141

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ КОЛЕДЖ

ТЕОРЕТИЧНИЙ ПОСІБНИК

з дисципліни

«Економічна теорія»

м.Горлівка, 2011

Теоретичний посібник з дисципліни «Економічна теорія». Розробив викладач: Т.В.Кучеренко – Горлівка: ГМК, 2011. – 137с.

Викладені теоретичні основи навчального матеріалу з курсу «Економічна теорія» у вигляді тематичних лекцій відповідно робочій навчальній програмі дисципліни за денною формою навчання.

Призначений для використання при організації аудиторного навчального процесу та самостійному опрацюванні програмного матеріалу студентами спеціальностей 5.05050202 «Обслуговування верстатів з ПУ та РТК» і 5.05050302 «Технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях» денної та заочної форм навчання.

Ухвалено до використання на засіданні комісії циклу фахової підготовки за галуззю знань «Економіка і підприємництво».

Протокол №____3_ 2011.11.02

Голова ц/к ________________ Н.В. Горбатовська

ЗМІСТ

Втсуп	4
Блок 1. Економічна теорія Модуль 1 Загальні основи економічної теорії	6
тема 1 Економічна теорія, предмет і метод пізнання.	6
тема 2 Суспільне виробництво та його результати.	17
тема 3 Економічні відносини власності.	28
Модуль 2 Товарне виробництво, ринок та підприємництво в ринковій економіці	38
Тема 4 Форми суспільного виробництва. Товар і його фактори. (лекція 4/ заняття 5)	38
тема 5 Теорія грошей і грошового обігу	46
тема 6 Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва.	58
тема 7 Попит та пропозиція. Теорія ринкової рівноваги	72
тема 8 Підприємництво в ринковій економіці	84
тема 9 Капітал. Витрати виробництва і прибуток	93
Модуль 3 Національна економіка і світове господарство	102
Тема 10 Національне виробництво і відтворення (лекція 10/ заняття 13)	102
ТЕМА 11 Макроекономічна нестабільність і економічне зростання	107
ТЕМА 12 Фінансово-кредитна система в ринковій економіці	111
ТЕМА 13 Закономірності розвитку світового господарства	126
Перелік використаної літератури	139

ВСТУП

У кожному предметі, що вивчається, у кожній навчальній дисципліні стільки науки, скільки в них теорії. Теорія є науковим поясненням закономірностей розвитку природи і суспільства. Вона виникла і розвивається на вимогу і потребу практики. Економічна теорія відображає суспільну практику, допомагає людям зрозуміти об’єктивну дійсність, правильно визначити перспективи їх господарської діяльності.

Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки — дві вікопомні події у житті нашої країни — посилюють інтерес громадськості до економічної теорії.

Економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук. Вона досліджує природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини і господарську поведінку людей у певній економічній системі. Результатом цих досліджень є розкриття економічних понять, категорій та законів, які характеризують фундаментальні основи економічного буття.

Предметом дисципліни є діяльність людей, пов`язана з використанням обмежених ресурсів для найбільшого задоволення потреб людей в життєвих благах.

Таким чином цілями курсу “Економічна теорія” є:

• формування у майбутніх спеціалістів нової системи економічних знань; розвиток економічного мислення студентів, яке передбачає загальне розуміння економічного процесу, зв`язок економічних законів, категорій і понять, що вивчаються, з реальною дійсністю, економічною політикою господарювання в сучасній Україні;

• уміння застосовувати економічні знання; формування у студентів інтересів та стимулів до праці, розкріпачення їх інтелектуальних, організаторських, духовних здібностей;

• уміння наукового осмислення економічних процесів, що відбуваються на Україні, країнах Співдружності Незалежних Держав,

• узагальнення досвіду країн Східної та Західної Європи стосовно формування багатоскладової економіки через роздержавлення і приватизацію, розвиток ринкових відносин, інтеграційних процесів.

Даний посібник уявляє собою наскрізний конспект лекцій разом із теоретичним матеріалом, який робочою навчальної програмою винесений на самоопрацювання. Наведені контрольні питання, які доцільно використовувати як викладачеві для актуалізації та поточної діагностики знань, так і студентам – для самоконтролю рівню усвідомлення (засвоєння).

Посібник є у наявності в електронному виді у бібліотеці коледжу.

Блок 1 Економічна теорія

Модуль 1 Загальні основи економічної теорії

Тема 1 Економічна теорія: предмет і метод пізнання. (лекція 1/ заняття 1)

План лекції.

1. Предмет і метод економічної теорії.

2. Продуктивні сили та виробничі відносини.

3. Економічні закони та категорії.

1.4 Основні течії сучасної економічної науки (самостійне опрацювання).

1. Предмет і метод економічної теорії

Економічна теорія вивчає діяльність людей, пов'язану зі створенням і розподілом життєвих благ. З огляду на, що завжди існує протиріччя між зростаючими потребами людей і обмежених природних ресурсів, можна більш конкретно визначити предмет економічної теорії: економічна теорія вивчає діяльність людей, пов'язану з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб людей у життєвих благах.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає економіку в цілому. У її полі зору попадають такі об'єкти, як обсяг національного виробництва, зайнятість безробіття.

Мікроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поводження й взаємодію окремих економічних суб'єктів. Її рівень - локальні економічні зв'язки. Її проблеми - попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, прибуток, конкуренція, тобто те, що ставиться до окремо взятої фірми, якому-небудь ринку.

Термін «метод» походить від грецького слова methodas - шлях до чого-небудь, шлях пізнання. У найбільш широкому філософському розумінні метод означає спосіб пізнання, певну сукупність прийомів і операцій з метою уявного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Метод економічної теорії – сукупність способів і прийомів пізнання виробничих відносин і відтворення їх у системі економічних категорій і законів науки.

У процесі дослідження виробничих відносин використаються більше конкретні методи: аналіз і синтез, індукція й дедукція, метод абстрагування.

Методи пізнання економічного життя.

Індукція – рух дослідження від окремих, часток фактів до загальних висновків, узагальненням. Факти тут - статистичні дані, результати опитувань, спостереження. У результаті цих даних виявляються які-небудь залежності між явищами, показниками.

Дедукція – висування гіпотез і наступна їхня перевірка на фактах. Гіпотеза - припущення про існування певної залежності між економічними явищами.

Абстрагування – навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу ряду його деталей. Наприклад, при дослідженні грошей нас цікавлять причини появи грошей, їхній вплив на економічні процеси. Одночасно ми не обертаємо уваги на їхнє розцвічення, художнє оформлення, захист від підробок, зносостійкість. Т.е. абстрагування - відмова від поверхневих, незначних сторін явища з метою розкриття значимих, стійких і загальних зв'язків, дійсних тенденцій руху. Абстрагування - неминуча міра при дослідженні.

Аналіз – розкладання якого-небудь об'єкта на складені елементи й вивчення кожного з них окремо.

Синтез – вивчення взаємодії окремих елементів між собою (у системі). Узагальнення впливу окремих елементів на узагальнюючий показник.

Допущення «за інших рівних умов» – передбачається, що всі інші фактори (крім досліджуваних), якщо вони є, які можуть вплинути на досліджуваний фактор, залишаються незмінними. Наприклад, якщо знижуються ставки прибуткового податку, люди швидше за все будуть збільшувати свої покупки (зросте споживання). Однак, якщо в цей же час виростають процентні ставки в банку, люди почнуть робити внески в банки для одержання прибутку від виплати відсотків на внесок. У цьому випадку люди можуть не збільшити свої витрати на покупки товарів.

Створення моделей майбутнього поводження людей - (не приймаються в розрахунок інші деталі, у розрахунок береться саме головне, що нас цікавить).

2. Продуктивні сили й виробничі відносини

Процес взаємодії людини із природою називається процесом праці, що полягає у свідомій діяльності людей, спрямованої на видозміну й пристосування предметів навколишньої природи з метою задоволення своїх потреб.

Процес праці припускає:

• Предмет праці;

• Засоби праці (у т.ч. і знаряддя праці);

• Сама праця (як свідомий вплив знаряддями праці на предмет праці з метою досягнення корисного результату).

Праця – це свідома, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, регулюють і контролюють обмін речовин між собою й у той же час змінюють власну природу.

Предмети праці – суть природи, на яке людина діє в процесі праці, піддаючи його обробки. Предмети праці:

• дані самою природою;

• ті, які піддаються попередній обробці (напр., добута руда на металургійному заводі).

Засоби виробництва - сукупність знарядь і предметів праці.

Продуктивні сили – сукупність засобів виробництва й людей, що володіють певними трудовими навичками. У структуру продуктивних сил належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце, тепло. У сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, форми й методи організації виробництва. Окремим елементом стає інформація. Т.о., сучасні продуктивні сили - це складна система, що включає матеріальні й духовні, об'єктивні й суб'єктивні, суспільні й природні елементи.

Виробничі відносини людей – відносини між людьми, що виникають у процесі матеріального виробництва. Загальновизнано, що виробничі відносини людей варто вивчати у взаємозв'язку із продуктивними силами.

Розвиток продуктивних сил - нагромадження виробничих навичок, досвіду, ріст майстерності, удосконалювання й зміна знарядь праці. Зміна продуктивних сил вимагає зміни виробничих відносин.

Продуктивні сили - провідна сторона суспільного виробництва, рівень і характер їхнього розвитку визначають сукупність виробничих відносин суспільства. Продуктивні сили - матеріальна основа розвитку виробничих відносин - визначають їхній рівень і характер. Виробничі відносини у свою чергу також впливають на продуктивні сили, будучи формою їхнього розвитку. Відповідність продуктивних сил і виробничих відносин сприяє їхньому розвитку, невідповідність приводить до того, що виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил.

3. Економічні закони й категорії

Економічні закони – найбільш істотної, стійкі об'єктивні взаємозалежності й причинно-наслідкові зв'язки в економічних процесах і явищах.

Класифікація економічних законів:

1.Загальні економічні закони (загальні), властивим всім суспільним способам виробництва:

- закон відповідності рівня виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил;

- закон росту продуктивної праці.

