Лекція 11. Обмеження та обтяження прав на землю План:

1. Поняття обмежень та обтяжень прав на землю

2. Загальна характеристика обмежень прав на землю

3. Загальна характеристика обтяжень прав на землю

Питання для самоконтролю:

Питання на самостійну підготовку:

1. Поняття обмежень та обтяжень прав на землю

Законодавство не розрізняє (і не розкриває) на сьогодні термінів "обмеження" та "обтяження", часто вони вживаються як синоніми.

Цивільне законодавство вживає термін "обтяження" і навіть визначає його стосовно рухомого майна як "право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувана на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна". Таким чином, як бачимо, у цивільному законодавстві поняття "обтяження" та "обмеження" також чітко не розрізняються.

У правовій доктрині також існує підхід, за якими обтяженнями є будь-які права на земельні ділянки, окрім права власності, тоді як обмеження - це звуження меж суб'єктивного права, яке не випливає із права іншої особи.

Слід звернути увагу, що обмеження та обтяження прав на землю складають значну частину земельно-правового регулювання. Наявність значної кількості обмежень та обтяжень прав на землю обумовлена специфікою землі як об'єкта права.

2. Загальна характеристика обмежень прав на землю

На відміну від загального правила, встановленого ст. 4 Закону України "Про власність", ч. 2 ст. 319 ЦК України, ("власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону"), обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки: земельна ділянка може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (ст. ст. 91, 96 ЗК України).

Існують також спеціальні обмеження права користування, пов'язані із встановленням територій із обмеженим режимом використання. Нижче розглядаються найбільш типові з таких обмежень.

Охоронні зони.

Охоронні зони можна визначити (легальне визначення відсутнє) як території із обмеженим режимом використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об'єктів з метою їх фізичної охорони. Охоронні зони встановлюються, зокрема, навколо:

• об'єктів природно-заповідного фонду (ч. 2 ст. 4, ст. ст. 18, 21, 39, 40 та ін. Закону України "Про природно-заповідний фонд");

• об'єктів культурної спадщини (ч. 2 ст. 54 ЗК України, ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини");

• об'єктів транспорту (ст. ст. 67-74 ЗК України, ст. 41 Повітряного кодексу України, ст. 11 Закону України "Про транспорт", ст. 6 "Про залізничний транспорт", ст. 11 Закону України "Про трубопровідний транспорт");

• об'єктів зв'язку (ст. 75 ЗК України, ст. 10 Закону "Про телекомунікації", постанова КМ України "Про затвердження правил охорони ліній електрозв'язку" від 29.01.1996 № 135);

-об'єктів енергетики (ст. ст. 1, 19 Закону України "Про електроенергетику", постанова КМ України "Про затвердження Правил охорони електричних мереж" від 04.03.1997 № 209);

- геодезичних пунктів (ст. 22 Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" від 23.12.1998, постанова КМ України "Про Порядок охорони геодезичних пунктів" від 19.07.1999 № 1284);

• інженерних комунікацій (див. п. п. 21, 25, 28, 35 Єдиних правил ремонту, утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони, затверджених постановою КМ України від 30.03.1994 № 198).

Зони санітарної охорони.

Зона санітарної охорони - "територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд" (ст. 1 Водного кодексу України).

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст. 35 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").

Санітарно-захисні зони.

Санітарно-захисні зони - території з обмеженим режимом використання, де забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей (таке визначення випливає зі ст. 114 ЗК України). Встановлюються навколо шкідливих об'єктів з метою захисту населення та територій від їх впливу.

Спеціальні положення про зони санітарної охорони передбачені у ст. 24 Закону України "Про використання атмосферного повітря", ст. 45 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ст. 15 Закону України "Про видобування та переробку уранових руд", ст. 20 Закону України "Про електроенергетику".

Розмір та особливості правового режиму санітарно-захисних зон визначаються актами законодавства про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.

Зони особливого режиму використання земель.

Зони особливого режиму використання земель - території з обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо військових об'єктів з метою їх фізичної охорони, а також захисту населення та територій від впливу таких об'єктів (таке визначення випливає із ч. 1 ст. 115 ЗКУ, ст. 3 ЗУ «Про використання земель оборони».

Ст. З Закону України "Про використання земель оборони" відносить до зон особливого режиму використання земель прикордонну смугу. Правовий режим прикордонної смуги визначається ЗУ "Про державний кордон України" (ст. 18, 22-24), а також постановою КМ України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим".

Вже згаданою ст. З Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Правила добросусідства.

Правилам добросусідства спеціально присвячена ст. 103 ЗК України:

"Стаття 103. Зміст добросусідства

1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)."

На думку П. Ф. Кулинича, "право добросусідства в суб'єктивному аспекті являє собою сукупність прав власників та користувачів земельних ділянок на найбільш повне, безпечне та комфортне користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення. Цим правам кореспондує сукупність обов'язків власників та користувачів сусідніх (суміжних) земельних ділянок, які полягають у зміні характеру чи припиненні здійснюваної ними діяльності, яка хоча не суперечить цільовому призначенню належних їм земельних ділянок, але негативно впливає на сусідів (сусідні земельні ділянки)". На його думку, право добросусідства в об'єктивному розумінні є інститутом земельного права.