Стереотитзація у пізнанні вчителем особистості учня

Механізм стереотипізації характерний також для процесу пізнання вчителем особистості учня. Причому найчастіше «спрацьовують» різновиди соціальних та експресивно-естетичних стереотипів, рідше - антропологічні.

Треба зважати на те, що оціночні стереотипи педагогів мають, як правило, суб’єктивний, індивідуальний характер. В їх основі лежить зафіксований досвід спілкування конкретного вчителя з учнями. Так, у педагогів під впливом власного досвіду формуються специфічні соціальні стереотипи відмінника, активіста, двієчника тощо. Зустрічаючись уперше з незнайомими учнями, вчитель з більшою чи меншою ймовірністю прогнозує наявність у них рис, зумовлених належністю до тієї чи іншої категорії.

Суб’єктивність педагогічних стереотипів водночас не суперечить їх однаковій спрямованості та поширеності багатьох з них. Так, для більшості вчителів «очевидним» є зв’язок між успішністю і здібностями, добросовісністю, дисциплінованістю, чесністю учня; не менш «очевидною» є також залежність низької успішності та ліні, неорганізованості, відсутності в учня здібностей. До категорії «неблагополучних» потрапляють, як правило, непосидючі, активні діти, з власною думкою, які не можуть не прореагувати на зауваження вчителя, готові вступити в суперечку з ним. Водночас школярі, які залежать від вказівок і зауважень учителя, демонструють покірливість, оцінюються як благополучні та вкрай рідко належать до «важковиховуваних».

Певну роль у педагогічному спілкуванні відіграють і експресивно-естетичні стереотипи. Експериментально доведено, що професійна оцінка вчителем особистісних якостей учнів може залежати від їхньої зовнішньої привабливості (О. Бодальов). Такий ефект характерний при оцінюванні як учнів середніх і старших класів, так і молодших школярів. Ще раз зазначимо, що вчитель, як і представники інших професій, не усвідомлює впливу емоційно-естетичних характеристик на власні оціночні судження, від чого їх дієвість лише посилюється.

Поширення стереотипів залежить насамперед від відсутності конкретної інформації про людину. Що глибше і всеосяжно вчитель знає учня, то менше стереотипи впливають на оцінку його особистості.

Водночас недоцільно говорити лише про негативні аспекти (обмеження здатності вчителя адекватно і різнобічно пізнавати особистість учня, що негативно впливає на ефективність керування її розвитком) педагогічних стереотипів. Так, в основі здатності досвідченого вчителя миттєво реагувати на зміну ситуації та приймати педагогічні рішення так само лежать певні педагогічні стереотипи, що групуються під час здобуття ним педагогічного досвіду. Усе це свідчить також про певні пізнавальні можливості педагогічних стереотипів.

Інші механізми міжособистісного пізнання та їх місце в педагогічній перцепції

Ще одним механізмом міжособистісного пізнання є проекція. Суть її полягає в неусвідомленому приписуванні іншій людині власних мотивів, переживань та якостей. Показово, що тенденція наділяти власними якостями інших людей притаманна насамперед тим, хто має невисокий рівень самокритичності і недостатньою мірою знає власний внутрішній світ (О. Бодальов). Таким чином, між рівнем самопізнання і сприйняттям інших людей існує об’єктивний взаємозв’язок.

Явище проекції може проявлятися і більш узагальнено, коли іншій людині приписуються не просто окремі властивості власного характеру, а саме пізнання поведінки та мотивів іншого підмінюється приписуванням йому властивостей власного «Я».

Інший механізм - децентрація - здатність людини відійти від власної позиції, сприймати точку зору іншої людини. Децентрація нетотожна здатності стати на позицію іншого, розмірковувати і діяти, як він. Однак вона взаємопов'язана з успішним і безконфліктним сприйняттям іншої людини.

Ще одним механізмом є ідентифікація, в основі якої лежить готовність свідомо поставити себе на місце іншої людини, подумки перенестись у її простір і час, що сприяє розумінню її поглядів, установок, мотивів, бажань тощо.

З ідентифікацією тісно пов’язаний ще один механізм міжособистісного сприйняття - емпатія - пізнання емоційних станів іншої людини через співпереживання.

Для педагогічного процесу характерні також інші механізми соціальної перцепції, зокрема емпатія. Здатність педагога до співпереживання не лише сприяє адекватності відображення особистості учнів, вона також лежить в основі встановлення з ними позитивних, високопродуктивних взаємовідносин, що, у свою чергу, впливає на ефективність педагогічного процесу. Загальновідомо, що за наявності позитивного ставлення до вчителя учні схильні не помічати його окремих помилок, і, навпаки, за стійкого негативного ставлення учні перебільшено негативно ставляться до найменших помилок вчителя.

Особливого значення емпатія набуває у роботі з так званими важкими дітьми. Більшість з них відчувають гострий дефіцит співпереживання. Так, понад 90 % підлітків, що перебували на обліку в інспекціх у справах неповнолітніх, були у психологічній ізоляції у своїх шкільних колективах, переживали нестачу позитивних емоційних контактів. Експериментально доведено (Р. Хічкок), що розвиток схильності до насилля та її закріплення у вигляді життєвого стилю прямо пов’язані як із нерозвинутою емпатією у особистості, так і з її дефіцитом в оточенні особистості.

Проекція і неусвідомлена ідентифікація також характерні для педагогічного процесу, однак досить рідко. Зумовлено це насамперед відмінністю у віці, соціальному статусі та рольових позиціях учителя та учнів. Дія цих механізмів посилюється тоді, коли ця відмінність з тих чи інших причин зменшується, скажімо, через молодість педагога або через його принципову установку на рівноправні стосунки з вихованцями (комунарська методика, педагогіка співробітництва тощо).