8. Природно-географічне середовище мев.

До групи природно-географічних факторів і умов належать: 1) різниця у величині території країн, що співпрацюють; 2) різниця у чисельності населення; 3) географічне розташування; 4) нерівномірність кліматичних умов; 5) наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів; 6) наявність виходу до моря; 7) наявність судноплавних річок. Найголовніші умови та фактори, що впливають на розвиток міжнародних економічних відносин, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з їх наявністю чи відсутністю у різних країнах. Досить значну роль відіграють такі фактори, як величина території країни і кількість населення. Чим менша країна, тим більшою є потреба у її спеціалізації. Великі ж країни, як правило, багаті й на природні ресурси і мають широкий спектр кліматичних умов, що нівелює проблему ресурсів. Не менш важливу роль відіграє розташування країни щодо інших країн та світових торговельних шляхів. Країни, що знаходяться на їх перетині, як правило, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного й транспортного типу. Звідси й термін – «геополітичне розташування», що означає це розташування країни щодо інших країн, регіонів, транспортних шляхів (водних, сухопутних, повітряних), а також щодо зіткнення різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства.

9. Політико-правове середовище міжнародних економічних відносин

Сукупність політико-правових факторів, які впливають на функціонування та ефективність участі країни в цілому та окремих суб’єктів підприємницької діяльності в МПП, можна класифікувати за такими напрямами: 1) політико - правове середовище своєї країни; 2) політико-правове середовище країни-партнера; 3) законодавче регулювання, прийняте у світовому співтоваристві.

Політико-правове середовище своєї країни аналізується за наступною схемою: а) аналіз законодавчих актів, які діють всередині країни, але опосередковано впливають на ефективність зовнішньоекономічних операцій: – регулювання мінімального розміру заробітної плати; – законодавство з охорони навколишнього середовища; – рівень оподаткування; б) зовнішня політика країни.

Політико-правове середовище зарубіжної країни детально аналізується з метою запобігання або зниження ризиків на зарубіжних ринках. Виділяють такі групи ризиків: а) майнові, пов’язані з втратою власності; б) функціональні, що виникають у результаті поточної діяльності фірми; в) ризики переміщення, які виникають у зв’язку з переказом доходів через національні кордони.

Для оцінки рівня привабливості політико-правового середовища країни-партнера аналіз, аналогічний відповідному аналізу щодо своєї країни, доповнюється додатковими напрямами дослідження: а) співвідношення політичних сил у країні; б) характер і ступінь впливу державних інституцій на економічні процеси; в) ступінь розвитку державного суверенітету; г) міжнародні позиції країни в ООН та на світовій арені в цілому.

Третій напрям аналізу – міжнародне політико-правове середовище. Воно складається з таких елементів: а) міжнародна політика – сукупність методів і засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів усіх суб’єктів міжнародних відносин. Відзначимо, що міжнародна політика має більший вплив на розвиток міжнародних економічних відносин, ніж внутрішня політика – на розвиток національної економіки, оскільки національна економічна система у більшості країн складалася протягом тривалого часу і набула ознак самодостатності.

б) міжнародні правові інституції – сукупність міжнародних правових органів: конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій: – міжнародні конференції, конгреси, наради в основному виробляють норми в певних напрямах розвитку міжнародних відносин, скликаються рідко, інколи – періодично; – міжнародні комітети та комісії – це постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також підрозділи організацій; – міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко визначених статутних засад, мають класифікацію (рівень створення, рід діяльності, рівні представництва). в) міжнародні правові норми, які виробляються міжнародними інституціями і забезпечують регулювання міжнародних відносин на різних рівнях (норми міжнародного, приватного, цивільного та патентного права). г) членство країн у міжнародних (регіональних) об’єднаннях. У групові об’єднання країни вступають на основі спільності інтересів.

Спільність інтересів випливає з: – подібності природно-географічних умов: географічного розташування; природних ресурсів; – подібності історико-національного розвитку (країни Британської співдружності, СНД); – спільності конкурентів (Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), з 1993 року – Європейський Союз (ЄС): Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Франція, Фінляндія та Швеція; Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), створена в 1960 року: Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція. У 1995 року Австрія, Фінляндія та Швеція вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄС); – подібності соціально-економічного розвитку (організація економічної кооперації та розвитку (ОЄКР) – угруповання країн з високим доходом, за винятком Греції, Португалії та Туреччини, які належать до країн з середніми доходами; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР): Австралія, Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія та США; Бенілюкс – економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембурга); – спільності військового будівництва: країни-члени НАТО. Розподіл світового господарства на інтеграційні угруповання здійснює суперечливий вплив на розвиток МЕВ. З одного боку, це сприяє розвитку економічних відносин між країнами, які є членами таких організацій, але з іншого – створює перешкоди економічним відносинам між країнами, що належать до різних угруповань.