10

№ з/п	Термін	Визначення
1.	Динамічні дихальні вправи	- вправи, при виконанні яких дихання здійснюється з участю допоміжних дихальних м’язів, з рухом кінцівок і тулуба.
2.	Дренажні дихальні вправи	- вправи, що сприяють витіканню виділень з бронхів у трахею, звідки мокротиння евакуюється під час відкашлювання.
3.	Постуральний дренаж	- таке положення тіла, яке сприяє поліпшенню дренування бронхів.
4.	„Локальні” дихальні вправи	- вправи, що збільшують вентиляцію окремих частин легенів. За допомогою спеціальної укладки хворого, що сприяє фіксації визначених ділянок грудної клітки, а також спрямованого локального опору ребер під час вдиху забезпечується переважна вентиляція окремої визначеної ділянки легень. Це дозволяє керовано вентилювати певні відділи легень з ділянками, де може бути ателектаз, та інші патологічні вияви.
5.	Вольове керування диханням	- вправи із зміною структури дихального циклу.
6.	Звукова гімнастика	– вправи при яких звук у поєднанні із співом використовується з метою вібраційного впливу на певні органи (моторно-вісцеральні рефлекси).
7.	Звукові вправи	– це коливальні вправи звукової хвилі в голосових зв'язках, у ділянці грудей і живота, які періодично повторюються.
8.	Режим економного дихання	- широко розкрити рота, носоглотка розкрита, повітря великим ковтком втягується в грудну клітку. Вдихати повітря через рот так, щоб ясно чувся звук „Ф” (губи поставити „хоботком”) або звук „с”, що утворюється на кінчику язика, або „кх”, локалізований у частині піднебіння; це може бути комбінований губами та піднебінням звук „к-у-ф”. Перейти до такого дихання, щоб у ньому як можна менше брала участь верхня частина грудної клітини

ЛФК для осіб з захворюваннями органів дихання

Для захворювання органів дихання є характерним порушення нормального стереотипу дихання, зміна газообміну й активності сурфактанту, збільшення секреції слизу і мокротиння, зменшення дієздатності дихальних м’язів, порушення нервово-рефлекторного механізму управління вегетативними функціями організму. Порушення газообміну й активності сурфактанту може виникнути внаслідок здавлення легень плевральним ексудатом, появи запальних інфільтратів, зниження прохідності бронхіального дерева з наступним розвитком ателектазу. Захворювання, що супроводжується запальними процесами в тканині легень та плеври, призводять до погіршення в’язкоеластичної функції легень, розвитку фіброзу, а запалення в плеврі до розвитку плевральних спайок.

До порушення газообміну призводять також такі чинники: підвищене виділення слизу в разі поганого відходження мокротиння, зниження сили дихальних рухів, зменшення екскурсії діафрагми, загальне знесилення та зменшення рухливості хворих. Завдяки застосуванню фізичних вправ настає компенсація за рахунок неушкоджених ділянок легень. Під час спокійного поверхневого дихання в легенях є ділянки, в яких капіляри і альвеоли не функціонують і кровообіг в них відсутній. Фізичні вправи значно збільшують кількість легеневих капілярів і альвеол, які функціонують, і таким чином сприяють посиленню газообміну.

Захворювання легень, як правило, погіршують стан серцево-судинної системи. Фізичні вправи посилюють роботу серцевого м’яза, а покращення роботи серцево-судинної системи значно зменшує прояви дихальної недостатності.

При захворюваннях органів дихання фізичні вправи сприяють :

1. Швидкому розсмоктуванню запальних інфільтратів.

2. Відновленню при гострих захворюваннях і підтриманню при хронічних захворюваннях активності сурфактанту легень.

3. Запобіганню розвитку плевральних спайок, а в разі їх виникнення - розтягненню.

4. Підвищенню прохідності бронхіального дерева, виділенню слизу і мокротиння.

