Питання 1

Сутність і зміст базових понять «управління», «педагогічна взаємодія», «соціальний інститут», «інституціалізація».

Управління (менеджмент) - це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань.

Управління - елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої певної структури, підтримки режиму діяльності, реалізацію їхніх програм. Управління - діяльність органів влади. Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми - суб'єктами управління й може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, які забезпечують узгодження й координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значимих цілей і рішення поставлених завдань.

Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом —' означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Соціальні інститути — це організовані об'єднання людей, що виконують певні соціально значимі функції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконаних членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки.

Соціальні інститути - це і відносно стабільні та інтегровані (історично сформовані) сукупності символів, вірувань, цінностей, норм, ролей та статусів, завдяки яким управляються різні сфери соціального життя: сім'я, економіка, політика, культура, релігія, освіта та ін. це - свого роду, потужні інструменти, засоби, що допомагають боротися за існування та успішно виживати і окремій особі, і суспільству в цілому. їх призначення - задовольняти важливі суспільні потреби групи.

Найсуттєвішою рисою інституційного зв'язку (основа соціального інституту) є обов'язковість, зобов'язання дотримуватися відведених індивіду обов'язків, функцій, ролей. Соціальні інститути, а також організації в системі соціальних зв'язків не що інше, як свого роду скрепи, на котрих тримається суспільство.

Інституціалізація — це процес виникнення стабільних взірців соціальної взаємодії, що ґрунтується на формалізованих нормах, правилах, законах, звичаях, ритуалах; приведення їх у систему, здатну прогнозувати соціальну поведінку в певних соціаль­них ролях — батьків, службовців, священиків тощо. Інакше кажучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на передбачувану, котра очікується й регулюється.

Інституціалізація — тривалий та складний процес. Її ознаками є:

• оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

• зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною;

• поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність;

• виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інституціалізація проявляється у формуванні певної ідеології, яка є підґрунтям для створення зразків поведінки, ритуалів, символів і надає організації та її цілям характеру суспільної місії.

2. Внесок вітчизняних і зарубіжних учених у розвиток проблеми управління взаємодією з різними соціальними інститутами. За польським соціологом Яном Щепанським, усю сукупність значень поняття «соціальний інститут» можна звести до чотирьох основних:

1. певна група осіб, що мають виконувати важливу для спільного життя роботу, тобто група людей, що виконує суспільні функції;

2. певні організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами групи від імені всієї групи;

3. сукупність матеріальних установ та засобів, які дозволяють уповноваженим індивідам виконувати суспільні безособистісні функції, що мають на меті задоволення потреб та регулювання поведінки;

4. деякі соціальні ролі, що є важливими для групи.

Г. Спенсер: (ввів поняття "соціальний інститут", однак, використовував термін "соціальна установа". ) Соціальні установи, по Спенсеру, розглядаються як стійкий організований тип діяльності і поведінки людей, що зберігає свою стабільність протягом тривалого періоду часу, і є умовою стійкого функціонування суспільства. Кожен соціальний інститут складається як виконує певні функції стійка структура соціальних дій. Г. Спенсер розрізняв: інститути спорідненості (шлюб, сім`я); економічні (розподільні) інститути; регулюючі інститути (релігія, політика). Г. Спенсер: визначальні чинники у розвитку соціальних інститутів - боротьба за існування з сусідніми товариствами та боротьба з навколишнім природним середовищем.

Е. Дюркгейм: необхідний аналіз структурного минулого соціальних інститутів при визначенні області можливих структурних варіантів в майбутньому. Соціальні інститути - найважливіший засіб самореалізації людини. Професійні корпорації - особливі інститути підтримки органічної солідарності в умовах поділу праці.

Л. Уорд: соціальні інститути - продукт психічних сил.

М. Вебер: Соціальні інститути повинні вивчатися в тій формі, в якій вони стають значущими для окремих індивідів, в якій індивіди реально орієнтуються на них у своїх діях. Природною природі людини не властива раціональна, суто цілеспрямована діяльність на збільшення капіталу при істотному обмеженні власних потреб. Але на подібну діяльність виникає запит в суспільстві. І чим активніше цей запит реалізується в діяльності релігійних, етичних і політичних інститутів, тим природніше людина осягає своє нове призначення в служінні справі процвітання капіталістичного суспільства. М. Вебер проаналізував інститути економіки, політики (бюрократії), релігії.

Т. Парсонс: соціальні інститути - особливим чином організовані «вузли» соціальних відносин. Соціальні інститути - особливі ціннісно-нормативні комплекси, що регулюють поведінку індивідів і утворюють статусно-рольову структуру. Соціальні інститути покликані забезпечувати соціальний порядок у суспільстві, стабільність і інтеграцію суспільства.

