Адренотропні (впливають на адренергічні синапси)

Міметики 1.- і -міметики (адреналін) 2.- міметики (норадреналін, мезатон, нафти-зін) 3.-міметики (ізадрін)

Блокатори 1. -блокатори (фентоламін, тропафен) 2. -блокатори (анаприлін)

РОЛЬ ЗАДНЬОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ РУХОВИХ ФУНКЦІЙ

До цього відділу ЦНС належать довгастий мозок та міст го­ловного мозку. Основні функції заднього мозку в регуляції рухо­вих функцій:

1) аналіз сенсорної інформації, що надходить в ядра заднього мозку від рецепторів шкіри та м'язів голови, і еферентна іннервація скелетних м'язів голови;

2) аналіз сенсорної інформації, що надходить від вестибуляр­них рецепторів, пропріорецепторів м'язів шиї, тулуба, кінцівок, та рефлекторна регуляція тонусу м'язів тіла, яка забезпечує певну позу (тонічні рефлекси пози);

3) провідникова функція - проходження нервових імпульсів, що йдуть у вищерозташовані відділи ЦНС та від них до скелетних м'язів.

За участю цих центрів реалізуються то­нічні рефлекси пози, серед яких розрізня­ють вестибулярні статичні та шийні. Вестибулярні статичні реф­лекси розпочинаються з рецепторів переддвер'я - сферичного та еліптичного мішеч­ків. Існує кілька видів вестибулярних статичних рефлексів:

1) при підніманні голови підвищується тонус м'язів-екстензорів передніх кінцівок і знижується тонус цих м'язів задніх кінцівок;

2) при нахиленні голови вниз спостерігається протилежний ефект;

3) при нахиленні голови вбік збільшується тонус м'язів-екстензо­рів з того боку, куди нахилена голова.

РОЛЬ СЕРЕДНЬОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ РУХОВИХ ФУНКЦІЙ

До цього відділу ЦНС належать червоні ядра, чорна субстан­ція, ретикулярна формація середнього мозку, ядра III (окорухового) та IV (блокового) черепних нервів, чотиригорбкове тіло. Че­рез середній мозок проходять висхідні та низхідні шляхи, які про­водять імпульси до вищерозташованих центрів та від них.

УЧАСТЬ ПРОМІЖНОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ РУХОВИХ ФУНКЦІЙ

До проміжного мозку належать таламус і гіпоталамус. До скла­ду моторних ядер таламуса входить вентролатеральне ядро. Саме сюди спрямовуються імпульси від мозочка, базальних гангліїв, а від цих ядер - до моторної зони кори великого мозку.

Гіпоталамічна ділянка має численні аферентні та еферентні зв'язки з різними відділами ЦНС і грає головну роль у підтри­манні гомеостазу, впливаючи на функції вегетативної нервової та ендокринної систем.

Дослідження у людини статокінетичних рефлексів на обертання (на кутове прискорення) проводять за допомогою крісла Барані. Пацієнт сідає в крісло, яке рівно­мірно обертають із швидкістю 1 оберт на 2 с (10 обер­тів). Статокінетичні рефлекси фіксують після закінчення обертання.

ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ. ЕНДОКРИННА СИСТЕМА.

Ендокринна система (згідно сучасним даним - нейроендокринна система) регулює та координує діяльність усіх органів і систем організму, забезпечує адаптацію організму до факторів навколишнього середовища, яке постійно змінюється, в результаті підтримується нормальна життєдіяльність організму. Ендокринна система представлена залозами внутрішньої секреції ( ЗВС), які утворюють і вивільняють у кров різні гормони. Залози поділяють на класичні (гіпофіз, щитоподібна і прищитоподібна залози, кіркова і мозкова речовини наднирників, яєчка і яєчники, острівці Лангенгарса підшлункової залози, епіфіз) та некласичні (підгрудинна (тимус), ЦНС, підшлунково-кишковий тракт, АРUD-система, нирки, серце, плацента та ін.). Продукти життєдіяльності ендокринних залоз називають інкретами або гормонами.

Гормони – фізіологічно активні речовини різної хімічної природи, що виробляються спеціальними клітинами в ендокринних залозах та інших органах і тканинах, надходять у кров або лімфу і регулюють обмін речовин та фізіологічні функції організму.

За хімічною будовою гормони поділяються на : 1) білково-пептидні (гормони гіпоталамуса, гіпофіза, підшлункової та паращитовидних залоз, кальцитонін щитоподібної залози) і 2) похідні амінокислот (адреналін, мелатонін); 3) стероїди (статеві гормони – андрогени й естрогени, кортикостероїди).

