Розвиток уяви і пам'яті

Зародження знакової функції є одночасно і зародженням уяви дитини. Встановлюючи зв'язки між замінником і позначуваним предметом, дитина вперше має можливість уявляти те, про що їй розповідає дорослий, або те, що зображено на малюнку. Уява виступає радше як механізм, а не як активна діяльність: вона виникає мимовільно, під впливом інтересу та емоцій.

В ранньому віці пам'ять дитини розвивається надзвичайно інтенсивно. За перші три роки дитина засвоює дії, які орієнтують її у власній тілесній активності стосовно самого себе і до навколишнього світу. За цей час дитина проходить шлях від безсловесного новородженого до людини, що говорить: варто згадати так званий сенситивний період розвитку мови ( від 1-го року 6 міс. до 3 років), коли діти оволодівають рідною мовою.

У засвоєнні початкового досвіду беруть участь рухова, емоційна та образна пам'ять, переважають рухова й емоційна пам'ять. Дитина краще запам'ятовує власні рухи, дії, переживання.

Пам'ять стає провідною функцією, вона бере участь у розвитку всіх видів пізнання. Вона повністю мимовільна: жодних спеціальних дій з метою запам'ятати чи пригадати що-небудь дитина не виконує. Діти раннього віку, яким багато читають, нерідко запам'ятовують довгі вірші і казки. Таке запам'ятовування не свідчить про загальний розумовий розвиток дитини, про індивідуальні особливості її пам'яті, а є результатом загальної пластичності нервової системи, мозку, властивої всім дітям раннього віку.

Все багатство трансформацій, що відбуваються в природному, предметному і соціальному середовищі, визначає розвиток пам'яті. На основі оволодіння людськими діями і мовою та через соціальні відносини з'являються основи, які збагачують і олюднюють пам'ять. Саме в ранньому віці дитина вступає на шлях розвитку власне людської пам'яті. До трьох років спогади про самого себе і про оточення, зазвичай, не зберігаються, оскільки до цього часу дитина не може розглядати послідовність подій у контексті руху часу життя, в єдності і тотожності "я".

Центральним новоутворенням віку є виникнення у дитини свідомості, яка виступає для інших у вигляді власного "Я". Вона з'являється приблизно до 3-х років. Дитина вперше починає протиставляти свої самостійні дії спільним діям з дорослим: наприклад, бере ложку і хоче їсти сама, протестуючи проти того, щоб її годували. З єдності дитина-дорослий дитина починає виділяти власне "Я".

5.4. Криза трьох років

До трьох років у дитини з'являється первинна самооцінка - усвідомлення не тільки свого "я", але й того, що "я хороший", "я дуже хороший", "я хороший і більш ніякий". Вимовляючи "я сам", дитина прагне діяти в цьому світі, змінюючи його. Виникає новий тип ставлення дитини до дорослого. Вона починає порівнювати себе з дорослим і користуватися тими самими правами, що й дорослий, бути самостійною та незалежною.

Криза 3-х років - межа між раннім і дошкільним дитинством - один з найскладніших моментів у житті дитини. Це кризи виокремлення свого "я" (за Д.Б. Ельконіним).

У цей період зростають самостійність і активність дитини, що вимагає від близьких своєчасної перебудови. Якщо нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають кризові явища. Л.С. Виготський описує 7 характеристик кризи З років.