Тема 4. Норми адміністративного права

Поняття то. види норм адміністративного права.

Функції адміністративного права.

Особливості структури норм адміністративного права.

Реалізація норм адміністративного права.

Дія адміністративно-правових норм у часі, просторі, за

колом осіб.

При вивченні цієї теми слід усвідомити, що адміністративно- правові норми — це правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов'язковими для виконання. Адміністративно-правові норми посідають особливе місце в сис­темі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини — відносини у сфері державного управління, тобто забезпечують організацію і діяль­ність державного апарату, взаємовідносини людини і держави тощо. Особливу увагу слід звернути на те, що в умовах адмі­ністративної реформи адміністративно-правові норми повинні відіграти важливу роль в утвердженні конституційного постулату: у взаємовідносинах людини з державою в особі державних ор­ганів центральною постаттю є людина. Адміністратвино-правові норми характеризуються загальними рисами й особливостями (див. Додаток 5).

Слід мати на увазі, що адміністративно-правові норми є досить різноманітними. їх можна класифікувати за різними підставами, зокрема за: 1) змістом — матеріальні і процесуальні; 2) часом дії — постійні і тимчасові; 3) юридичною силою — норми законів і норми підзаконних нормативних актів; 4) адресатами — такі, що регулюють діяльність державних органів та їх службовців, недержавних утворень, громадян; 5) методом дії — на заборонні, зобов’язуючі, рекомендаційні, стимулюючі, уповноважуючі; 6) дією у просторі — загальні й місцеві; 7) дією за колом осіб — загальні і спеціальні тощо (див. Додаток 6).

Адміністративно-правові норми характеризуються своїми функ­ціями. Під функцією адміністративного права слід розуміти на­прям, в якому відображено соціальну роль та її основне призна­чення у суспільстві. Виокремлюють такі функції адміністративних

норм а) організація та регулювання управлінських відносин; 6) захист прав людини і громадянина, колективного суб’єкта у сфері державного управління; в) забезпечення ефективної діяль­ності органів виконавчої влади та інших органів державного управління; г) виховна; д) взаємодія з нормами інших галузей права.

іить

ми.

І дії Інів

1КІ,

йв,

■ні,

Ію

ьні

к-

1а-

Іа-

IX

Вивчення сутності адміністративно-правових норм є немож­ливим без усвідомлення їх структури, тобто внутрішньої побудови, яку становлять: гіпотеза, диспозиція, санкція (див. Додаток 7). Слід мати на увазі, що гіпотеза — це такий елемент адміністра­тивно-правової норми, в якому зазначаються умови, обставини у сфері державного управління, з настанням яких норма реалі­зується. Особливістю адміністративних норм у частині структури є те, що гіпотеза в них часто є відсутньою. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною, простою або складною. Диспозиція — це основна частина норми, в якій зазна­чаються права або обов’язки учасників адміністративно-правових відносин. Характерною особливістю диспозиції є те, що вона має імперативний характер, тобто встановлене правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Диспозиція може мати посилковий (коли необхідно звернутися до іншого нормативного акта) і дозвільний (коли законодавець дозволяє учасникам відносин встановлювати правила поведінки у сфері державного управління) характер і може мати абстрактну або казуїстичну форму. Санкція являє собою таку частину норми, в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу у разі невиконання учасниками управлінських відносин своїх обов’язків (див. ст. 24 КпАП України).

Важливо усвідомити, що реалізація адміністративно-пра­вових норм здійснюється у чотирьох формах: 1) використання — активна поведінка суб’єктів адміністративного права щодо реа­лізації своїх прав, свобод та інтересів; 2) виконання — активні дії суб’єктів адміністративного права щодо реалізації приписів, передбачених адміністративно-правовою нормою, що здійснюється незалежно від їхнього власного бажання (а Інколи, всупереч своїм бажанням); 3) дотримання — пасивна поведінка суб’єктів адміністративного права щодо непорушення встановлених адмі­ністративно-правовими нормами приписів; 4) застосування —

єдина форма реалізації адміністративно-правових норм, яка являє собою державно-владну діяльність, пов’язану із встановленням підзаконних нормативно-правових правил поведінки персоніфіко­ваних суб’єктів управлінських правовідносин (див. Додаток 8).

Слід акцентувати увагу на дії адміністративних норм у часі, просторі, за колом осіб. Особливість дії норм у часі характери­зується такими рисами: 1) набувають чинності з моменту їх до­ведення до виконавців, або з часу, визначеного у нормативному акті; 2) не мають зворотної сили за винятком випадків, перед­бачених чинним законодавством; 3) дія адміністративної норми закінчується у випадках, коли: а) її відмінено; б) закінчився строк, на який її було прийнято.

Дія адміністративно-правової норми у просторі характери­зується територією, на яку поширюється її юридична сила. Слід мати на увазі, що дія більшості адміністративних норм обмежена територією України. При цьому розрізняють норми, що діють у масштабах всієї держави (загальні), та на певній території — об­ласть, регіон, місто — локальні. Але є група норм, дія яких не обмежена державним кордоном: а) норми, що регулюють статус екіпажів та пасажирів на суднах торговельного мореплавства у відкритому морі; б) норми, що регулюють діяльність державних установ за кордоном (дипломатичних представництв, консульств), поведінку екіпажу на військових суднах у відкритому морі та в іноземних портах.

У залежності від кола осіб, на які поширюються адміністра­тивно-правові норми, виокремлюють: а) норми загальної дії — по­ширюються на всіх суб’єктів держави; б) спеціальні норми — по­ширюються на окрему категорію колективних чи індивідуальних суб’єктів (неповнолітніх, пенсіонерів, іноземців та ін.).