4. Розвиток системи приватного права в Україні. Система цивільного права

Тривалий час у вітчизняній цивілістиці система норм ци­вільного права фактично ототожнювалася із системою законо­давства. Зберігається такий підхід і останнім часом, хоча ци­вільне право звичайно розглядається як синонім права приват­ного. Однак зміна розуміння сутності цивільного права, яке фак­тично від адміністративного перейшло до приватного, має супроводжуватися і змінами у визначенні характеру його норм.

Порівняємо доктрини приватного права з цього питання в різних правових системах.

Римське приватне право знало такі форми (види норм пра­ва): 1) звичаєве право, 2) закони, 3) діяльність юристів, 4) едик­ти преторів (фактично прецедентне право).

Англосаксонська правова система визнає нормами: 1) звича­єве право (загальне право), 2) законодавство, 3) прецедентне право.

Романська система приватного права вважає видами норм права: 1) законодавство, 2) звичаї (кутюми), 3) юриспруденцію (фактично те саме прецедентне право, хоча офіційно це запере­чується), 4) доктрину права.

У Центральноєвропейській правовій системі нормами при­ватного права є: 1) законодавство, 2) звичаї (включаючи норми моральності), 3) корпоративні норми.

Східноєвропейська правова система надає пріоритет законо­давству, однак значний вплив мають також норми моральності та судова практика, узагальнення якої фактично відіграють роль норм права.

Виходячи з тенденцій розвитку доктрини приватного права в Україні, можна сказати, що система норм українського ци­вільного права виглядає так:

1) договори, насамперед, корпоративні (установчі, засновни­цькі тощо), 2) акти цивільного законодавства, 3) правові звичаї, норми моралі, 4) норми, вироблені судовою практикою (прецедент, тлумачення Конституції Конституційним Судом, тлумачення норм права вищими суда­ми тощо), 5) доктрина права (трактування положень природно­го права, враховування відповідності національного права заса­дам Європейського права у галузі прав людини тощо).

5. Основні системи континентального цивільного права

Від класифікації систем приватного права залежить ви­значення місця власного права у світовому правовому прос­торі, а також вибір орієнтирів для вдосконалення національ­ного законодавства і практики його застосування.

Кожній локальній цивілізації відповідає своя правова систе­ма - «традиція права». У свою чергу традиція пра­ва може поділятися на кілька правових родин, або ж одній певній традиції може відповідати одна певна правова родина. Скажімо, західноєвропейська правова традиція поділяється на англосаксонську, романську та центральноєвропейську правові родини. Східноєвропейській традиції приватного права відпо­відає одна - східноєвропейська правова родина.

З врахуванням цієї обставини ієрархія елементів загальної структури права виглядає таким чином.

Найнижчою (основною) ланкою класифікації є первісна (на­ціональна) правова система, котру можна визначити як конк­ретно-історичний комплекс взаємопов'язаних юридичних за­собів та явищ, а також пануюча правова ідеологія окремої дер­жави (країни).

Національні (первісні) правові системи, що мають спільні ознаки, об'єднуються у правові родини. Поміж цих ознак ви­значальною рисою є однакові світоглядні засади, котрими влас­не й визначаються усі інші риси права: взаємини особи і гро­мади, правова доктрина держави, особливості концепцій окре­мих галузей права, відтак судоустрій і судочинство тощо.

Вищою ланкою класифікації є традиція права, тобто, ті пра­вові цінності, категорії, інститути, норми, які протягом сторіч свідомо передаються від покоління до покоління у певній ци­вілізації. Традиція права відображає взаємозв'язок права з пев­ною локальною цивілізацією

У загальному вигляді диференціація правових систем ви­глядає так: 1) право, як феномен світової цивілізації поділя­ється на традиції права, 2) традиції права поділяються на пра­вові родини, 3) правові родини групують у собі первісні (націо­нальні) системи права.

