2. Дієздатність фізичних осіб

Дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми влас­ними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести від­повідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України).

Легальне визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим воно має той недолік, що не містить вказівок на особливості дієздат­ності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняю-ють її від трактування дієздатності особи юридичної (котра, однак, згідно із концепцією ЦК не співпадає з поняттям дієздат­ності фізичної особи - див. ст. 92 ЦК України).

Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню еле­ментів дієздатності, які входять до її складу у одному та іншо­му випадку.

Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізич­ної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочи-ноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому висту­пати в якості представника (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність). Доцільність виокремлення такого еле­мента дієздатності, як бізнесдієздатність, зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обме­жується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстра­ції громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенні на фізичних осіб - підприємців пра­вил нормативно-правових актів, що регулюють підприєм­ницьку діяльність юридичних осіб (статті 50-54 ЦК);

6) можливість укладати шлюб та бути учасником шлюбно-сімейних відносин.

Дехто вважає, що виокремлення окремих елементів дієздат­ності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте, це враження хибне.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виник­нення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочино-здатність виникає в особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину - ст.ст. 32, 221, 222), то виникнення деліктоздатно-сті ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наяв­ністю майна, достатнього для відшкодування - ст. 33). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31), то трансдієздатність, як слідує зі ст, 242 ЦК, на­стає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є односто­роннім правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст. 1234 ЦК України). Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість - віковою межею є «нетиповий» для норм ЦК вік - 16 років. Тому слід визнати, що розрізнення вказаних елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елемента) дієздатності.

Диференціація дієздатності

На відміну від правоздатності дієздатність зв'язана зі здійс­ненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я.

З врахуванням цих критеріїв виокремлюють: 1) повну діє­здатність; 2) часткову дієздатність; 3) неповну дієздатність. 1) Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізич­ними особами, тобто тими, хто досяг вісімнадцяти років (ст. 34 ЦК).

Вказаний віковий ценз може бути зниженим у двох випад­ках: а) реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (ч. 1 ст. 34 ЦК); б) надання повної цивільної дієздатності за рішен­ням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст. 35 ЦК). а) Шлюбний вік, встановлений для чоловіків - 18 років і жінок - 17 років (ст. 22 СК України), може бути зниже­ний за рішенням органів місцевого самоврядування до 16 років за наявності поважних причин. Перелік таких причин законодавство не містить, але до них, зазвичай, відносять вагітність нареченої, народження дитини тощо. Ст. 23 СК України допускає також за виняткових обста­вин можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років. На зниження шлюбного віку згода бать­ків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка при цьому враховується. Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатнос­ті у повному обсязі.

б) Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згі­дно зі ст. 35 ЦК можливе:

1) щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором. Надання повної ци­вільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи з письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклу­вальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішен­ням суду;

2) щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Таким особам спочатку необхідно отримати письмову згоду, реєстрацію, як підприємця, від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За на­явності вказаної згоди така особа може бути зареєст­рована як підприємець і набуває повної цивільної діє­здатності з моменту державної реєстрації її як під­приємця;

3) щодо неповнолітньої фізичної особи, яка записана ма­тір'ю або батьком дитини. Для цього необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним з ба­тьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди ба­тьків неповнолітнього, органів опіки і піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.

У разі припинення трудового договору, припинення фізич­ною особою підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

ЦК не згадує про значення членства у виробничому коопера­тиві, однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором, є підставою надання повної цивільної дієздатності.

2) Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (ст. 31 ЦК України іменує їх «малолітніми особами»).

їхня дієздатність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто, правочини, що задо­вольняють побутові потреби особи, відповідають рівню її фізич­ного, духовного чи соціального розвитку та стосуються предме­та, який має невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяль­ності, що охороняються законом. Всі інші правочини, вчинені малолітніми до досягнення ними 14 років, є нікчемними і не породжують для них правових наслідків. Однак такий право-чин може бути в інтересах малолітньої особи на вимогу її бать­ків, усиновлювача або опікуна визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь такої особи (ст. 172 ЦК України).

Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду. Відповідальність за дії малолітніх по­кладається на їхніх батьків, усиновлювачів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи не-належнюму вихованні дітей. Батьки, усиновлювачі, опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання порушене чи шкода заподіяна не з їхньої вини

3) Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні осо­би, тобто особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК України).

Крім правочинів, передбачених статтею 31 ЦК, вони можуть:

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипенді­єю або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юри­дичної особи;

- самостійно укладати договір банківського вкладу (рахун­ку) та розпоряджатися вкладом, внесеним такою фізич­ною особою на своє ім'я (грошовими коштами на рахун­ку). Проте, якщо грошові кошти, внесені у фінансову уста­нову на її ім'я іншими особами, неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням у письмовій формі пра-вочину, вчиненого зазначеними особами. У разі заперечення проти правочину того з батьків (усиновлювачів), з ким прожи­ває неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з до­зволу органу опіки та піклування.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транс­портних засобів або нерухомого майна має бути письмова нота­ріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклу­вальника.

Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною

За наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлю-вачів), піклувальника, органу опіки та піклування згідно з час­тиною 5 ст. 32 ЦК України суд може обмежити право непов­нолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права, тобто обмежити її дієздатність.

Підставою такого обмеження звичайно слугує явно нерозваж­ливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, на спиртні напої, азартні ігри тощо. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні його права самостійного розпорядження заробіт­ком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за нього вчиняють законні представники. При цьому така особа самостійно несе відповідальність як за порушення укладеного нею договору, так і за заподіяння шкоди при відсутності дого­вору (ст. 33, 1179 ЦК України).

Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для від­шкодування збитків за порушення договору, укладеного за зго­дою батьків (усиновлювачів), піклувальника, то додаткову (суб-сидіарну) відповідальність несуть батьки (усиновлювачі) або піклувальник такої фізичної особи. Обов'язок батьків (усинов­лювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, додатково при­ймає участь у відшкодуванні шкоди, що виникла внаслідок не­виконання договору або завдання шкоди неповнолітнім, при­пиняється після досягнення фізичною особою повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Суд може також обмежити особу у дієздатності через те, що вона страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її зда­тність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засо­бами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом зобов'язана утриму­вати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК України).

Без згоди піклувальника фізична особа, обмежена у дієздат­ності, не може:

а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини розпорядження май­ном, за винятком дрібних побутових;

б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, ви­находи тощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, ін­ших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником.

Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, ци­вільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати за­робіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена осо­бою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов'язані з особою підопічного. Вони контролюють лише правочини, котрі мають майновий характер. При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопіч­ним дій, пов'язаних з безоплатним відчужуванням майна, а також укладати з підопічним правочини відносно себе особис­то або відносно членів своєї родини.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за зго­дою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездат­на усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справа може бути почата за заявою членів його родини, гро­мадських організацій, прокурора, органу опіки і піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем прожи­вання громадянина чи за місцем перебування лікувальної уста­нови, де він перебуває. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною, котра була заявлена недоб­росовісно, фізична особа, якій було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду.