
- •Методичні вказівки до вивчення програмного матеріалу з дисципліни «вища освіта і болонський процес» для студентів всіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
- •Передмова
- •Основні етапи розвитку вищої освіти в Україні
- •Системи вищої освіти за кордоном
- •Причини й передумови Болонського процесу
- •Основні етапи Болонського процесу
- •Структура вищої освіти і ступенів за Болонською системою
- •Кредитно-модульна система
- •Навчання впродовж життя
- •Входження України в Європейський простір вищої освіти
- •Список рекомендованої літератури
- •Методичні вказівки до вивчення програмного матеріалу з дисципліни «вища освіта і болонський процес» для студентів всіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Кредитно-модульна система
Кредити. Модулі. Європейська шкала оцінок.
Очевидно, що створення спільного європейського простору вищої освіти є неможливим без визнання у всіх країнах дипломів про вищу освіту. Для цього потрібно, щоб володарі дипломів споріднених вищих навчальних закладів усіх європейських країн мали приблизно однаковий рівень підготовки, дипломи засвідчували приблизно однаковий обсяг знань. Необхідно, щоб диплом про вищу освіту, точніше додаток до диплому, свідчив про ставлення студента до вивчення кожної навчальної дисципліни. Але не менш важливим для нього є й те, у якому обсязі викладалася та чи інша дисципліна, скільки часу на її вивчення було витрачено студентом. На перший погляд здається, що тут нічого складного немає – можна просто всім навчальним закладам домовитися про те, яку кількість годин слід відвести на викладання кожної дисципліни на ідентичних спеціалізаціях. Проте не все так просто. В різних європейських країнах і вищих навчальних закладах історично склалися різні структури навчального навантаження. Скажімо, в одних навчальних закладах вважають, що найбільш важливе значення для успішного оволодіння знаннями мають лекції професора, в інших упор робиться на самостійну роботу студентів, наприклад, на написання ними рефератів чи есе, опанування наукової літератури тощо. Тому учасники Болонського процесу змушені були знайти універсальний показник навчального навантаження студента, тобто обсягу знань, що отримані у вищих навчальних закладах, де історично склалася різна структура навчання. Такий показник назвали системою кредитів, де кредит – це загально визнана одиниця виміру трудомісткості навчального навантаження студента.
Прийнята у Болонській декларації (1999 р.) Європейська система переведення і накопичення кредитів – ECTS базується на угоді про те, що 60 кредитів складають навантаження студента очної форми навчання впродовж академічного року. В більшості випадків навантаження студента очної форми навчання в Європі дорівнює 36/40 тижням в рік, і тому один кредит дорівнює 24-30 робочим годинам. Навантаження означає приблизний час, який потрібно середньому студенту для досягнення необхідних результатів навчання. Кредит це також спосіб перевести в кількісне відношення результати навчання. Останні є комплексом умінь, що означають, що повинен знати, розуміти і бути здатним зробити студент після завершення навчання, незалежно від його тривалості. ECTS кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.
Розподіл кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке вимагає 3-4 роки навчання, дорівнює 180-240 кредитам.
Кредити розподіляються по всіх освітніх компонентах програми навчання (модулі, дисципліни, стажування, дипломна робота тощо) і відображають кількість роботи, необхідної для виконання кожного компоненту у зв'язку із загальною кількістю необхідної роботи для завершення повного року навчання в даній програмі.
Кожний кредит дорівнює 24-30 годинам робочого часу (в Україні – до 36 годин), до якого зараховується час відвідування лекції, практичних і семінарських занять, написання реферату, дослідницька робота тощо.
Учасники Болонського процесу домовилися про виділення на вивчення кожної навчальної дисципліни певної кількості кредитів. Кількість кредитів залежить від важливості дисципліни для оволодіння тією чи іншою спеціальністю. При цьому кожна країна й кожний навчальний заклад самі визначають, у який спосіб студенти здобувають необхідні знання й уміння. Зазначена система зручна тим, що дає змогу роботодавцю будь-якої країни побачити скільки часу бакалавр (незалежно від того, в якому навчальному закладі здобув зазначений ступінь) витратив на отримання знань і умінь, що знадобляться йому на даному виробництві. Одночасно система кредитів спрощує розуміння і порівняння навчальних програм усіх вищих навчальних закладів, допомагає їм узгоджувати навчальні програми. Кредити, що отримані в одному вищому навчальному закладі, в одній країні, зараховуються в іншому навчальному закладі, в іншій країні, де студент вирішив продовжити своє навчання. Завдяки кредитам освіта, що була здобута в одній країні, дає право на працевлаштування в іншій. Тим самим підвищується мобільність студентів і робочої сили в Європі. Кредитно-модульна система робить здобуття вищої освіти в Європі привабливішим для студентів і з інших континентів.