5. Адаптації серцево-судинної системи до зростаючого навантаження.

6. Зменшенню або ліквідації бронхоспазму.

7. Збільшенню рухливості грудної клітки, діафрагми та сили дихальних м’язів.

8. Відновленню рівноваги між симпатичною та парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи.

9. Вмінню хворого вільно керувати дихальними фазами, паузами між ними та глибиною дихання для його оптимізації.

Протипоказаннями до застосування ЛФК при патології органів дихання може бути:

- значна інтоксикація;

- значна дихальна недостатність;

- тахікардія (понад 100 скорочень за 1 хв);

- велика кількість ексудату;

- виражений больовий синдром при виконанні фізичних вправ;

- астматичний статус,

- поширений туберкульоз легень;

- ускладнення туберкульозу позалегеневої локалізації;

- кровохаркання;

- різке схуднення, адинамія та супутні виснажуючи захворювання.

Звукова гімнастика.

У звукових вправах використовується звук у поєднанні із співом з метою вібраційного впливу на певні органи (моторно-вокальний рефлекс). Цей вплив посилюється спеціальними дихальними вправами, а також кінестезією активних точок на стопі, пальцях і голові за допомогою надавлювання. Кінестезію в деяких випадках можна поєднувати із співом певних складів, із спокійною ходьбою. Зазначимо, що вібрацію звуків можна застосовувати самостійно, не поєднуючи з іншими вправами.

Звукорухові вправи – це коливальні рухи звукової хвилі в голосових зв'язках, у ділянці грудей і живота, які періодично повторюються. Звук „І” вібрує глотку й гортань, звук „Й” викликає вібрацію головного мозку, „а” і „о” - у ділянці грудей, „е”, „о” - легень, серця, печінки, шлунка. Вібрація звуком позитивно впливає на всі органи, особливо на серцево-судинну систему, посилює захисно-адапційні реакції організму. Слід підкреслити, що чим протяжнішим буде склад, який поспівують, тим сильніша його дія.

Термін „респіраторна гімнастика” використаний тому, що під його синонімом „дихальна гімнастика” розуміють сукупність тільки дихальних вправ, якими не можна обмежуватися. Респіраторна гімнастика характеризується раціональним збігом спеціальних статичних і динамічних дихальних вправ, які рівномірно тренують функції вдиху і видиху з загальнорозвиваючими вправами для середніх і великих м'язових груп.

Назва „дренажна гімнастика” визначає ціль і характер фізичних вправ, що застосовуються в хворих на хронічні неспецифічні захворювання легень з явищами гнійної ексудації, при якій однією із головних задач гімнастики є посилення дренажної функції бронхів для виведення гнійної мокроти.

Термін „експіраторна гімнастика” указує, що на заняттях за цією методикою основну увагу треба приділяти розвиткові сили допоміжних (м'язів передньої черевної стінки, м'язів грудної клітки та ін.) і основних м'язів, що беруть участь у виробці і закріпленні навичок подовженого видиху. А із назви „релаксаційно-респіраторна гімнастика” (релаксація-розслаблення) виходить те, що однакове значення в заняттях за цією методикою повинно приділятися статичним і динамічних дихальним вправам і вправам на розслаблення м’язів тулуба і кінцівок у зв'язку з елементами аутогенного тренінгу.

Особливості методики ЛФК при окремих захворюваннях органів дихання

Пневмонія

Протипоказання: значна інтоксикація і дихальна недостатність, висока температура тіла, тахікардія понад 100 скорочень за 1 хв.