Механізм дії гормонів. Існують такі можливі механізми дії гормонів:

1. мембранний або локальний (гормон зв’язується з рецепторами клітинної мембрани, змінює її проникність до глюкози, амінокислот і деяких іонів – Н⁺, К⁺, Na⁺, Ca⁺);

2. мембранно-внутрішньоклітинний або непрямий (характер для гормонів, які не проникають у клітину й впливають на обмін речовин через внутрішньоклітинний хімічний посередник - вторинні посередники цАМФ, цГМФ, іони Са, метаболіти фосфатидилінозитолу);

3. цитозольний або прямий (характерний для гормонів, які проникають крізь ліпідний шар плазматичної мембрани всередину клітини, де утворюють комплекси з цитозальними рецепторами і в такий спосіб регулюють кількість ферментів у клітині, вибірково впливаючи на активність генів хромосом ядра).

Гіпофіз.

У системі ендокринних залоз гіпофіз посідає особливе місце. Його називають центральною залозою внутрішньої секреції, «королем ендокринної системи». Це пов’язано з тим, що аденогіпофіз за рахунок своїх тропних гормонів регулює діяльність інших, так званих, периферичних залоз внутрішньої секреції. Саме ця обставина з точки зору практичної медицини є частою причиною системних, різних за своїми проявами захворювань у людини. Двосторонній зворотний зв’язок, який існує між гіпофізом і периферичними ендокринними органами, з однієї сторони, і з гіпоталамусом, з іншої сторони, є основою складного механізму нейро-гормональної регуляції чисельних функцій організму, забезпечення гомеостазу та інтеграції фізіологічних систем у цілісну систему, якою є організм людини. Система гіпоталамус-гіпофіз - периферична залоза може слугувати ідеальним прикладом єдності як простого рефлекторного акту з «гуморальним кінцем», так і складної нейро-гуморальної регуляції функцій в організмі. Різноманітні зміни умов оточуючого людину середовища, фізіологічного стану організму, його гомеостазу змінюють функціональний стан гіпоталамо-гіпофізарної системи, синтез і секрецію ними гормонів та інших фізіологічноактивних речовин, що відбивається на діяльності не тільки периферичних залоз, а і фізіологічних систем, окремих органів і метаболізму в цілому. Розлади функціонального або органічного стану гіпофіза займають у патології досить помітне місце. Наприклад, на долю пухлин аденогіпофіза приходиться приблизно 10% усіх внутрішньочерепних новоутворень. Пролактинсекретуюча аденома (доброякісна пухлина) - найбільш поширена гормонально- активна пухлина гіпофіза - вражає як жінок так і чоловіків і призводить до важких, різних за проявами наслідків. Без знань про функцію нейрогіпофіза і аденогіпофіза та гіпофізарно-гіпоталамічну систему в цілому неможливе розуміння багатьох базисних принципів життєзабезпечення організму людини і чисельних патологій, з якими має справу лікар.

У гіпофізі розрізняють дві головні частини: аденогіпофіз і нейрогіпофіз. Аденогіпофіз, або залозиста частка, поділяється у свою чергу на три частки: передню, туберальну і проміжну. Нейрогіпофіз включає ділянку середнього підвищення сірого горба, стебло лійки і задню (нервову) частку гіпофіза.

Аденогіпофіз має тісний судинний зв’язок з гіпоталамусом. Система кровоносних судин називається портальною.

Нейрогіпофіз. Задній гіпофіз докорінно відрізняється від аденогіпофіза. Ці дві частини гіпофіза не мають спільного кровопостачання. Задній гіпофіз складається з видозмінених нейрогліальних клітин (пітуіцитів) і закінчень аксонів нейронів (нейросекреторних клітин), тіла котрих знаходяться в супраоптичному (СОЯ) і паравентрикулярному (ПВЯ) ядрах.

Гормони аденогіпофіза. Виходячи із міркувань спорідненості структури і фізіологічної ролі гормони аденогіпофіза зручніше всього розділити на три сімейства (групи). 1. Сімейство глікопротеїдних гормонів: лютропін (ЛГ), фолітропін (ФСГ), тиреотропін (ТТГ), а також плацентарний гонадотропін (ХГ). 2. Сімейство соматотропіну (СТГ): СТГ і пролактин. 3. Сімейство похідних проопіомеланокортину: кортикотропін (АКТГ), меланотропіни (- - МСГ), лютропін.

Епіфіз.

Епіфіз (синоніми: шишкоподібне тіло або пінеальна залоза, придаток мозку) - непарний орган, який розміщується в борозні між передніми (верхніми) горбками чотиригорбкового тіла і з’єднаний з мозком стеблиною. Структурно-функціональною одиницею залози є головні клітини - пінеалоцити, які складають основну масу паренхіми органа. Епіфіз продукує гормон мелатонін.

