Державне регулювання міграції трудових ресурсів

На національному рівні регулювання міграції здійснюється наступними органами:

• Міністерством праці (стежить за використанням іноземної робочої с);

• Міністерством юстиції (Служба по імміграції та інші служби прикордонного контролю);

• Міністерством закордонних справ (консульське управління видає в'їздні візи);

• національними міграційними службами;

• посередницькими міграційними фірмами.

Основні методи регулювання міжнародної міграції робочої с:

1. Адміністративно-правові:

• міри національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні;

• дія національних служб імміграції в тому числі контроль за в'їздом у країну іммігрантів, видача дозволів на в'їзд, на роботу, на час перебування іммігрантів у країні та ін.);

• міри міжурядових угод регулювання міграції робочої с.

2. Економічні:

• здійснення вербування іноземних робітників – надання роботи, порівняно високого рівня зарплати, житла і медобслуговування, кваліфікації й освіти;

• залучення до вербування іммігрантів приватних посередників;

• видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.

Звичайно державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з бюджету програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої с (імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції).

Основні риси імміграційного законодавства:

1. Професійна кваліфікація. Установлюються тверді вимоги до рівня освіти і стажу роботи зі спеціальності.

2. Обмеження особистого характеру. Пред'являються тверді вимоги до стану здоров'я іммігранта, політичного і соціального вигляду, установлюється віковий ценз (звичайно 20 – 40 років).

3. Кількісне квотування (установлюється максимальна кількість іммігрантів). Кількісні квоти можуть вводитися в рамках всієї економіки в цілому, визначаючи максимальну частку іноземної робочої с в числі всіх трудових ресурсів, у рамках окремих галузей, окремих підприємств, або як обмеження на загальну кількість іммігрантів, що приїжджають у країну протягом одного року.

4. Економічне регулювання впроваджує певні фінансові обмеження, що забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. Наприклад, фірми мають право наймати іноземців тільки по досягненні визначеного обсягу продажів або після внесення визначених платежів у державний бюджет, або іммігранти повинні інвестувати в економіку країни, що приймає, визначену законом суму, довести легальність цих грошей і створити визначену кількість робочих місць, або іммігрант повинен заплатити за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеве підприємство і т. д.

5. Тимчасові обмеження. Установлюються максимальні терміни перебування іноземних працівників на території країни, після закінчення яких вони повинні залишити країну або одержати дозвіл на продовження свого перебування в країні.

6. Географічні пріоритети. Законодавчо встановлюється географічна і національна структура імміграції, що регулюється за допомогою кількісних квот на в'їзд іммігрантів з визначених країн.

7. Заборони. Явні і приховані заборони наймати іноземну робочу силу звичайно містяться в законах про професії, якими іноземцям займатися заборонено.

Міжнародні організації регулювання трудових відносин

Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 році відповідно до Версальського договору. Місцезнаходження – Женева (Швейцарія). Членами її є більш 170 країн. Як спеціалізована установа з 1946 р. входить у систему ООН. Основними цілями МОП є:

• забезпечення повної зайнятості і зростання рівня життя;

• заохочення економічних і соціальних програм;

• дотримання основних прав людини;

• охорона життя і здоров'я трудящих;

• регулювання міграції населення

• заохочення співробітництва між підприємцями і трудящими.

Членами МОП можуть бути: уряди країн-учасниць; профспілки; організації підприємців.

Структура МОП:

• Міжнародна конференція праці – вищий законодавчий орган;

• Адміністративна рада – для керівництва над комітетами і комісіями при МОП;

• Міжнародне бюро праці – інформаційний і консультативний орган.

Основна функція МОП – прийняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплату праці, соціальне забезпечення і т. д.). Усього було прийнято 172 конвенції і 181 рекомендація.

Багато документів і конвенції МОП були спрямовані на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної робочої с: «Про інспекції режиму перевезень емігрантів» (1926 р.), «Про соціальну політику на територіях поза метрополіями» (1955 р.), «Проти применшення прав в області праці і занять» (1958 –1960 рр..), «Про трудящих на плантаціях» (1960 р.), «Про основні цілі і норми соціальної політики» (1962 р.), «Про збереження прав мігрантів в області соціального забезпечення» (1981 – 1982 рр..) і т. д.

Міжнародна організація міграції (МОМ) створена в 1949 р. як Міжнародна організація у справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й у 1989 р. вона була перейменована в МОМ. До неї входить 81 країна, у тому числі 46 є членами МОМ, 35 – спостерігачами (Україна є спостерігачем). МОМ не входить у систему ООН, але тісно з нею співробітничає.

Основними функціями МОМ відповідно до статуту є:

• розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;

• надання допомоги з питань організації міграції;

• розвиток технічного співробітництва в області міграції;

• запобігання відпливу умів і рееміграція;

• надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої с;

• організація пересування біженців;

• надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

На даний час значне число установ і організацій, насамперед у рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами, пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів.

Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, у першу чергу репатріації.

Система постійного спостереження за міграцією (СОПЕМИ) при ОЕСР координує діяльність національних імміграційних управлінь.

Комісія ООН по народонаселенню має у своєму розпорядженні відповідний фонд, частина якого використовується на субсидування національних програм в області міграції населення. Ряд міжнародних договорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), містить спеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих-мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшення освіти трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

У Європі забезпеченням і захистом прав трудящих мігрантів займається Міжурядовий комітет з питань міграції (СІМЕ).

На інтеграційному рівні регулювання міжнародної міграції робочої с здійснюється шляхом виконання угод, договорів, правил, контрактів, укладених між державами інтеграційних об'єднань. Основні завдання:

• надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання;

• створення загальних інформаційних систем з міграції робочої с в рамках інтеграційного об'єднання;

• уживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією;

• прийняття спільних технічних мір для здійснення контролю над емігрантами.