ЛГ призначають із перших днів перебування в стаціонарі. До комплексу включають прості вправи для верхніх і нижніх кінцівок в положенні лежачи, статичні дихальні вправи. Для поліпшення вентиляції легень на ушкодженому боці пацієнт під час виконання вправ лягає на здоровий бік. З часом включають вправи з нахилами тулуба зі спеціальними дихальними вправами і вимовлянням звуків та звукосполучень. При затримці дихання на вдиху виконують нахили тулуба у здоровий бік. Залежно від локалізації патологічного процесу, у верхній частці легень виконують ключичне дихання, в середній - реберне і в нижній частці - діафрагмальне. До комплексу вправ включають складні вправи, а також вправи зі снарядами (палиці, булава, гантелі, м’ячі вагою 1-2 кг) і на снарядах.

Плеврит

Протипоказання: гострий запальний процес, висока температура тіла, велика кількість ексудату, відсутність шуму від тертя плеври, значна болючість в ушкодженій ділянці грудної клітки під час виконання фізичних вправ.

На тлі загальнозміцнювальних вправ призначають спеціальні дихальні вправи, які сприяють розширенню грудної клітки, збільшенню амплітуди руху діафрагми. Це виконання затримки дихання на видоху з одночасним розгинанням, обертанням і поворотами тулуба з різними положеннями рук. Під час виконання вправ дихання бажано поглиблювати поступово, з одночасним підняттям рук на ураженому боці. Нахили тулуба у здоровий бік з паузою на вдиху призводять до розтягування плеври, сприяють швидкому розсмоктуванню ексудату і розправленню легень. Окремі вправи, що сприяють розсмоктуванню ексудату, розтягуванню плеври, розправленню легень, збільшенню рухливості діафрагми, особливо на ураженому боці, слід виконувати до 10 разів на добу, не допускаючи перевантаження.

Бронхіальна астма

Протипоказання: астматичний статус, дихальна та серцева недостатність із декомпенсацією функцій цих систем, вентиляційна недостатність, яка наростає.

Призначення дихальних вправ з оптимальним вдихом, видихом та паузою на видиху забезпечує накопичення СО2 в бронхах і бронхіолах, чим послаблюється або ліквідується бронхоспазм. Коли хворий відчуває наближення приступу ядухи (і в період приступу), йому необхідно сісти, опустити руки на коліна або покласти їх на край столу, розслабити м’язи плечового поясу, спини та живота, дихати спокійніше, менш глибоко, ніж звичайно. Намагатися зменшити об’єм вдиху зі збереженням попередньої (або навіть більшої) частоти дихання. Не розмовляти. Стримувати кашель, глибоко не вдихати. Під час вдиху можна піднімати пальцем кінчик носа, розширюючи ніздрі, що рефлекторно призводить до зменшення бронхоспазму. Ефективний також подовжений видих через рот вузьким струменем.

Під час приступу ядухи корисно постукувати по крилам носа, робити короткий вдих носом і видих через рот. Вдих виконують поверхнево, розслаблюючи м’язи живота, а видих роблять, навпаки, скорочуючи ці м’язи. Зняти приступ ядухи, крім регуляції глибини вдиху і частоти дихання, допомагають короткі затримки на вдиху (на 2-3 сек.), а якщо можливо, подовжені вольові затримки на видиху (звичайно 5-10 сек.), що їх роблять з перервами. Після завершення бронхоспазму до процедур ЛГ включають регламентоване дихання з паузою на видиху, з вимовою звуків та звукосполучень, що призводить до збудження рецепторів еферентних симпатичних волокон з виділенням адренергічних речовин, які мають спазмолітичну дію.

В період між приступами необхідно тренувати дихальні паузи в стані спокою, з перервами 5 хв., потрібно затримувати дихання після неповного видиху, намагаючись подовжити паузу. При цьому дихання затримують до появи першого неприємного відчуття нестачі повітря. Після затримки не слід допускати глибокого дихання. Число таких затримок протягом дня визначають за сумарним часом дихальних пауз, який за день має бути в межах 10 хв. Так, якщо дихальна пауза 15 сек., її слід повторювати 40 разів, якщо пауза 20 сек. – 30 разів. Якщо є мокротиння, його виводять, повільно надавлюючи на грудну клітку синхронно з кашльовими поштовхами, без глибоких вдихів.