Для того, щоб студент добре засвоїв навчальну дисципліну, вона поділяється на певну кількість змістовно завершених частин, які називаються модулями. Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми, що реалізується різноманітними видами навчальної діяльності студента. Досконально опанувати дисципліну – значить знати матеріал кожного модуля. В результаті студент зобов’язаний вчитися регулярно, а не так, як було раніше у нас, коли більшість вчилися за принципом „от сессии до сессии живут студенты весело, а сессия всего два раза в год”. Склав іспит – й на другий день усе забув. Нова система передбачає іншу модель навчального процесу: вивчив модуль – контроль, потім наступний модуль – знову контроль, і так далі. Отже, головним мотивом запровадження в навчальний процес системи модулів є бажання зробити процес здобуття послідовним і систематичним, а самі знання більш глибокими й надійними.
У принципі кількість годин, що відводиться на вивчення модуля, може бути різною. Однак укладачі навчальних робочих планів, відповідні кафедри та викладачі для зручності воліють поділити навчальні дисципліни на модулі таким чином, щоб умовна вага кредиту й кількість годин, що відводиться на вивчення кожного модуля, співпадали. Наприклад, дорівнювали 30-ти годинам.
Отже, кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів).
Після вивчення матеріалу кожного модуля студенту зараховується кредит й одночасно виставляється підсумкова оцінка модульного контролю. Для цього використовується загальноприйнята в європейських країнах шкала, яку можна порівняти з тією, що використовувалася у нас:
A – 90-100 балів – „відмінно” („5”) – кращі студенти 10%,
B – 82- 89 балів – „дуже добре”(„4”) – наступні за ними 25%,
C – 75- 81 бали – „добре” („4”) – наступні за ними 30%,
D – 69- 74 бали – „задовільно”(„3”) наступні за ними 25%,
E – 60 - 68 балів – „достатньо” („3”) – наступні за ними 10%,
FX – 35- 59 балів – „незадовільно” („2”) через незнання тієї чи іншої частини матеріалу,
F – 1- 34 балів – „незадовільно” („2”), студент погано засвоїв увесь матеріал.
Формами модульного контролю можуть бути індівідуальні завдання, тести, контрольні роботи, реферати, есе, лабораторні роботи, співбесіди, конспектування наукової літератури тощо. Підсумкова оцінка модульного контролю (за 100-бальною шкалою) являє собою суму балів, що отримані студентом за різні форми оволодіння знаннями, наприклад: за контрольну роботу – до 30 балів, активність на семінарських заняттях – до 30 балів, реферат або есе – до 30 балів, конспектування наукової літератури – до 10 балів тощо. Модуль вважається зарахованим, якщо студент отримав занього не менше, ніж 60 балів.
Підсумкова (семестрова) оцінка за знання дисципліни в цілому теж виставляється за 100-бальною шкалою. Однак кредитно-модульна система не передбачає обов’язкового семестрового екзамену або заліку для всіх студентів. Студент, що отримав під час модульного контролю достатню кількість балів, звільненяється від складання іспиту, що стимулюватиме його до систематичного навчання. Ця оцінка може бути визначена відповідно до балів, що отримані студентом за підсумками модульного контролю. Для цього визначається середньоарифметичне число балів, що нараховані за знання кожного модуля. Наприклад, якщо студент отримав за 1-й модуль 80 балів, за 2-й – 70 балів, за 3-й – 90 балів, то підсумкова сума балів за вивчення всієї дисципліни, відповідно, буде середньоарифметичною й становитиме 80 балів. За європейською шкалою це буде оцінка „С”, за вітчизняною – „добре”(4). Іспит складається у разі, якщо студент вважає, що іспит принесе йому більш високі бали, ніж ті, що він отримав за підсумками модульного контролю. Студент, що отримав підсумкову оцінку меншу, ніж 60 балів, вважається невстигаючим по дисципліні.
Очевидно, кожний викладач також знайде можливість заохотити студентів до творчої роботи і нарахувати додаткові бали (але, певна річ, щоб у підсумку не було понад 100 балів), якщо студент брав участь у науковій роботі, виступав на науковій конференції або предметній олімпіпаді, опублікував статтю тощо. У такий спосіб оцінюються знання з кожної дисципліни, а тому кредитно-модульна система усуває відмінність між іспитом і заліком, а, отже, підвищує відповідальність студента за знання з кожної навчальної дисципліни.
Таким чином, кредитно-модульна система студенту полегшує процес навчання, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Викладачу зазначена система дозволяє більш об’єктивно оцінити рівень знань студента, а роботодавцю – дізнатися про обсяг, і якість знань і вмінь, що отримав бакалавр, котрий претендує на ту чи іншу посад. Диплом бакалавра разом з додатком до диплому, що виданий європейським вищим навчальним закладом, свідчить про здатність молодого фахівця працювати на фірмі в будь-якій країні світу.