7.2. Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

У цей період відбувається перебудова всієї системи стосунків дитини з дійсністю. Зміна соціальної ситуації розвитку полягає у виході дитини за рамки сім'ї, в розширенні кола значущих осіб, у виділенні особливого типу стосунків з дорослим, опосередкованих задачею ("дитина - дорослий - задача"). Центром життя молодшого школяра стає система "дитина - учитель", яка визначає ставлення дитини до батьків і однолітків.

На думку B.C. Мухіної, нова соціальна ситуація ускладнюється умовами життя дитини. Адаптація дитини до шкільного життя супроводжується певними труднощами, які вона повинна подолати:

o освоєння нового шкільного простору;

o вироблення нового режиму дня;

o входження в новий, нерідко перший, колектив однолітків (шкільний клас);

o прийняття численних обмежень і настанов, які регламентують поведінку;

o встановлення взаємостосунків з учителем;

o побудова нової гармонії стосунків у домашній, сімейній ситуації.

За словами В.В. Давидова, перший тип труднощів, з якими зіштовхуються першокласники, пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму (вчасно прокинутися, не пропускати заняття, сидіти спокійно на уроках, виконувати домашні завдання тощо).

Другий тип труднощів зумовлений характером взаємостосунків з учителем, однокласниками, з членами сім'ї.

Соціальна роль учителя пов'язана з пред'явленням дітям важливих, рівних і обов'язкових для виконання вимог, з оцінкою якості навчальної роботи. Таким чином, учитель створює умови для соціалізації поведінки молодшого школяра в просторі обов'язків і прав. Учитель повинний ставити однакові вимоги до всіх учнів, враховувати їхні індивідуальні особливості для вибору того чи іншого способу впливу. Специфіка соціальної перцепції молодших школярів позначається на особливостях їх першого враження про іншу людину, яке відрізняється орієнтацією на зовнішні ознаки: фізичну зовнішність і її оформлення є для першокласників основою, на якій вибудовується образ іншої людини.

В перші місяці перебування у школі вчитель повинний прищепити учневі почуття того, що клас - це не чужа йому група людей, а доброзичливий колектив однолітків. У період адаптації до школи у першокласників спілкування з однолітками, як правило, відступає на другий план перед надмірною кількістю нових шкільних вражень - кожний з учнів поки що "сам по собі", контакт між собою діти здійснюють через педагога.

У першому класі сприйняття однолітка, як правило, опосередковане ставленням до нього вчителя, а вибір друга визначається зовнішніми обставинами (сидять за однією партою, живуть поблизу). Тільки до 10-11 років набувають значущості особистісні якості учня - доброта, чесність, уважність, самостійність, впевненість у собі, організаторські здібності.

Вдома першокласник повинен зважати на інтереси та турботи інших членів сім'ї, уникаючи виникнення своєрідного учнівського егоїзму, коли дитина починає узурпувати своє положення, диктувати сім'ї той спосіб домашнього життя, в центрі якого знаходиться вона - школяр.

До середини навчального року в багатьох першокласників у міру звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає початкова тяга до учіння, наступають апатія і байдужість. Способом попередження "насичення" учінням є постановка вчителем досить складних навчально-пізнавальних задач, постановка системи завдань, що вимагають активного з'ясування шляхів і засобів їх розв'язання.

В перші місяці навчання особливо небезпечно вимагати від учнів простого запам'ятовування тих чи інших відомостей без належного розуміння їх необхідності та умов застосування, щоб не випустити з-під контролю важливий момент - початок формування у школярів пізнавальних інтересів до навчального матеріалу, оскільки відсутність таких інтересів негативно позначається на всій наступній навчальній роботі.

Дійсно, мотив, з яким дитина приходить до школи, непов'язаний зі змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконувати в школі, тобто мотив і зміст учбової діяльності не відповідають один одному, тому мотив поступово починає втрачати свою силу. Процес учіння повинний бути побудований таким чином, щоб його мотив був пов'язаний з власним, внутрішнім змістом предмету засвоєння. Д.Б. Ельконін вважав, що спонукати до учіння повинний той зміст, якому дитину вчать у школі.

Період адаптації до школи (прийняття навчальної ситуації) за сприятливих умов триває близько 2 місяців, іноді весь перший рік навчання. Батьки повинні допомогти дитині засвоїти сукупність вимог шкільної ситуації і навчальної діяльності.