Тема 3 Економічні відносини власності (лекція 3/заняття 3)

План лекції.

1. Поняття власності. Її типи та функції

2. Суб'єкти й об'єкти власності

3. Перетворення грошей на капітал

4. Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний

5. Приватизація: сутність і значення

1. Поняття власності. Її типи та функції.

Відносини власності - відносини між людиною, групою людей або суспільством з однієї сторони (суб'єкт відносин власності) і будь-якою субстанцією матеріального світу з іншої сторони (об'єкт власності), які складаються в повному або частковому, постійному або тимчасовому присвоєнні об'єкта відносин власності суб'єктом.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, що регулюють відносини власності. Стаття 2 Закону України “Про власність” так трактує право власності: “Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном”.

Історії відомі два основних типи власності: приватна й суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засобу виробництва, а отже й виготовлений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як свого, так і чужої праці. Тому розрізняють трудову й нетрудову приватну власність.

Суспільної власності властиве загальне присвоєння засобів виробництва й виготовленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає у формах державної й колективної власності.

Прогресивний економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності. Разом з тим не заперечує того, що одна з них може бути переважаючої в окремі періоди й етапи розвитку людського суспільства.

Власність в економічному змісті являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система містить у собі такі групи відносин:

• присвоєння – повна економічна влада суб'єкта над об'єктом і повною відповідальністю суб'єкта за результати користування;

• Володіння – це відношення фактичного панування, факт влади над річчю, але розпорядження й присвоєння цієї речі обмежено існуванням і правами власника (наприклад, машина, узята напрокат);

• Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над річчю, над об'єктом власності, фактичне керування нею;

• Користування – процес фактичного витягу корисних властивостей з об'єкта власності для задоволення конкретних потреб.

2. Суб'єкти й об'єкти власності.

Сутність власності проявляється в її об'єктах і суб'єктах. Суб'єкт власності представляє активну сторону, активний початок відносин власності.

До суб'єктів власності ставляться:

• Особистість: володіє насамперед своїм тілом, здатностями, робочою силою.

• Семья: всі члени однієї родини мають сімейне майно на рівних або часткових початках. Однак і в родині частина використовуваних об'єктів власності можуть бути особистими;

• Соціальна група, що представляє спільність людей, що добровільно об'єдналися в співтовариство однодумців, що характеризуються спільністю інтересів, цілей, прагнень;

• Трудовий колектив підприємства;

• Населення території: населення території певного регіону може бути загальним власником стосовно деяких об'єктів, розташованими на даній території;

• Народ країни виступає в цілому як власник певних елементів, частин національного багатства країни;

• Органи керування.

Об'єкт власності - це пасивна сторона відносин власності.

До об'єктів власності ставляться:

• Земля, земельні ділянки, угіддя, площі;

• Природні багатства;

• Будинку, житловий фонд;

• Основні виробничі фонди;

• Матеріально-майнові цінності;

• Гроші, валюта, цінні папери;

• Коштовності;

• Духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси й продукти (утвору науки, літератури, мистецтва; відкриття, винаходу, проекти, дані, відомості);

• Робоча сила.

3.3 Перетворення грошей на капітал

Гроші стають капіталом лише тоді, коли пускаються в оборот для наживи, тобто для одержання суми більшої, ніж спочатку вкладена.

Загальна формула руху капіталу така:

Д - Т - Д', де Д' = Д + Δ Д, (3.1)

де Δ Д - приріст грошей над первісною сумою.

Головною умовою перетворення грошей у капітал є можливість для власника грошей знайти на ринку такий товар, що здатний створювати нову вартість, притім більшу, ніж він сам має.

Єдиним товаром такого роду може бути тільки робоча сила, оскільки тільки вона створює нову вартість. Отже, перетворення грошей у капітал і саме виникнення нерозривно пов'язані з перетворенням робочої сили в товар, у предмет купівлі-продажу.

Перетворенню робочої сили в товар сприяли два історичних процеси - звільнення людей від рабської й кріпосної залежності й «звільнення» їх від власності на засоби виробництва.

Щоб продавати свою здатність до праці, людина повинен:

1. мати у своєму розпорядженні право власності на неї, бути особисто вільним;

2. повинен бути позбавлений засобів виробництва.

Історичний процес примусового відділення виробника від засобів виробництва, зосередження їх у руках деяких і перетворення в капітал називається первісним нагромадженням капіталу.

Перетворення робочої сили в товар означало зламування старих способів з'єднання працівника із засобами виробництва, характерних для колишніх експлуататорських суспільств. Зовнішньоекономічний примус до праці поступилося місцем договору формально рівноправних товаровласників: підприємця - власника засобів виробництва й найманого робітника - власника робочої сили. Формальна рівність замаскувала саму витончену в історії людства капіталістичну експлуатацію людини людиною, що будується на сполученні економічного інтересу як визискувача, так і експлуатованого.

3.4 Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний

Як і всякий товар, робоча сила має споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість товару робоча сила полягає в тому, щоб робити прибавочну вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю життєвих засобів, які необхідні для нормального відтворення робітника й змісту членів його родини.

Найманий робітник при вступі в угоду з капіталістом одержує від нього лише еквівалент вартості робочої сили й нічого більше. Своєю же працею він не тільки відтворює вартість робочої сили, але й створює й прибавочну вартість, а капіталіст привласнює цей результат неоплаченої праці найманого робітника.

Додаткова вартість – вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили й безкоштовно привласнена власником засобів виробництва (m).

Властивість робочої сили створювати вартість більшу, ніж її власна вартість, послужило підставою визначити капітал, що йде на покупку робочої сили, як змінний капітал (v).