Застосовують дренажні вправи. Добре зміцнює дихальні м’язи протидія вдиху. До “звукової гімнастики” хворим на бронхіальну астму рекомендують включати вправи, які передбачають вимовляння “дзижчачих” шиплячих (найбільш придатними є звуки р, ж, ш, з, с, у, а, о, і). Вимовляти їх слід голосно, енергійно, оскільки в основі такої дії лежить принцип вібромасажу, який розслаблює непосмуговані м’язи бронхів.

Коли затяжний приступ астматичної ядухи з наростаючою бронхіальною обструкцією не знімають інгаляції та ефедрин, які звичайно допомагають, тоді неефективний є і метод вольового обмеження об’єму легеневої вентиляції. Домагатися поліпшення при астматичному стані за допомогою тільки цього методу не слід, аби не втратити часу для необхідної невідкладної терапії.

Застосування ЛФК – важливий чинник у системі лікування та реабілітації осіб із захворюваннями органів травлення.

Основні механізми лікувальної дії фізичних вправ при патології органів травлення

Інтенсивні фізичні навантаження мають пригнічуючий, а невеликі та помірні навантаження стимулюючий вплив на рухову, секреторно-всмоктувальну функції органів шлунково-кишкового тракту. Помірні навантаження стимулюють вуглеводну, білкову та пігментну функції печінки, а також підвищують тонічну активність мускулатури жовчного міхура. Поліпшення функціонального стану органів травлення пов’язано з активною дією фізичних вправ на перебіг трофічних та регенеративних процесів.

Діафрагмальне дихання – активізує черевний кровообіг, позитивно впливає на секреторну, моторну та резорбційну функції органів травлення. Вправи для рук з участю крупних і середніх м’язових груп – зміцнюють нервову та серцево-судинну системи. Вправи для тулуба з участю м’язів черевного преса – покращують роботу НС, активізують обміні процеси в тканинах, посилюють кровообіг в ділянці живота, зміцнюють м’язи живота, регулюють діяльність органів травлення. Вправи для ніг у всіх вихідних положеннях – нормалізують функцію НС, покращують крово- та лімфообіг у всіх органах, особливо в органах травлення, тренують серцево- судинну та дихальну систему, активізують обмінні процеси в тканинах. Дихальні вправи – мають місцевий вплив на органи черевної порожнини за рахунок зміни положення діафрагми, що сприяє підвищенню і зниженню внутрішньочеревного тиску і збільшує перистальтику кишечника, прискорює пересування калових мас; збагачують кров киснем, благодійно впливає на окислювально-відновлювальні процеси в органах травлення і сприяє швидкому загоєнню виразок, ерозій. Важливо, щоб лікування було доступним, приємним, викликало у пацієнтів позитивні емоції, нормалізувало апетит, поліпшувало сон, травлення і давало стійкі результати. Усім цим вимогам відповідає ЛФК. Тому в комплексі терапевтичних засобів, які застосовують у лікуванні хворих з патологією органів травлення провідне місце належить саме їй, як важливому функціональному методу.

ЛФК показана хворим у фазі затухаючого процесу, у фазі неповної та повної ремісії. В період загострення та при ускладненому перебігу захворювань органів травлення від занять ЛФК слід утриматись.

Показання до призначення ЛФК:

– спланхноптоз;

– хронічні гастрити;

– виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки;

– коліти;

– хронічні гепатити і дискінезії жовчних шляхів.

ЛФК при захворюванні органів травлення має розв’язати такі задачі:

1. Загальне зміцнення та оздоровлення організму хворого, підвищення емоційного тонусу.

2. Вплив на нервово-психічну сферу та нейрогуморальну регуляцію органів травлення.

3. Поліпшення крово- та лімфообігу у черевній порожнині, малому тазу, профілактика спаєчного процесу та застійних явищ.