А.А. Радугин:"Соціальний інститут - це організоване об'єднання людей, що виконують певні соціально-значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання членами інституту своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки".

Якщо узагальнити всі ці точки зору, то можна запропонувати таке визначення. Соціальний інститут - доцільна стійка форма організації соціальної діяльності і соціальних відносин, сукупність нормативно-ціннісно обумовлених ролей і статусів, призначених для задоволення певних соціальних потреб, стійке соціальне утворення, що забезпечує гарантовану реалізацію даних потребностей.

класичний, або раціоналістичний підхід, найтиповішими для якого є школа наукової організації праці (наукового менеджменту) Ф. Тейлора; адміністративна,

системний, або методологічний підхід, який поєднує як класичну і соціально-психологічну школи, так і численні прикладні організаційно-управлінські концепції, теорії та розробки на основі застосування кількісних методів з широким використанням комп’ютерних технологій і програмного організаційного моделювання [1].

З появою останнього напряму відбувся остаточний перехід у розумінні проблем управління від суто інженерного підходу до соціологічного, в центрі уваги якого перебуває, перш за все, людина в системі управління з її потребами, інтересами й цінностями. Значний внесок у розробку проблем управління суспільством та різними його підсистемами і сферами зробили А. Сміт, Ф. Тейлор, А. Файоль, М. Вебер, В. Зомбарт, Д. Кейнс, Й. Шумпетер, О. Богданов, В. Афанасьєв, С. Булгаков, М. Туган-Барановський, М. Лосський, П. Друкер, Г. Саймон, Ч. Барнард, Д. Гвішіані, М. Лапін, А. Пригожин, А. Кравченко, Є. Бабосов та інші дослідники.

3. Типологія, види і функції соціальних інститутів.

Види соц.інститутів.

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

• економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. п.;

• політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади.

• соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова.

• інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

• виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури,

• релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

• відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Дослідники виділяють дві типи існування соціальних інститутів: просту і складну. Прості соціальні інститути — організовані об'єднання людей, що виконують визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання членами інституту своїх соціальних ролей, обумовлених соціальними цінностями, нормами.

Залежно від формалізації та легалізації соціальних інститутів вони поділяються на: формальні і неформальні.

Функції

соціальний інститут — поліфункціональний (виконує кілька функцій). головна (основна) соціальна функція1.

Усі соціальні функції інститутів можні поділити на:

•          основні та не основні;

•          універсальні (притаманні всім чи багатьом інститутам) та специфічні (властиві лише конкретному інституту);

•          явні та латентні.

 .

-Функція закріплення та відтворення суспільних відно­син.

-Регулятивна функція полягає в тому, що функціону­вання соціальних інститутів забезпечує регулювання взаємо­відносин між членами суспільства шляхом вироблення шаб­лонів поведінки.

-Інтегративна функція. Ця функція містить процеси згуртування, взаємозалежності та взаємовідповідальності членів соціальних груп,.

-Транслююча функція. Кожний соціальний інститут пе­редає соціальний досвід, кожне нове покоління соціалізуєть­ся щодо цінностей норм та ролей конкретного соціального інституту

-Комунікативна функція. Інформація, що створена в інституті, має поширюватися як всередині інституту з метою управління та контролю за додержанням норм, так і у взає­модії з інститутами.

Адаптивна   Полягає в пристосуванні колективних чи індивідуальних дій до навколишнього оточення, обраних цілей, легалізованих засобів їх досягнення;

-Диференційна          Є протилежною щодо інтегративної. Полягає в зміцненні та підтримці існуючі розбіжності. -- Соціалізуюча            Полягає в діях щодо засвоєння індивідом чи групою обраних суспільством ціннісних орієнтацій і загальних норм поведінки, перетворення їх на мотиви і дієві принципи соціальної активності..

      Гедоністична           Полягає в діях з підвищення міри задоволення людей своїм буттям. -Продуктивна            Сприяє створенню нових суспільних відносин, структур чи самих інституцій,

Питання № 4. Характеристика умов і ознак інституалізації

Інституалізація – це процес виникнення стабільних взірців соціальної взаємодії, що ґрунтується на формалізованих нормах, правилах, законах, звичках, а також приведення їх у систему, здатну прогнозувати.

Ознаками інституалізації є:

• оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

• зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною;

• поява спеціалізованих закладів, у яких відбувається ця діяльність;

• виникнення регулювальних моральних та правових норм.