29. Загальний підхід до визначення суті міжнародного виробничого співробітництва.

Міжнародне виробниче співробітництво – це форма МЕВ, яка виникає у сфері матеріального виробництва на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів, які можна використати для виробничого чи індивідуального споживання.

Виробничі відносини (або відносини економічної власності) – це відносини між людьми з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності (засобів виробництва, цінних паперів, інтелектуальної власності та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення безпосередньому виробництві, обміні, розподілі й споживанні.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках — виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об´єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Динаміка, напрямки й характер міжнародних зв'язків у сфері виробництва найбільшою мірою обумовлюють утримування й розвиток інтеграційних процесів у цілому, що охоплюють як сферу виробництва, так і сферу обігу. Всі частіше торговельні зв'язки відсуваються на другий план, стаючи завершальним етапом міжнародного виробничого співробітництва.

Можна виділити кілька етапів міжнародного виробничого співробітництва.

Перший етап. Пов'язаний з міжнародною спеціалізацією країн переважно на основі загального поділу праці, тобто коли розвивається обмін продукції однієї галузі виробництва (наприклад, промисловості) на продукцію іншої (наприклад, сільського господарства).

Другий етап. Характеризується інтенсивним розвитком міжгалузевої спеціалізації на базі часткового поділу праці, що зв'язано насамперед з ускладненням галузевої структури матеріального виробництва, тобто з диференціацією галузей промисловості. Виражається це в появі международно-спеціалізованих галузей і виробництв, із продукцією яких країна виходить на міжнародний ринок.

Третій етап. Характеризується тим, що поряд з розвитком міжнародної галузевої спеціалізації, заснованої на загальному й частковому поділі праці, починається процес поглиблення міжнародної внутрішньогалузевої спеціалізації, заснованої на частці, а також одиничному поділі праці. Виражається це у відокремленні виробництва окремих частин продуктів (агрегатів, вузлів, деталей) з метою досягнення масового виробництва, високого рівня продуктивності праці на базі нової техніки й технології, зниження витрат виробництва та ін. Природно, що ця спеціалізація вимагає широких коопераційних зв'язків для створення кінцевого продукту (машини, агрегату, виробничого об'єкта).

МПП - це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік. МПП є поділом праці між країнами та між їхніми суб'єктами у певних якісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між ними товарами, послугами та іншими результатами суспільно-корисної діяльності. Міжнародний поділ праці має дві взаємо доповнюючі форми:

1. Міжнародна спеціалізація – при якій відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах(або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції – в інших країнах(чи на їх підприємствах).

Ступінь міжнародної спеціалізації країни визначається двома показниками:

а) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – допомагає визначити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно спеціалізованими.

б) експортна квота – показує у якій мірі національна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються на зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішних ринків.

Якщо в експорті країни переважає продукція переробної промисловості – це свідчить про високий рівень міжнародної спеціалізації виробництва країни, а перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства – свідчить про пасивну роль в міжнародній спеціалізації виробництва.

2. Міжнародна виробнича кооперація – полягає в розвитку міжнародних виробничих зв”язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб”єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Основні способи налагодження коопераційних зв”язків:

- здійснення спільних програм – підрядне кооперування та та спільне виробництво.

- договірна спеціалізація – розмежування видів діяльності між суб”єктами

різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати.

- інтегрована кооперація – об”єднання капіталів декількох суб”єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Це створення СП, ТНК та мультинаціональних корпорацій.