4. Ціноутворення в умовах ринку

Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтравиробничого і екстравиробничого плану.

П олітика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар. Сьогодні виділяють чотири основні типи ринку, кожен із яких диктує свої умови до визначення ціни і реалізації товару.

Рис. 9.3 Формування цін залежно від типу ринку

Враховуючи вищевикладене, продавці повинні мати універсальну методику визначення початкової ціни на свої товари. Ф. Котлер пропонує шестиетапну методику визначення початкової ціни. На першому етапі слід визначитися із метою реалізації товару і завданнями ціноутворення, на другому – необхідно вивчити попит на даний товар, далі необхідно провести оцінку затрат виробництва, тоді слід проаналізувати ціни і товари конкурентів. Наступним етапом є вибір методу ціноутворення і аж тоді встановлюється кінцева ціна.

За допомогою ціноутворення вирішуються такі завдання:

• розширення ринку збуту послуг ЗО;

• збільшення маси прибутку ЛПУ;

• забезпечення балансу попиту та пропозиції на медичні послуги;

• створення умов оптимальної пропорційності споживання і нагромадження.

Механізм формування цін полягає у процесі аналізу суб'єктами, що господарюють, економічної ситуації і розробки на цій основі цінової політики.

5. Ціноутворення в системі охорони здоров’я

Ціноутворення в системі охорони здоров’я має ряд особливостей. По-перше, з точки зору оцінки затрат. Затрати на діагностику та лікування різні, так само як і різні затрати в поліклініці та стаціонарі, також різні затрати в стаціонарах різних лікувально-профілактичних закладів тощо. Обладнання, яке виконує одні і ті ж функції має вартість, що різниться у кілька порядків, наприклад, вартість апарата УЗД становить від 10 до 200 тис.доларів, отже, амортизаційні відрахування за проведення УЗД на різних апаратах теж буде відрізнятися у кілька порядків..

Друге, є певні проблеми з оцінкою інтелектуальної праці лікарів. Сьогодні практикується платити лікарю визначену ставку і його робочий час обліковувати певною кількістю годин. При такій системі винагороди лікар мало зацікавлений у результатах своєї роботи. Проводити оплату за складність випадків чи кількість пролікованих або вилікуваних хворих теж не вихід, оскільки результати роботи лікаря не завжди залежать від його вмінь та кваліфікації. В системі охорони здоров’я складним є сама кількісна оцінка роботи лікаря, як зрештою і всього іншого медичного персоналу.

Третє, складність полягає в оцінюванні ризику роботи медичного персоналу. Не дивлячись на засоби індивідуального захисту, професійний ризик для медичного персоналу є у всіх країнах, незважаючи на ступінь їхнього розвитку. Інше питання, що ступінь цього ризику різний. В умовах ринкової економіки лікарі мають певні страховки. У нас обов’язковому страхуванню від нещасних випадків застраховані лікарі швидкої допомоги і від ВІЛ-інфекції - деяка категорія лікарів. Чи потрібно враховувати такий ризик при оплаті праці медичного персоналу? Безперечно, що так, а чи відіб’ється це на вартості надання медичної допомоги – також так. Отже ціни на медичні послуги зростатимуть залежно від ступеня небезпечності захворювання.

І четверте, індивідуальність пацієнта і змінність його стану як предмета праці. Динамічність поведінки організму кожного пацієнта практично не дає можливості точно визначити затрати, які необхідні будуть для його лікування. Калькуляцію (термін калькуляція – означає підраховування) можна буде провести лише після завершення його лікування. Такий підхід також містить значну долю ризику для повноти оплати послуги. Зрозуміло, що санкції до неплатників вживати в системі охорони здоров’я є нереальним.

Таким чином, процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу.

В різних країнах по-різному підходять до ціноутворення на медичні послуги.