Капітал, витрачений на придбання засобів і предметів праці, не може збільшити своєї величини в процесі виробництва. Вартість засобів виробництва лише переноситься працею найманого робітника на створюваний продукт. З погляду створення вартості й прибавочної вартості ця частина авансованого капіталу не міняє своєї величини. Тому капітал, що витрачається на засоби виробництва, називається постійним (с).

Загальну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:

К= с + v (3.2)

Виходячи із цього, вартість товару (W) можна виразити так:

W = c + v + m (3.3)

Норма додаткової вартості характеризує ступінь експлуатації робочої сили й визначається по формулі:

(3.4)

Приклад

У два підприємства вкладені капітали по 600 тис. грн. Органічна будова капіталів 4:2 і 5:1. Маса прибутку, одержувана кожним підприємством, однакова. Норма додаткової вартості на першому підприємстві 130%. Товари продаються по вартості. Потрібно визначити:

• масу прибутку, одержувану кожним підприємством;

• ступінь експлуатації трудящих на другому підприємстві.

Вирішення.

К1=К2=600000 грн. С1:V1 = 4:2 С2:V2 = 5:1 m`1= 130% m1= m2 = ? m`2 = ?

m` = m / V*100% m = m`* V/100%

V1 = (600000/6)*2 = 200000 грн. V2 = (600000/6)*1 = 100000 грн. m1= m2 = (130%*200000)/100% = 260000 грн. m`2 = (260000/100000)*100% = 260%

3.5 Приватизація: сутність і значення.

Приватизація – перетворення державної форми власності в приватну.

У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні і юридичні особи. Це суб'єкти приватизації. До них належать державні органи приватизації, а також різного роду продавці, покупці державного майна й посередники.

Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України і його регіональні відділення й представництва.

Покупцями державного майна можуть бути:

• громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства;

• юридичні особи, зареєстровані на території України;

• юридичні особи інших держав.

До посередників приватизації належать:

• фінансові посередники - здійснюють продаж придбаних акцій на ринку цінних паперів;

• довірчі товариства - від імені, за дорученням і за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність із приватизаційними паперами;

• холдинги й інвестиційні фонди - акумулюють приватизаційні засоби громадян і внески інших покупців в обмін на акції власного випуску.

Способи приватизації:

- передача держпідприємств у власність трудовим колективам;

- розподіл державної власності між всіма членами суспільства;

- продаж державної власності громадянам або недержавним юридичним особам

Значення приватизації:

• Усунення монополії власності й наділення господарюючому суб'єктові максимальної волі;

• Створення високої відповідальності за господарську діяльність;

• Ліквідація державних дотацій у тих сферах господарювання, де мають місце збитки

• Прискорення НТП;

• Зниження росту безробіття;

• Створення такої розмаїтості асортиментів товарів і послуг, що непосильно ніякій надмірно централізованій системі виробництва

• Рішення багатьох екологічних проблем.

Обмеження в приватизації:

• підприємства оборонної промисловості;

• добування рідких копалин;

• енергетика;

• транспорт спеціального призначення;

• випуск наркотичних засобів, отруйних речовин;

• трубопроводи, метрополітени, водоймища.

Контрольні питання за темою:

1. В чому сутність власності?

2. Які існують типи власності?

3. Які функції виконує власність?

4. Назвіть основні об’єкти власності.

5. Назвіть основні суб’єкти власності.

6. Коли гроші перетворюються на капітал?

7. На що витрачається змінний капітал?

8. На що витрачається постійний капітал?

9. Що таке додаткова вартість?

10. Що показує норма додаткової вартості?

Тести до самоконтролю.

1. Процес фактичного здобуття корисних власностей й із об’єкта власності для задоволення конкретних потреб – це:

а) володіння;

б) розпорядження;

в) користування;

2. Споживна вартість товару робоча сила визначається:

а) здатністю робочої сили створювати додаткову вартість;

б) вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили;

в) вартістю всієї використаних у виробництві матеріалів і сировини.

3. Додаткова вартість, що отримується за рахунок росту суспільної продуктивності праці:

а) абсолютна;

б) відносна;

в) надлишкова;

г) мінова.

4. Норма додаткової вартості визначається співвідношенням:

а) з використаних засобів виробництва до додаткової вартості;

б) використаних засобів виробництва до змінного капіталу;

в) змінного капіталу до додаткової вартості;

г) маси додаткової вартості до змінного капіталу.

5. Формою суспільної власності є:

а) муніципальна власність;

б) акціонерна власність;

в) кооперативна власність;

г) колективна власність.

6. Акція відрізняється від облігації тим, що:

а) має фіксований дохід;

б) належить викупу через визначений час;

в) свідчить про представлення грошей у кредит;

г) є титулом власності.

7. У чому подібність між акціонерною і спільною (частковий) власністю? Обидві ці власності являються:

а) особистою власністю;

б) груповою приватною власністю;

в) суспільною власністю;

г) індивідуальною приватною власністю.

8. Державне майно приватизується у результаті:

а) переводу підприємств на комерційний рахунок;

б) акціонірований;

в) переводу підприємства на оренду;

г) продажу підприємств по конкурсу.

9. Грошова приватизація припускає:

а) наділення всіх громадян приватизаційними чеками (ваучерами);

б) викуп орендованого державного майна;

в) безкоштовне надання членам трудового колективу частини акцій підприємства;

г) передачу у власність громадян житла.

10. Основною метою приватизації у країнах ринкової економіки є:

а) створення слою приватних підприємців;

б) роздержавлення економіки;

в) зріст ефективності виробництва;

г) розширення державного сектору.

Модуль 2 Товарне виробництво, ринок та підприємництво в ринковій економіці