4. Покращання трофічної функції ЦНС.

5. Розвиток функції повного дихання.

6. Зміцнення м’язової системи і зокрема, мускулатури черевного пресу, спини, малого таза.

Під впливом фізичних вправ поліпшується регулярна евакуація фекальних мас, активізується жовчний міхур, що сприяє і прискорює виділення жовчі. Помірні за дозуванням фізичні вправи, що виконуються до і після їди сприяють підвищенню секреції шлункових залоз, підвищенню кисневого вмісту шлункового соку, збільшення виділення жовчі, покращенню її складу і наступному травленню. Ця збудлива дія пов’язана з утворенням речовин гістаміноподібного характеру під час м’язової діяльності, які є сильними стимуляторами шлункової секреції. При виборі режиму враховується загальний стан хворого та особливості перебігу захворювання.

Постільний режим показаний хворим з патологією органів травлення у фазі загострення. Дозволяється ранкова дихальна гімнастика. ЛГ проводиться у дуже повільному темпі, співвідношення дихальних і гімнастичних вправ 1:1. Гранична навантажувальна вправа – 2-3 переходи з положення лежачи у положення сидячи, спираючись руками на постіль. Тривалість процедури – 4-6 хв.

Напівпостільний режим призначається хворим у стадії нерізковираженого загострення. ЛГ проводять малогруповим методом у кабінеті ЛФК (вправи для рук, ніг, тулуба у вихідному положенні лежачи, сидячи, без різких поворотів, присідань, бігу, стрибків). Загальне навантаження і темп рухів – малі, тривалість – 10 хв., співвідношення дихальних і гімнастичних вправ 1:2.

Щадний режим призначається в стадії субкомпенсації. Показання РГГ без різких рухів тулубом, малорухливі ігри, ЛГ індивідуальним або малогруповим методом з малим навантаженням, співвідношення дихальних і гімнастичних вправ 1:3, інтенсивність і темп рухів – середні. Вправи для тулуба, кінцівок типу підготовчих з м’ячем, палкою. Гранична навантажувальна вправа – 8-10 присідань з опорою руками. Тривалість заняття 10-15хвилин. Лікувальна ходьба до 3 км, з зупинкою на 2-5 хв. (2-3 дихальні вправи) кожні 1-1,5 км, теренкур №1, екскурсії, ігри настільні та малорухливі тривалістю 20-30 хв. Інтенсивність рухів мала. Режим спокою: крім нічного сну відпочинок вдень протягом 2-3 годин.

Щадно-тренуючий режим призначається у стадії компенсації або у фазі нестійкої ремісії з недостатньою адаптацією до фізичних навантажень, хворі займаються РГГ з виключенням присідань, темп середній, тривалість 10-20 хв. ЛГ проводиться груповим методом з середнім навантаженням, співвідношення дихальних і гімнастичних вправ 1:4. Включають вправи з палками, булавами, гантелями біля гімнастичної стінки, рухливі ігри, граничне навантаження вправи – 15 присідань. Тривалість заняття – 15-20 хв. Дозована ходьба до 3,5 км, теренкур №3 з зупинками на 5 хв. через кожні 1,5 км, прогулянки до 8 км. в обидва кінці, дозволяють екскурсії, лижні прогулянки. Режим спокою: крім нічного сну, відпочинок вдень 2-3 години.

Тренуючий режим рекомендують в стадії стійкої ремісії, в стадії повної компенсації процесу. Можна призначати РГГ з включенням підскіків, стрибків, бігу протягом 2-3 хв. ЛГ проводиться груповим методом з фізичним навантаженням спортивно-тренувального характеру тривалістю 25-30 хв. Пішохідні екскурсії до 10-12 км, спортивні ігри (волейбол, баскетбол, теніс) тривалістю 60-80хв., з перервами 5-10 хв. кожні 30 хв. Режим спокою крім нічного сну, відпочинок вдень протягом 60 хв.