2.Закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях (особливі), відображають істотні стійкі зв'язки, властивим декільком технологічним способам виробництва:

- закон вартості;

- закон попиту та пропозиції.

3.Специфічні економічні закони (діють тільки в рамках якого-небудь одного суспільного способу виробництва):

- основний економічний закон капіталізму;

- основний економічний закон соціалізму.

4.Закони, які діють лише на одній стадії суспільного способу виробництва (стадіальні):

- закон породження монополій концентрацією виробництва.

Особливості економічних законів:

• економічні закони є менш строгими, чим закони природничих наук (фізика, хімія). Наприклад, закон з фізики: при 100(З вода закипить. Це строгий закон. В економіці закони носять не настільки строгий характер. Тому іноді, щоб піти від такого строгого визначення, як «закон», уживають слово «принцип» або «узагальнення». В економіці закони визначають найбільш імовірний зв'язок. Т.ч. ми можемо довідатися із закону, чого можна чекати від людей у певних обставинах.

• Економічні закони менш довговічні, чим закони інших наук. змінюються умови господарської діяльності - змінюються економічні закони.

Економічна категорія – логічне поняття, що характеризує сутність якого-небудь економічного явища. Приклад категорій: капітал, ціна, робочий час, виробничі фонди.

4. Основні течії сучасної економічної науки (самостійне опрацювання)

Економічна теорія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін “політична економія” ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575-1621), який у 1615р. опублікував працю “Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)”, де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії – меркантилізм (від італійського слова “мерканте” – торговець, купець) – виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники – фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774) – перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Щоправда, останню вони обмежили тільки сільськім господарством, уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823). Основним об`єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а токож розподіл благ. Вони висунули й обгрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів.

У середині ХІХ ст. сформувався пролетарський напрям у політичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818-1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості.

У другій половині ХІХ ст. було сформульрвано теорію граничної корисності – маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840-1926) і Євгенію Бем-Баверку (1851-1914). Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності н ачолі з її основоположником Джоном Кларком (1847-1938). Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842-1923), який 1890р. опублікував “Принципи економічної науки”. Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії – неокласичний.

Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883-1946), опублікувавши 1963р. працю “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”.

У другій половині ХХст. Неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школа трактується як “неокласичний синтез”. Принципи неокласичного синтезу грунторно викладені в підручниках, які мають назву “Економікс” або “Економіка”.

Предстаники економікс уважають його предметом дослідження “проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини”.

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкинці ХІХ – на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874-1948), Джон Гелбрейт (1909р. нар.), Рональд Коуз (1910р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

З другої половини 70-х рр. На передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло “Назад до Сміта”, що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912р. нар.) доводить, що “грошові імпульси”, грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий “рейганомікою”, значною мірою спирався на погляди монетаристів.

За своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним, ні марксистським, ні інституціональним. Він поєднує у собі найважливіші здобутки неокласичного, мапксистського та інституціональног нарямів і шкіл у політекономії. У ньому викоритсовуються досягнення економічної теорії, викладені в працях А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрідмена, В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобутку певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються токаж відповідні досягнення політекономії радянських економістів.

Контрольні питання:

1. Що вивчає економічна теорія?

2. Назвіть рівні вивчення економіки.

3. Якими методами дослідження користується економічна теорія?

4. Що таке продуктивні сили?

5. Що таке виробничі відносини?

6. Що таке економічні закони? На які групи вони поділяються?

7. В чому особливість економічних законів?

Тести для самоконтролю.

1. Які з перерахованих елементів відносяться до предметів праці:

а) сировина;

б) продуктивні сили;

в) засоби праці

г) людина з її здібностями до праці.

2. Закони, що діють лише при одному суспільному способі виробництва – це:

а) загальні;

б) особливі;

в) специфічні;

г) стадіальні.

3. Закони, що діють в усіх суспільних способах виробництва:

а) загальні;

б) особливі;

в) специфічні;

г) стадіальні.

4. Метод дослідження, коли рух іде від гіпотез до фактів:

а) індукція;

б) дедукція;

в) аналіз;

г) синтез.

5. Школа політичної економії, що історично виникла першою:

а) фізіократи;

б) марксизм;

в) меркантилізм;

г) монетаризм.

6. Представниками якої школи політекономії були А. Сміт, Д. Рікардо:

а) Фізіократи;

б) Меркантилізм;

в) Класична політична економія.

7. До якої школи політичної економії належать Ф. Кене та Ж. Тюрго?

а) Фізіократи;

б) Меркантилізм;

в) Марксизм;

г) Монетаризм.

8. В структуру продуктивних сил включається:

а) засоби виробництва;

б) робоча сила;

в) наука;

г) всі перераховані елементи.

9. Яка стадія у суспільному виробництві є висхідною:

а) обмін;

б) виробництво;

в) споживання;

г) розподіл.

10. Співставте економічні категорії з розділами економічної теорії:

Мікроекономіка	Державний бюджет
Макроекономіка	Прибуток підприємства
Мікроекономіка	Попит
Макроекономіка	Інфляція
Мікроекономіка	Безробіття
Макроекономіка	собівартість