У Німеччині добре налагоджена система ціноутворення на медичні послуги, де за одиницю ціноутворення прийняли так званий «пункт». Число «пунктів» пропорційне складності послуги, ціни в «пунктах» подаються в довідниках, вони стабільні і відомі всім учасникам медичного обслуговування і страхування. Ціна «пункту» переглядається відповідно до змін рівня цін і конкретних умов медичного обслуговування в країні щорічно, а за необхідності - і частіше. Ця система ціноутворення дозволяє оперативно, без великого обсягу роботи змінювати ціни відповідно до економічних умов.

Кожній окремій послузі (групі послуг) присвоюється своя кількість «пунктів». На регіональному (земельному) рівні кожний «пункт» має вартісну оцінку. Сукупність послуг, наданих хворому, яка виражається конкретною кількістю «пунктів» і помножена на їх вартість, визначає ціну роботи лікаря. «Пунктова» і вартісна оцінка послуг фіксуються в карті хворого, з якою він приходить на прийом. Для запобігання зниження якості лікування лікарняна каса регулює прибуток лікаря шляхом обмеження його практики. Якщо прибуток лікаря перевищує встановлену верхню межу, то лікарняна каса зменшує йому кількість пацієнтів.

Вартість лікарського обслуговування, за винятком послуг дантистів, визначається безпосередньо після надання медичної допомоги. Для одержання оплати праці кожний лікар 4 рази за рік здає карти своїх хворих до професійного об'єднання лікарів, а воно в свою чергу — до лікарняної каси, яка перераховує гроші за медичні послуги на розрахунковий рахунок об'єднання лікарів, а вже воно видає заробітну плату лікарю.

При наданні послуг з протезування зубів встановлено інший порядок їх оплати. Лікар попередньо визначає обсяг і вартість робіт, що фіксується в спеціальній карті. Рахунок перевіряється лікарняною касою, а потім оплачується застрахованим. При цьому для малозабез­печених верств населення лікарняною касою оплачуються 100%, а для більш забезпечених — 60% вартості робіт по протезуванню зубів.

У Франції інший порядок ціноутворення. Багато приватних клінік не приймуть хворого, не переконавшись в його платоспроможності, інші вимагають гарантійний лист. Виклик пожежних і швидкої допомоги безкоштовні, але за візит лікаря належно від його кваліфікації та часу виклику треба платити від 150 до 350 франків.

Пацієнт самостійно платить лікарю за візит і за всі види медичних послуг: аналізи, консультації, ліки, перебування в лікарні. Потім лікар або лікарня заповнює спеціальний лист, за яким пацієнт отримує в касі страхування через хворобу повну чи часткову компенсацію. Так, наприк­лад, консультація лікаря вартує 90 франків. За вищевказаною угодою відвідувач сплачує цю суму, «Секюріте сосьаль» відшкодовує йому тільки 75% обов'язкового страхування, тобто 25% складає «тіке модератер».

В Японії перше звернення до лікаря — платне (200 ієн). У національній системі страхування здоров'я пільги при оплаті всіх видів медичної допомоги главі сім'ї і його утриманцям складають 70% її вартості, для пенсіонерів — 80%, а для членів сімей — 80% амбулаторної і 70% стаціонарної допомоги.

За рахунок пацієнта повністю сплачуються медикаменти, послу­ги приватної медичної сестри, перебування в окремій палаті. Оплата медичної допомоги проводиться за рахунками медичних закладів щомісячно. Попередньо ці рахунки перевіряють консультанти-медики для встановлення раціональності наданих послуг. Розрахунок проводиться за тарифами на медичні послуги і лікарські засоби, які затверджені Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення.

Отже у системі медичної допомоги до визначення ціни можна підходити двома шляхами: визначення ціни кожної окремої послуги або кожної окремої процедури і тоді вартість послуги складатиметься із суми вартостей окремих процедур .

