Тема 8. Підстави виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

1. Юридичні факти і їх склад.

2. Поняття і види правочинів.

3. Умови дійсності правочинів.

1.Юридичні факти і їх склад

Юридичні факти у цивільному праві - це обставини, на­явність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних пра­вовідносин).

Поняття «юридичні факти» є ширшим за поняття «підстави виникнення цивільних прав і обов'язків», оскільки охоплює також підстави зміни, припинення, поновлення, подовження тощо цивільних прав і обов'язків.

Від юридичних фактів відрізняють так звані «юридичні умови» - обставини, що мають юридичне значення для на стання правових наслідків, але пов язані з ним не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад, підставою ци­вільно-правової відповідальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність та­ких умов як протиправність дій, наявність шкоди, вина поруш­ника, зв'язок між протиправними діями і шкодою, що настала.

Для настання юридичних наслідків досить наявності й одно­го юридичного факту. Однак частіше маємо справу з комплек­сом фактів, поміж яких розрізнюють: 1) групу юридичних фак­тів - декілька фактичних обставин, кожне з яких викликає або може викликати один і той же наслідок; 2) юридичну (фак­тичну) сукупність (відповідає російському «юридический сос­тав») - систему юридичних фактів, пов'язаних між собою та­ким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності.

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в од­ній нормі і являє собою явища одного порядку. Наприклад, ст.ст. 229-231 ЦК передбачає, що правочин може бути визна­ний недійсним, якщо він вчинений під впливом омани, насильс­тва, загрози тощо. Тут маємо справу з групою юридичних фактів, кожен з яких окремо тягне визнання правочину недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані елементи, які окремо можуть взагалі не мати правового зна­чення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права. Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення в будинках державного фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укла­дення договору найма жилого приміщення. Взяті нарізно, вка­зані обставини не породжують правовідносин користування житлом, а є лише етапом на шляху до їхнього виникнення.

Поміж різних видів юридичної сукупності особливе місце займають, так звані, юридичні стани, тобто, обставини, що харак­теризується відносною стабільністю і тривалістю терміну існу­вання, протягом яких вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, на­приклад, перебування у шлюбі, встановлення опіки тощо. Стаття 49 ЦК визначає акти цивільного стану як події та дії, котрі нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змі­нюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єк­том цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набут­тя громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнен ня відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, об­меження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають держа­вній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

У цивільному праві класифікації юридичних фактів мож­ливі за різними підставами.

1. У залежності від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на: 1) такі, що встановлюють право. З їх існу­ванням пов'язане виникнення правовідносин; 2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну право­відносин, що вже існують; 3) такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення пра­вовідносин, що вже існують; 4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, на­явність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недіє­здатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій; 5) такі, що поновлюють право. До них належать обстави­ни, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної небіж­чиком, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може зажадати від інших осіб повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку відновлення права власно­сті пов'язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголо­шеної небіжчиком (померлою), 2) скасування судом рі­шення про оголошення особи померлою.

2. У залежності від наявності і характеру вольового еле­мента (саме ця класифікація є найбільш популярною) розрізняють, передусім, дві великі групи юридичних фак­тів: 1) дії - обставини, факти, що залежать від волі лю­дини; 2) події - обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані в актах цивільного законодавства або договорі як такі, що пород­жують цивільно-правові наслідки. До подій належать, на­приклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на: 1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права і прямо не заборонені ними; 2) неправомірні (правопорушення, делікти).

Зокрема, деліктами є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Такі дії тягнуть виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шко­ди і обов'язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (глава 82 ЦК України). Неправомірні дії (правопорушення, делікти), як юридичний факт цивільного права, характерні тим, що мо­жуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у де­яких випадках такими, що змінюють їх, або такими, що пере­шкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини, або такими, що понов­люють права і обов'язки.

Правомірні дії поділяють на: 1) юридичні акти, 2) юридич­ні вчинки.

1) Юридичні акти - дії, що спеціально спрямовані на вста­новлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обо­в'язків.

У залежності від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини) - воле­виявлення, безпосередньо спрямовані на виникнення, припинення або трансформацію, цивільних прав і обо­в'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного за­конодавства, адміністративні акти, судові акти - рі­шення, постанови, ухвали тощо).

2) Юридичні вчинки - дії, що спеціально не спрямовані на створення юридичних наслідків, але породжують їх вна­слідок припису законодавства.

Юридичні вчинки можуть бути диференційовані в залежно­сті від «питомої ваги» в них вольового елемента на: 1) вчинки вольові (цілеспрямовані), 2) невольові вчинки.

Так, в деяких випадках наявність волі суб'єкта (а, отже, і наявність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (на­приклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він був знайдений недієздатною особою). У інших випад­ках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздат­ності особи (наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною). Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення «господарем» діяльності в його інтере­сах застосовуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдан­ні втручанням у чужі справи, 'тощо).