Ценопопуляції.
Ценопопуляція – сукупність особин одного виду , що займає певну територію, знаходиться в межах одного й того самого синтаксону, формується під впливами однорідних фітоценотичних умов і однаково на них реагує. Ценопопуляція розглядається як біологічна цілісність. Взаємозв’язки в ценопопуляції мають симетричний вияв, тобто особина впливає на інші такою ж мірою, як інші особини впливають на неї. Однією з характериних рис ценопопуляції є її стійкість, що зумовлюється як внутрішніми, так і зовнішніми взаємозв’язками. Останні виявляються через пристосування ценопопуляції до мінливих біотичних й абіотичних факторів середовища, а в сучасних умовах і до помірного антропогенного впливу. В разі порушення системи зовнішніх зв’язків ценопопуляція втрачає свою стійкість. Прикладом малостійкої або нестійкої популяції є агропопуляція культурних рослин, в якій людина своєю діяльністю порушує зовнішні природні зв’язки, а стійкість таких популяцій та їх розвиток підтримується шляхом технологічних операцій.
Питанням кількісних співвідношень ценопопуляцій свого часу надавали важливого значення Б.М.Міркін та Г.С. Розенберг. На їхню думку, в будь-якому рослинному угрупованні є різна кількість ценопопуляцій і між ними існують кількісні співвідношення. За роллю, яку відіграють в угруповання фітоценозу, вони поділяються на співдомінантні й другорядні. Нерідко у фітоценозах важко виділити домінантні та співдомінантні популяції, оскільки вони представлені не одним, а кількома видами і часто на 5 – 10 видів припадає вся або основна маса синтезованої речовини.
Ю. А. Злобін важливого значення надає хорологічному і синтаксономічному аспектам ценопопуляцій.
При синтаксономічному підході популяції того чи іншого виду рослин включають усі особини, бо вони знаходяться в межах окресленого синтаксона рослинного покриву. Популяції цього рангу належать до ізольованих, але територіально цілісних популяцій з чітко виявленим контуром синтаксонів. Розміри їх звичайно незначні.
Із синтаксономічних ценопопуляцій складаються ценопопуляції хорологічні. Вони охоплюють тільки особони, приурочені до того чи іншого відділу певного синтаксона. Ці популяції територіально відокремлені й займають досить значні площі.
3. Екологічна ніша та особливості її заповнення
Екологічна ніша – термін, що описує взаємовідносини виду або популяції з екосистемою, та їхнє в ній розташування.
Більш лаконічним визначенням поняття може бути формулювання "спосіб життя організму". Екологічна ніша (як поняття) описує також як організм, популяція або вид відповідають на особливості розподілу ресурсів та/або конкурентів (тобто, скажімо, збільшуючи свою чисельність при надлишку ресурсів та відносно малій кількості споживачів, паразитів та патогенних факторів) та як ці суб'єкти, в свою чергу, впливають на аналогічні фактори (тобто, обмежують життєві ресурси для інших організмів, висупають в ролі харчового ресурсу ).
Різні параметри екологічної ніши представляють вплив різноманітних біотичних та абіотичних факторів. Ці фактори можуть включати в себе життєвий цикл організму, параметри його природного середовища, місце в харчовому ланцюзі та в харчовій піраміді, географічне розповсюдження, тощо. Відповідно до принципа Гаузе, або принципу витіснення, ніякі два види не можуть займати одну і ту ж екологічну нішу в тому самому середовищі впродовж тривалого часу.
Різні види можуть займати однакові ніши, а один і той самий вид може займати різні екологічні ніши в географічно різних місцерозташуваннях.
Головною особливістю поширення видів рослин в природних екосистемах є необхідність їх пристосування до існування в умовах вільних екологічних ніш та сукупність простору, який може зайняти цей вид, а також можливість користування певними природними ресурсами, необхідними для нормальної його життєдіяльності. Таким чином сукупність видів лісового чи лучного рослинного угруповання за умови розподілу видів рослин по ярусах досить чітко розподіляють між собою вільні еконіші та максимально сприятливо використовують наявні ресурси.
Формування рослинного угруповання можна розглядати як процес диференціації вільних еконіш, які заповнюються видами залежно від їх життєвої стратегії. Так в залежності від типу життєвої форми, особливостей розподілу кореневих систем, відмін в сезонному розвитку рослин, і особливо в термінах їх цвітіння, а також різними потребами видів відносно екологічних чинників та особливостей запилення рослин, визначається природа самих еконіш.
Основними факторами, які дозволяють видам рослин займати вільні екологічні ніші є:
різний тип розподілу кореневих систем( особливо лісові фітоценози);
різний час вегетації;
різна пристосованість до освітленності;
різна потреба в елементах живлення.
За рахунок можливості видів рослин займати різні екологічні ніші як в просторі, так і в часі можуть формуватися досить складні рослинні угруповання, як наприклад степові та лісові. Разом з тим екстремальність екологічних умов (водне середовище, сильно засолені екотопи) викликає формування фітоценозів з недостатньо реалізованою сукупністю еконіш.
Також близьким до визначення та значення екологічної ніші є поняття гільдії (Джиллер), яка визначається як група видів, які використовують й розділяють один і той же ресурс, а тому пов’язаних відношеннями найбільшої конкуренції. Визначаються гільдії візуально з використанням морфологічних ознак (життєва форма) або особливостей фізіологічних відправлень у рослин. Широке застосування гільдій при дослідженні структури рослинних угруповань в наш час ще не є можливим, так як немає достатньо повних знань по структурно-функціональній організації фітоценозів.