити слово.