Рис. 9.4. Шляхи визначення ціни в системі охорони здоров’я

Звичайно, що більш точно відображатиме затрати системи другий метод, але, з позицій маркетингу, такий підхід не є виправданим, бо застосовується постфактум. Хоч у ряді країн, де запроваджена система медичного страхування, цей метод використовується дуже широко, бо платіжні ризики бере на себе страхова компанія.

Для планового господарства зручніший перший метод, де наперед відома вартість лікування кожного випадку окремого захворювання, що дає можливість прорахувати затрати системи наперед за даними середньостатистичної захворюваності, де можна будувати фінансові прогнози, розраховувати і планувати витрати, керувати ними тощо.

Для визначення вартості медичної допомоги в Україні в умовах госпрозрахункової діяльності була розроблена система кошторисних затрат, де постатейно визначались витрати. Так, стаття 1 кошторису називалась “Заробітна плата”, стаття 2 «Нарахування на заробітну плату», стаття 3 -«Господарські витрати», «Придбання м’якого інвентаря», «Харчування», «Капітальний ремонт» та інші. Сумарні витрати визначались шляхом врахування вартості одного ліжко-дня чи одного випадку поліклінічного відвідування на середню тривалість лікування даного захворювання.

При визначенні вартості медичної послуги, як одиниці продукції, враховують постійні і змінні, а також прямі і непрямі витрати.

Постійні витрати – це такі витрати, які не змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг.

Змінні витрати змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг. При збільшенні кількості послуг вони зростають і навпаки.

Сума постійних та змінних витрат називається загальними витратами.

Рис.9.5. Структура витрат

До постійних витрат відносяться витрати на утримання приміщення, господарські витрати, вартість обладнання тощо. Слід розуміти, що величина постійних витрат формує початковий рентабельний розмір підприємства. Так, наприклад, лікарня менша, ніж на 40 ліжок, є нерентабельною

До змінних витрат належать в першу чергу витрати на купівлю робочої сили (заробітна плата), витрати на матеріали, які зараз споживаються при виробленні даного продукту чи послуги. Наприклад, при наданні послуг з косметології змінними витратами будуть разові серветки, дезинфікуючі та медикаментозні засоби, разовий інструментарій, заробітна плата обслуговуючого персоналу тощо.

Змінні витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов’язані із об’єктом витрат і носять очний, об’єктивний характер. Непрямі витрати розраховуються на об’єкт витрат, але носять завуальований характер, тому їх ще називають накладними витратами, бо вони не на пряму пов’язані із об’єктом витрат. На прикладі із косметичною послугою до непрямих чи накладних витрат відноситимуться витрати на заробітну плату не лише безпосередньо обслуговуючого персоналу, а й адміністрації, витрати на електроенергію тощо. В умовах госпрозрахунку величину накладних витрат нараховували у розмірі 75% до вартості послуги. Склад витрат визначається законодавчими і нормативними документами.

Ще в системі охорони здоров’я використовуються показники середніх, граничних та альтернативних витрат.

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг. Вони показують, скільки затрачає лікувально-профілактичний заклад на виробництво однієї медичної послуги.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги. Їх застосовують для оцінки зміни витрат, пов'язаних із збільшенням чи зменшенням числа послуг, що надаються.

Альтернативні витрати, або їх ще називають витратами втрачених можливостей – це додаткові витрати, які компенсують проблемні місця організації. Наприклад, на підприємстві виражена плинність кадрів – альтернативними виплатами буде збільшена заробітна плата працюючих.

Для системи медичної допомоги найважливішим елементом ціни є собівартість, що фактично є грошовим виразом виробничих витрат.

Собівартість і прибуток формують фінансові засоби організації.

Собівартість визначає ті виробничі витрати, без яких неможливий сам процес виробництва і його відтворення.

Прибуток використовується на покриття тих видів витрат, які необхідні для розширеного відтворення виробництва і обкладається 30% податком.

Структура ціни на медичні послуги має такі ж елементи, як і на будь-які інші товари.