Традиція права залежить від типу цивілізації. У свою чергу тип цивілізації визначається типом світогляду, котрий історич­но найчастіше втілюється в релігії або в системі поглядів, що приходить їй на зміну (наприклад, комуністична ідея певною мірою змагалася з православ'ям у Східноєвропейській цивілі­зації). За цим критерієм, наприклад, в Європі можна виділити Західноєвропейську та Східноєвропейську традиції права.

Подальший поділ залежить від відмінностей у світогляді, а відтак у доктрині права, що є визначальними для характерис­тики родини права.

Для Західноєвропейської традиції права це світоглядні від­мінності, які втілилися у католицизмі, протестантстві та англі­канстві, а відтак зумовили особливості трактування морально-етичних категорій, визначення їх цінності, а відтак - доціль­ність виокремлення романської, центральноєвропейської та англосаксонської родин права.

Кожна з вказаних родин має свої характерні особливості, зумовлені названими обставинами, що в процесі розвитку тра­диції права сформували відповідні правові доктрини, у тому числі, сприйняття приватного права.

Так, для Романської родини приватного права є характер­ним визнання поділу права на приватне і публічне. Приватне право, в свою чергу, розглядається як таке, що складається з двох частин: цивільного права (регулює відносини між грома­дянами) і комерційного права (регулює відносини між підпри­ємцями). Для цієї родини приватного права характерним є іс­нування кодифікованих актів. Одним з важливих джерел (чин­ників) формування змісту норм романської родини приватного права є рецепція римського приватного права у різноманітних формах.

Для Центральноєвропейської родини приватного права та­кож характерне розмежування публічного і приватного права, дуалізм приватного права, а також існування кодифікованих актів цивільного законодавства.

Разом з тим, між ними існують відмінності. Передусім, це значна питома вага публічно-правових елемен­тів в регулюванні відносин між приватними особами; принци­пово інший підхід до визначення структури цивільного права. На відміну від інституційної побудови Романської родини при­ватного права, Центральноєвропейська родина, як правило, має основою так звану «пандектну систему», що є продуктом творчо­сті німецьких правознавців і охоплює такі п'ять частин: Загаль­на частина, Зобов'язання, Речі, Спадкування, Сімейне право.

На Центральноєвропейську родину істотно вплинула рецеп­ція римського права у Середньовіччі у формі вивчення і ко­ментування римських джерел та у формі прямого застосуван­ня норм римського права судами.

В основі Англосаксонської родини приватного права лежить загальне право (результат діяльності королівських судів), пра­во справедливості (склалося внаслідок дій суду канцлера) і ста­тутне право (включає акти, що видаються парламентом). Для правової доктрини характерною є заперечення необхідності іс нування кодифікованих актів цивільного законодавства. Вони замінені законами з окремих питань і судовою практикою, що складає прецедентне право. Концепція англосаксонської роди­ни права визначається провідним значенням прецедентного права: закінчена система законодавчих актів замінена узагаль­ненням прецедентів.

Хоча існує точка зору, що англосаксонська родина уникла рецепції римського права, однак це не так. Римське право впли­нуло на цю родину права, але в особливій формі: було запози­чено методологію правотворчості римських юристів, зокрема, преторів, які створювали норми на основі практики і відповід­но до її потреб.

Для Східноєвропейської родини приватного права харак­терною є відсутність чіткого поділу права на приватне і публіч­не. У зв'язку з цим у цивільному праві дуже сильний вплив публічно-правових елементів, зберігається устремління до на­дання державним інституціям та установам пільг і переваг, обмеження права приватної власності. Основою національного цивільного права, як правило, визнаються кодекси. Однак останні супроводяться величезною кількістю під законних актів, які нерідко змінюють і доповнюють Цивільний кодекс та інші коди­фіковані акти. Для юриспруденції характерні слабкість юри­дичних традицій і відсутність відчуття права, що часом веде до переважання концепцій застосування у регулюванні торго­вельного (цивільного) обігу так званих організаційно-правових засобів. Структура цивільних кодексів близька до пандектної, але має особливості (наприклад, за сферу цивільно-правового регулювання виводиться сімейне право). Помітний вплив на структуру і зміст цивільного права тут спричинило візантійсь­ке (грецько-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце в країнах цієї групи.