Романтизм «хорСа»

В альманасі «ХОРС» приблизно це ж саме називалося «романтизмом».

Закликавши членів МУРу до співпраці, колективних зусиль і служіння ідеалам народу, його засновники виступили і з дещо відмінною ідейною платформою. Так звана «окрема лінія» робила акцент не на колективні зусилля, а на неповторні індивідуальності. Елітарність була метою журналу «ХОРС», що вийшов 1946 р. Три редактори «ХОРСа» підписалися під числом псевдонімами: Юрій Шевельов виступив як уже відомий Юрій Шерех, Ігор Костецький — як Юрій Корибут, а Віктор Петров (він же

301

Домонтович) — як Віктор Бер. Псевдоніми не могли приховати справжні імена, які в такому малому колі лю­дей не залишалися таємницею. Вони мали відмінну мету. Нове ім'я означало нове амплуа, новий початок, спробу чогось іншого. Таким іншим планував бути «ХОРС».

Зусиль трьох редакторів «ХОРСа» й насамперед його головного натхненника Ігоря Костецького вистачило тільки на один номер досить еклектичного й далеко не елітарного змісту. Альманах відкривався редакційною статтею «З компасом», яка мала характер маніфесту. Її, очевидно, написав сам Костецький. Що ж вважалося компасом у морі життя й мистецтва? Яким девізом об'єдналися учасники альманаху?

Спочатку автор стверджував, що настанова часопису «принципова», а пізніше вже більш туманно говорив про віковічні відносини мистецтва й життя, життя й мистецт­ва. Отже, автор заперечив «тяжку навалу змісту, не оперезаного мистецькою формою», а також естетизм, який «рятує тільки до наступної зупинки»⁵⁷, і запропонував вихід, «жадану формулу» — романтизм. Автор так само за­перечив (вперше й востаннє) деструктивність у мистецтві: «Розлам це дія не миротворна»⁵⁸.

Романтизм для Костецького втратив будь-які параметри й обмеження. Це — все, поєднання всього, вищий синтез, а відповідно нинішній період — «доба могучої синтези в українському мистецтві»⁵⁹.

Головна художня ознака форми — ритм. Ритм є протилежністю природного. «Оглядатися на монументи, шукати. Широта. Ритм — усе», — карбує Костецький. Все, що має форму життя, — не мистецтво, — «... Мистецтво співдіє з життям не безпосередньо — рупор — замовлення дня — вигук моди — але тільки асоціяц і є ю — через добір — через ритмізацію — через перетворення — через віднесення — через абстрагування — чистою вродою».

Наостанку автор впадав у патріотичний пафос і містику, хоч і приховані за деякими естетськими намірами:

«Існувало поняття світле й безмежне: Україна Київська. Осередок сліпучо-привабливої культури, туди бо стікалися звідусіль гени, що втратили для потомства ім'я своє особисте, щоб славним вовіки було спільне всім їм: Україна Київська. Світлоносне божество несло на стрілі образ, сонце мистецтва: ХОРС»⁶⁰.

302

Коротке резюме англійською та німецькою мовами звучало значно спокійніше, хоча дух українського естетичного месіанізму був i тут. У резюме говорилося про те, що група українських письменників починає цілком новий період мистецтва (entirely new period in art).

Як бачимо, вступна програмна стаття «ХОРСа» позначена цілковитою еклектикою. З одного боку, й автор ставив завдання сказати цілком нове слово, відкрити ціл­ком новий період, відгородитися від інших літераторів, які мали традиційно реалістичну й ідеологічно патріотичну настанову. З іншого — він робив спробу реаінмувати романтизм, а відповідно знайти певну колективну базу для вcix митецтв.

У короткому редакційному вступі до афоризмів Володимира Державина говорилося: «Велич i розмах національної культури прямо пропорційні кількості в ній не­повторно творчих індивідуальностей. Ми, ХОРС, за таку культуру, творену крайніми протилежностями, межевим iнтeлeктyaльним напруженням кожного окремого суб'єкта»⁶¹.

Амбівалентність поглядів засновників була очевид­ною. Вони, i передовсім Костецький, укладаючи «ХОРС», висували модель літератури як вияву національної ідеї й прагнули її величі. Водночас головний редактор обстоював свободу для кожного окремого художника й робив акцент не на спільну діяльність yciєї літературної громади, а на творчий вияв окремих індивідуальностей. Як i інших його колег, Костецького характеризували невміння говорити про деталі загальність висловів i термінологічна неточність.

«Романтизм» на цьому етапі був обережним i невдалим евфемізмом іншого поняття, яке Костецький поки що остерігався називати. Відродити «романтизм» ставив co6i на меті не тільки Костецький.

303