Фізіологічні ефекти мелатоніну.

Спектр ефектів мелатоніну надто широкий. Епіфіз, як ендокринний орган, приймає участь у регуляції широкого спектру вегетативних функцій організму. До них належать: 1) антимеланотропна дія; 2) регуляція добового (циркадіанного) і сезонного ритмів секреції гонадоліберину; 3) формування амплітуди циркадіанного ритму температури тіла; 4) активація імунної системи організму; 5) антиоксидантні та радіопротекторні впливи; 6) участь у регуляції сну, функцій шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи; 7) синхронізація ендогенних біологічних ритмів.

Мелатонін і біоритми організму.

До класичних ефектів епіфіза відноситься регуляція таких не ендокринних функцій як сезонні зміни фізіологічних процесів і синхронізація біологічних ритмів. Бурхливий розвиток хронобіології (розділ біології, який вивчає біологічні ритми) привів до усунення провідної ролі епіфіза та його гормону мелатоніну в реалізації циркадіанних, сезонних та річних ритмів самих різноманітних функціональних систем організму. Разом з тим, за мелатоніном закріпилася функція “месенджера” ендогенного ритму, який генерується супрахіазматичними ядрами (СХЯ) гіпоталамуса і “коректорна” ендогенного ритму відносно ритмів оточуючого середовища.

Підгрудинна залоза (тимус)

Структурно-функціональною одиницею підгрудинної залози вважається комірка мережі епітеліальних клітин, яка вміщує лімфоцити і макрофаги та прилягаючу частину внутрішньочасточкового периваскулярного простору (ВПП) з судинами і клітинами мезенхімального походження.

Функції підгрудинної залози.

1. Імунний захист організму.

2. Продукція гормонів- ендокринна функція.

Гормони тимуса та їх природа.

У даний час із тканини підгрудинної залози та із сироватки крові виділено біля 40 різних біологічно-активних речовин, які, як вважають, продукуються епітеліальними клітинами. Ці речовини, в основному, відносяться до поліпептидів, хоча деякі з них є глікопротеїдами і навіть стероїдними сполуками. Із усіх одержаних речовин тільки 8 поліпептидів відповідають критеріям гормонів і тільки вони вважаються істинними гормонами підгрудинної залози: ₁ -, _5, - ₇, -₃ і ₄ - тимозини (попередник - протимозин), тимопоетин, тимічний гуморальний фактор, тимічний сироватковий фактор - тимулін.

Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза добре постачається кров’ю. Вона посідає перше місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси і складає 4-6 мл крові на грам тканини залози за хвилину. Об’єм крові значно збільшується при підвищенні активності залози.

Гормони щитоподібної залози ділять на дві групи: йодовані (тироксин-Т₄ і трийодтиронін -Т₃), нейодовані (тиреокальцитонін або кальцитонін).

Фізіологічна роль тиреоїдних гормонів.

Вплив на диференціацію, розвиток і ріст тканин, органів і організму в цілому. Нестача гормонів у матері несприятливо позначається на процесах диференціації зародка, у дітей веде до затримки росту (карликовість) і розвитку всіх органів.

Прищитоподібна залоза

У людини дві пари прищитоподібних залоз, які розташовані на поверхні або всередині щитоподібної залози. Залози виробляють паратгормон (паратирин, паратиреоїдний гормон), який разом з кальцитоніном щитоподібної залози та вітаміном D регуляє обмін кальцію і фосфору в організмі.

Фізіологічна роль паратгормону

Основна функція ПТГ- підтримка рівня концентрації кальцію в крові. ПТГ стимулює резорбцію кісткової тканини і тим збільшує надходження кальцію в кров. ПТГ зменшує екскрецію кальцію в нирках і підсилює всмоктування кальцію в тонкій кишці.

Підшлункова залоза.

Острівці підшлункової залози (острівці Лангерганса) включають три основні типи клітин. У бета-клітинах синтезується гормон інсулін (у формі проінсуліну), в альфа-клітинах - глюкагон (у вигляді препрогормону), у дельта-клітинах - соматостатин. До інших гормонів острівців відносять ваготонін, центропнеїн, бомбезин і ліпокаїн.

