Дитяча тривожність. Як бути?

Під тривожністю вчені розуміють стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживань, неспокою, побоювань. При цьому наголошується, що такий стан не обов'язково є анормальним. Виокремлюють два види тривожності.

Перший з них - це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена певною конкретною ситуацією, яка об'єктивно викликає неспокій. Подібний стан може виникати у будь-якої пересічної людини напередодні можливих неприємностей та життєвих ускладнень. Цей стан не лише цілком нормальний, а й за певних обставин відіграє позитивну роль, оскільки є своєрідним мобілізуючим механізмом, який дає можливість людині серйозно й відповідально підійти до вирішення проблем, що виникають.

Анормальним, швидше, є зниження ситуативної тривожності, коли людина перед серйозними обставинами демонструє безладність і безвідповідальність, які найчастіше свідчать про інфантильну життєву позицію, недостатньо сформовану самосвідомість індивіда.

Другий вид – так звана особистісна тривожність. Вона може розглядатись, як досить стабільна особистісна риса, що проявляється у постійній схильності до переживань, тривоги в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які не провокують об'єктивно згаданих емоцій. Особистісна тривожність характеризується станом підсвідомого страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу і небезпечну.

Дитина, яка перебуває у такому душевному стані, має постійно насторожений і пригнічений настрій; у неї утруднені контакти із зовнішнім світом, який вона сприймає як ворожий і чужий. Закріплюючись у процесі особистісного розвитку, становлення характеру, така риса зумовлює формування заниженої самооцінки й похмурого песимізму. Як виникає тривожність у дитини і як попередити її появу?

Звичайно, в цілому дитяча тривожність є проявом неблагополуччя особистості. Інколи вона буквально «вирощується» у тривожно підозрілій атмосфері родинного середовища, де батьки самі схильні до постійних сумнівів, побоювань, тривог. Дитина «заражається» їхніми настроями і переймає нездорову форму реагування на зовнішні подразники. У цьому випадку слід згадати давній заклик до батьків: «Вихователю, виховай насамперд себе!», який звучить актуально як ніколи.

Шановні батьки! Якщо ви не хочете, щоб ваша дитина була, як нашорошене і лякливе звірятко, погляньте неупереджено і чесно на себе і запитайте: «А чи не від мене син (донька) перейняв (перейняла) таку манеру поведінки?»

Однак така неприємна індивідуальна особливість притаманна іноді і дітям, чиїм батькам невласна необґрунтована тривожність, навпаки – вони сповнені цілком оптимістичних настроїв. Такі батьки, як правило, добре знають, чого хочуть від життя, і зокрема – чого вони чекають від власних дітей.

Особливу увагу вони приділяють вихованню дисципліни та вдосконаленню інтелектуальних досягнень дитини. Тому вони постійно ставлять перед дітьми різноманітні, все складніші завдання, які ті повинні вирішувати, аби виправдати високі сподівання дорослих.

Дитина не завжди має сили впоратись з усіма вимогами, і це викликає невдоволення старших. Як результат, дитина потрапляє в ситуацію постійного напруженого очікування: чи зуміла вона догодити батькам, чи припустилась якихось помилок, за що на неї чатують неминучі невдоволення, засудження, навіть покарання. Ситуація може погіршуватись внаслідок непослідовності батьківських вимог. Якщо дитина не знає впевнено, як буде поцінований той чи інший її крок, але в принципі передбачає негативну реакцію з боку дорослих, то дитяче життя наповнюється тривогою, напруженим чеканням батьківського невдоволення, покарання.

Батькам варто замислитись: якщо в настроях дитини переважає напруженість, тривожність, які іноді перериваються бурхливими спалахами невмотивованої розлюченості, навіть агресії, то чи не виникають на шляху задоволення основних потреб сина або доньки нездоланні з різних причин перешкоди? Часто буває, що дитина чекає від батьків любові та підтримки, натомість дорослі вважають такі прояви почуттів витребеньками, обмежуючи

свою роль у вихованні лише наглядом та задоволенням елементарних потреб

дитини.

Аби уникнути формування у дитини тривожності як особистісної риси, деяким батькам варто применшити свій педагогічний «ентузіазм», обмежившись «лише» батьківською любов'ю і звівши свої виховні зусилля до таких дій, аби разом з дитиною не допускати, переборювати почуття тривожності, даючи натомість відчуття впевненості та захищеності.

Батькам слід рахуватись з дитиною і бути поруч з нею, завжди вважаючи її повноправним членом сімейства, турбуючись про радісну атмосферу в родинному домі. Життя дитини не повинно перетворюватись на безкінечні перегони з перешкодами, боротьбу за похвали і симпатії з боку дорослих. Дитина повинна завжди відчувати, що для найближчих їй людей – батьків – вона дорога сама по собі, а не як переможець у нескінченній битві за успіхи у навчанні, спорті чи мистецтві. Дитина має жити з відчуттям постійної любові з боку доросли, рідних і близьких, оскільки без любові виховання взагалі неможливе. Батьківська любов спочатку допомагає дитині рости, а в подальшому житті проявляти свою індивідуальність, розкривати здібності й таланти.

Учені вважають, що дитинства, сповненого любові, людині вистачає на все життя. Саме батьківська любов наповнює маленьку людину внутрішніми захисними механізмами проти всього, що заважає їй розвиватися.

Звичайно, кожна дитина створена природою індивідуально, по-своєму «запрограмована» і певним чином відрізняється від усіх інших дітей на Землі. У кожної дитини своя доля і своє життя, яке вона має прожити, і свої проблеми, які вона має подолати.

Шановні батьки! Ви повинні знати, що можете значно менше, ніж думаєте, коли виховуєте свою дитину, але саме любов'ю і прихильністю має бути наповнений кожний ваш рух, вчинок, висловлювання. Тільки так ви виховаєте у вашої дитини впевненість у собі, у власні сили, віру у перемогу добра, зробите її духовно захищеною перед неминучими життєвими негараздами, труднощами, невдачами. Адже людина, яка в дитинстві постійно страждала від справжніх і уявних тривог, не буде здатною ані до свідомої дисципліни, ані до серйозних життєвих досягнень.

 Бесіда 11.