2. Юридичний склад військових правопорушень.

Юридичний склад військових правопорушень відповідно до загальнотеоретичної концепції передбачає таку структуру:

суб’єкт ;

об’єкт;

об’єктивна сторона;

суб’єктивна сторона.

Суб’єктом військових правопорушень є особа, яка визначена чинним законодавством про військовий обов’язок і військову службу і скоїла винне, протиправне діяння, передбачене військовим законодавством.

Суб’єктом військових правопорушень розглядається не лише військовослужбовець, як особа, що проходить військову службу, але й інші передбачені законом особи – призовники, військовозобов’язані, особи, які призвані для проходження навчальних, перевірочних зборів, в окремих випадках – працівники Збройних Сил України, інших утворених відповідно до закону військових формувань.

Стосовно інших суб’єктів права суб’єкти військових правопорушень є спеціальними, оскільки мають особливий або ж спеціальний правовий статус. Низка юридичних обставин є обов’язковими для визначення суб’єкта військових правопорушень, яким по суті може бути виключно суб’єкт військового права.

Має бути здійсненим юридичне оформлення статусу громадянина для його визначення суб’єктом військового правопорушення. Таке юридичне оформлення пов’язується, наприклад, з прийняттям рішення призовної комісії про призов на військову службу та віддання наказу про відправку призовника на призовний пункт. В іншому випадку обов’язковим є віддання письмового наказу про зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини та призначення на посаду або ж, окрім цього, - про прийняття справ та військової посади.

Правові акти індивідуальної дії супроводжують правовий статус осіб, які можуть бути віднесеними до суб’єктів військових правопорушень. Такими правовими актами є накази про присвоєння військових звань, накази про визначення складу варти, добового наряду тощо. Практичне значення таких актів індивідуальної дії для застосування військово-правових норм є очевидним.

Об’єктом військових правопорушень є урегульовані нормами військового права відносини в інституційно визначеній військовій сфері. Варто також погодитись з існуючим визначенням про те, що об’єктом військових правовідносин є встановлений чинним законодавством порядок несення, проходження військової служби.

Інституціювання військового права як результат дії внутрішньогалузевого правового режиму обумовлює визначення загального, родового та безпосереднього об’єктів військових правопорушень.

Відтак, загальним об’єктом військових правопорушень необхідно розглядати відносини, які визначають порядок несення, проходження військової служби.

Родовий об’єкт військових правопорушень – військові відносини, які урегульовані нормами права, що інституційно утворюють системний комплекс підгалузі військового права. Такі відносини виникають, існують у зв’язку з реалізацією правових приписів щодо військової безпеки і оборони, щодо військової служби, стосовно військового господарства, щодо управління військами тощо.

Безпосередній об’єкт військових правопорушень має характерні ознаки тих відносин, які визначені військовим правом на інституційному рівні норм чи інститутів (субінститутів).

Безпосереднім об’єктом військових правопорушень необхідно розглядати порядок приписки до призовних дільниць, обліку військовозобов’язаних; порядок проходження військової служби; військову дисципліну; правила несення тих чи інших видів спеціальних служб; облік, збереження, використання військового майна; статутний порядок тощо.

Безпосередній та родовий об’єкти військових правопорушень є обов’язковими у визначенні їх юридичного складу, оскільки саме з такими об’єктами пов’язуються питання притягнення до відповідальності. Водночас, визначення безпосереднього та родового об’єктів достатньою мірою обумовлює їх належність до загального об’єкта військових правопорушень.

Об’єктивна сторона військових правопорушень визначається як протиправне діяння (дія або бездіяльність), які формують проступок або злочин і характеризується системною комплексністю обов’язкових і факультативних ознак.

Протиправність такого діяння полягає у порушенні чинних військово-правових норм у спосіб активної поведінки (дія) чи ухилення від виконання обов’язкових дій (бездіяльність).

Результатом протиправного діяння є спричинення негативних наслідків військовим правовідносинам у тій чи іншій інституційно визначений військовій сфері.

Негативні наслідки протиправної поведінки можуть мати матеріальні або нематеріальні ознаки. Матеріальні ознаки як результат протиправного діяння характеризуються збитками, що мають вартісні показники. Нематеріальні ознаки у кожному разі визначаються на підставі особливих характеристик об’єкта військового правопорушення. Нематеріальними ознаками наділяють шкоду інтересам військової безпеки, військової служби, як важливим інститутам, що забезпечують досягнення мети військово-правового регулювання. Підрив бойової готовності військ, приниження авторитету військового командування, зниження рівня військової дисципліни, порушення прав та захищених законом інтересів військовослужбовців тощо – ось неповний перелік негативних наслідків військових правопорушень, які відносяться у їх юридичному складі до об’єктивної сторони.

Важливим елементом військових правопорушень є причинний зв’язок між протиправним діянням та його наслідком. Причинно-наслідковий зв’язок у складі військового правопорушення є виключно доктринальною, навіть, філософською категорією, яка відіграє важливу роль у визначенні того чи іншого діяння у якості правопорушення.

Час, місце, спосіб, як чинники об’єктивної реальності також відносяться до об’єктивної сторони юридичного складу військового правопорушення.

Суб’єктивна сторона військових правопорушень полягає у психічному ставленні особи до протиправного діяння (дії чи бездіяльності) та його наслідків. Таке ставлення характеризується наявністю або ж відсутністю вини у суб’єкта правопорушення. Вина є обов’язковим компонентом суб’єктивної сторони.

Юридичній науці та практиці відомі дві форми вини – умисел та необережність.

У характеристиці вини виділяються дві складові – інтелектуальна і вольова. Відтак, умисел розглядається як прямий, коли суб’єкт військового правопорушення усвідомлює протиправний характер своїх дій чи бездіяльності (інтелектуальний момент) та бажає настання негативних наслідків. Як приклад, – ухилення від військової служби, викрадення військового майна тощо. Умисел буде мати ознаки непрямого, коли суб’єкт правопорушення усвідомлює характер свого протиправного діяння, передбачає настання негативних наслідків, але не бажає їх настання, хоча свідомо таке припускає (байдуже ставиться до наслідків своїх дій), наприклад, – невиконання наказу командира, порушення правил поводження зі зброєю.

Іншою формою вини військових правопорушень є необережність, яка існує у двох видах – самовпевненість та недбалість.

Самовпевненість такий вид необережності, який характеризується передбаченням наслідків протиправного діяння, однак легковажним розрахунком на його відвернення. Приклад – порушення правил польотів внаслідок вибору більшої швидкості або ж зменшення гранично допустимої для літального апарата висоти.

Недбалість – це вид необережності, який визначається тим, що особа не передбачала можливості настання негативних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Наприклад, втрата військового майна унаслідок порушення правил його зберігання.

Факультативними елементами суб’єктивної сторони розглядають мету протиправної поведінки суб’єктів військових правопорушень, а також мотив такої поведінки. Мета – це уявлення особи – суб’єкта військового правопорушення про бажаний для нього результат власної поведінки (дії чи бездіяльності), який безпосередньо спонукає особу до правопорушення. Йдеться про той результат, досягнення якого бажає суб’єкт правопорушення. Таким результатом може бути бажання вільно провести час у самовільній відлучці; поспати під час несення служби на посту у варті, досягти удаваних успіхів у військовій службі шляхом зловживання службовим становищем або перевищення влади тощо. Мотив – це внутрішнє спонукання до дії чи бездіяльності, яке формується у суб’єкта правопорушення для задоволення власних потреб чи інтересів. Мотиви правопорушень характеризуються як низькі, тобто із суспільно-негативними ознаками (корисні, хуліганські, кар’єристські тощо) та такі, що не є низькими (співчуття, уявна допомога товаришеві, виконання іншого завдання тощо).