ІНСУЛІН. Інсулін - це анаболічний гормон - він активує процеси синтезу і вуглеводів, і білків, і ліпідів. Метаболізм глюкози в фізіологічних умовах відбувається шляхом окислювального фосфорилювання під дією інсуліну. В умовах дефіциту гормону процес фосфорилювання пригнічується і зростає питома вага інших шляхів обміну глюкози. Зокрема, починає переважати анаеробне розщеплення глюкози, що веде до зростання утворення молочної кислоти та ацидозу. Інсулін сприяє синтезу білка і гальмує його розпад у скелетних та серцевому м’язах, а також в інших тканинах. Отже, знижується надходження амінокислот від органів до печінки. Антиліполітичний ефект інсуліну в жирових клітинах також гальмує вивільнення жирних кислот і зменшує їх концентрацію в крові, що проходить через печінку. При дефіциті інсуліну знижується синтез жиру та наростає процес ліполізу. У результаті мобілізації жиру із депо розвивається гіперліпідемія. Надлишок жиру відкладається в бідних глікогеном гепатоцитах, викликає жирову інфільтрацію печінки. У печінці в умовах зниженого вмісту глікогену посилено утворюються продукти жирового обміну - кетонові тіла (- оксимасляна, ацетооцтова кислоти, ацетон) та розвивається кетоацидоз.

Фізіологічні ефекти інсуліну залежать не тільки від його абсолютної концентрації в крові, але і від чутливості клітин до гормону. У молодому віці така чутливість максимальна, в періоді зрілості - знижена, а в старості - найменша.

ГЛЮКАГОН. Основними клітинами-мішенями для глюкагону є гепатоцити та адипоцити. Глюкагон підвищує рівень глюкози в крові шляхом активації процесів глікогенолізу та гліконеогенезу в печінці. Глюкагон за аденілатциклазним каскадом активує протеїнкіназу А, яка шляхом фосфорилювання активує глікогенфосфорилазу, триацилгліцероліпазу, стимулює активність лізосом.

Надниркові залози.

У людини є дві надниркові залози, які розташовані над верхніми полюсами нирок. Наднирники складаються з двох чітко розмежованих частин: поверхневої, жовтуватого кольору, кіркової (90% маси всієї залози) і внутрішньої, темнішого кольору, мозкової частини. Їх можна розглядати як дві самостійні ендокринні залози, що мають різне походження, виробляють різні гормони і виконують різні функції.

Кіркова частина (кора) наднирників включає три зони, які відрізняються гістологічно і функціонально.

Мозковий шар наднирників (хромафінні клітини) виробляє фізіологічно активні речовини, які об’єднані в групу катехоламінів. Катехоламіни - це фізіологічно активні речовини, які відносяться до біогенних амінів і являються як медіаторами (норадреналін, дофамін), так і гормонами (адреналін, норадреналін). На долю адреналіну припадає 70-90% катехоламінів. У здорової людини виробляється приблизно 80% адреналіну і 20% норадреналіну із загальної їх кількості.

Адреналін і норадреналін секретуються в кров, де більша їх частина зв’язується з білками-носіями (тільки 5-10% з них знаходяться у вільному стані), здійснюють свою фізіологічну дію і досить швидко зазнають метаболічної руйнації. Адреналін проявляє фізіологічну дію в дуже малих концентраціях - 0,0001-0,00001 мг на 1 кг маси тіла. Напівперіод життя адреналіну і норадреналіну складає від 0,5 до 5 хвилин, за іншими даними - 1-3 хвилини.

У результаті метаболізму частина адреналіну і норадреналіну та продуктів їх перетворень зв’язується в печінці з глюкороновою та сірчаною кислотами і виводиться з організму з сечею. Визначення вмісту катехоламінів у сечі має певне діагностичне значення і використовується в практичній медицині.

Регуляція статевої функції жінки.

Менструальний цикл - це проміжок часу від першого дня попередньої до першого дня наступної менструації (кровотечі). Тривалість циклу складає 21-36 днів. Частіше всього спостерігається 28-денний цикл. Циклічним змінам підлягають функціональна активність яєчників (яєчниковий цикл), матки (матковий цикл), піхви (піхвовий цикл), рівень гормонів у крові, обмін речовин, температура тіла, основний обмін, функція центральної нервової системи тощо.

Високий рівень естрогенів викликає зниження секреції фолітропіну (ФСГ) і підвищення секреції лютропіну (ЛГ) аденогіпофізом за принципом зворотного зв’язку. Через 16-24 години після викиду ЛГ у жінки відбувається овуляція. Після виходу яйцеклітини із зрілого фолікула він перетворюється в жовте тіло, клітини якого продукують прогестерон. Під дією прогестерону відбуваються характерні зміни в статевих і інших органах жінки: в матці - секреція залозами слизової оболонки, в піхві - припинення розростання епітелію, в шийці матки - зменшення секреції муцину, в молочній залозі - збільшення об’єму, напруження, болючість.

Різна тривалість циклу обумовлена коливанням передовуляційного періоду. Післяовуляційний період (період секреції) залишається незмінним незалежно від тривалості менструального циклу.