30. Міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ).

Це така форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. МСВ розвивається у двох напрямах – виробничому і територіальному. Виробничий напрям передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об’єднань. У територіальному напрямі вирізняють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку. Основними формами вияву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі: - коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – це відношення частки товару в експорті країни до частки товару у світовому експорті. Якщо значення показника > 1, то галузь або товар вважаються міжнародноспеціалізованими; - експортна квота у виробництві галузі: відношення обсягу експорті за певний період до обсягу

Міжнародне виробниче кооперування- Це об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях. Виділяють три основні форми кооперування: 1) здійснення спільних програм; 2) договірна спеціалізація; 3) створення спільних підприємств.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками – учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції. Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств. У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками: - за видами – економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо; - за стадіями – перед виробниче, виробниче, комерційне; - за методами, що використовуються, – виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП; - за структурою зв’язків – внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане; - за територіальним охопленням – між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє; - за кількістю суб’єктів – дво- і багатостороннє; - за кількістю об’єктів – дво- і

Основні методи, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків:

1. здійснення спільних програм;

2. договірна спеціалізація;

3. створення виробничих спільних підприємств (СП).

У рамках першого методу МКП проявляється у двох основних формах: підрядному кооперуванні й спільному виробництві.

Підрядне кооперування – найбільш старий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) доручає іншої (виконавцеві) виконання певної роботи відповідно до заздалегідь обумовлених вимог до її виконання щодо строків, обсягів, якості виконання й ін. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд по виготовленню продукції й підряд по проектуванню й випуску нового продукту.

Другий метод виробничого кооперування укладається в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угод про спеціалізацію договірні сторони прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угодам про спеціалізацію коопераційний характер, - наявність у ньому положень про тісне співробітництво учасників у формі спільного виробництва звичайно складної продукції, взаємних або однобічних субпідрядних поставок, проведення спільних досліджень і розробок і т.д.

Третій метод виробничого кооперування одержує усе більше широке поширення у світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.