6. Стратегія популяції

Вивчення стратегії популяції як фітоценозів, так і окремих ви­дів (особливо з числа рідкісних і зникаючих) має дуже важливе значення й для оцінки сучасного стану ценофонду, і для розробки заходів щодо його поліпшення чи збереження, для прогнозування можливих змін рослинного покриву, спричинених змінами умов існування.

К.А. Малиновський під стратегією популяції розуміє таку її поведінку (реакцію на дію зовнішніх факторів), котра сприяла б збереженню стійкості структури популяції. Введені до геоботанічної номенклатури такі поняття, як "віоленти", "патієнти", "експлеренти", запропоновані Л.Г. Раменським, не можуть дати справжнього уявлення про стратегію популяції, оскільки вони відоб­ражають лише напрямок еволюційного розвитку її в первинних і вторинних умовах.

Вважають, що біологічними маркерами стратегії на рівні осо­бин є енергетичні витрати на відтворення потомства, а на популя­ційному – чисельність і біомаса, тобто інтегральні характеристики процесів виживання та розмноження. При цьому дуже важливим є пізнання стратегії на двох рівнях: організмовому і популяційному.

Вивчення стратегії на організмовому рівні базується на поліваріантності онтогенезу, тобто на його багатоплановості. Зокрема, в процесі розвитку особини змінюється габітус та життєвість, ви­никають морфологічні ознаки, змінюється співвідношення між ве­гетативним і генеративним розмноженням; відбувається чергування фенофаз, варіює швидкість індивідуального розвитку.

Отже, вивчаючи стратегію популяції на рівні організмів, оцінюють (досліджують) наведені вище варіанти розвитку особин.

Вивчення стратегії на популяційному рівні передбачає інші ас­пекти її оцінки. Насамперед визначають щільність особин у попу­ляції та фітоценозі; співвідношення міжними у вікових спектрах; розподіл на площі; нагромадження фітомаси; життєвість і типи самопідтримання.

Досить істотною ознакою ц енопопуляції є її життєвість, яка визначається наявним співвідношенням вікових станів особин (табл.).

Істотних змін стратегія виду та популяцій зазнає під впливом антропогенних факторів. Відомо, що такі види діяльності людини, як рубка лісу, меліорація, сінокосіння та випас худоби, збір рослин­ницької сировини, прокладання різного роду комунікацій тощо призводять до інсуляризації популяцій, (тобто розчленування суцільного ареалу на фрагменти), розпаду популяції на локуси, що спричиняється до порушень в обміні гене­тичною інформацією, внаслідок чого виникає небезпека інбридинг.

В умовах антропогенного тиску стратегія особини, як правило, змінюється. На рівні популяцій це виявляється у зміні щільності, життєвості, типу самопідтримання, характеру вікових спектрів, оскільки ці параметри популяцій найбільш мінливі.