5. Розміщення виду у фітоценозі

В рослинному угрупованні розміщення видів обумовлене їх­німи біологічними властивостями. Розташування і просторове розміщення вегетативних і генеративних надземних та підземних органів рослин мають забезпечувати якнайповніше використання ними енергетичних і матеріальних ресурсів кліматопу й едафотопу. Певну роль у цьому відіграє характер галуження пагонів, поря­док листкорозміщення, період цвітіння і тривалість його в різних видів, спосіб вегетативного розмноження і насіннєвої продуктив­ності, інтенсивність наростання фітомаси. За сприятливих умов вид шляхом розподілу на площі своїх особин досягає оптимальнго просторового розміщення в ценозі.

При постійному спостереженні за розвитком фітоценозу абоі при разовому аналізі змін, які відбуваються в ньому, його аналізі, можна помітити, що особини одного виду рівномірно розміщуються на всій ділянці, другого — скупчено, третього — злито, четверто­го — дифузно і злито, п'ятого — плямисто тощо. З часом у фітоценозі на обмеженій площі можна виявити значну кількість видів, які мають відповідну екземплярну насиченість.

Закономірності розміщення видів у фітоценозі свого часу вивчали відомі геоботаніки: Г.М.Висотський, В.В. Альохін, Б.О. Биков, В.М.Сукачов, Браун-Бланке та ін. ними розроблені різні схеми шкали оцінки розміщення видів у фітоценозі.

Зокрема, В.В. Альохін для характеристики розміщення виду у фітоценозі запропонував таку градацію: 1 – поодиноко, 2 – латочка, 3 – латка, 4 – груповання, 5 – зарість, 6 – зарість значних розмірів.

Шкала розміщення виду у фітоценозі

При геоботанічних дослідженнях ці та інші шкали використовуються для ценотичної оцінки характеру розміщення виду в фіто­ценозах.

Характер розміщення рослин в агрофітоценозі має істотне практичне значення. Так, при рядковому посіві рослини зазнають помітного бічного пригнічення, тимчасом як при шахматному або груповому розміщенні вони повністю використовують енергетичні ресурси кліматопу та едафотопу, а отже є більш життєздатними, мають кращу кущистість і генеративну продуктивність.

Розміщення видів у фітоценозі враховується геоботаніками, при проведенні досліджень як на організменому так і на популя­ційному рівні. Б.М. Міркин і Г.С. Розенберг (1978) розрізняють три типи розміщення особин популяцій на площі угруповання: контагі­озний, випадковий і регулярний (недорозсіювання, розсіювання і надрозсіювання).

В.І. Василевич пропонує два підходи до аналізу розподілу особин у межах ценопопуляції:

1. аналіз розподілу виду;

2. аналіз розміщення виду з урахуванням положення ділянок в просторі.

Поодиноко (unis) у всьому фітоценозі

Групою (gregatium) дифузно

поодиноко в фітоценозі

Плямою (macula), злитою

поодиноко в фітоценоз

Групами (gregatium)

по всьому фітоценозу

Плямами (macula)

по всьому фітоценозу

Дифузно (diffusus)

по всьому фітоценозу

Злито (coaiscens)

по всьому фітоценозу

Мікроценозами

За законом розподілу Пуассона, ймовірність зустрічання однієї особини виду в будь-якій точці даної ділянки є величина досить мала і не залежить від того, скільки особин виду зустрічається на інших ділянках. Як зазначає Грейг-Сміт (1967), біологічний сенс пуассонівського розподілу видів полягає в тому, що кількість осо­бин одного виду на ділянці значно менша від тієї кількості, яка те­оретично могла б знаходитися на всій площі, а розміщення їх не­залежне.

Нормальний розподіл виду по площі є найбільш доцільним і свідчить про наявність оптимальних умов для його розвитку. За цих умов популяція не зазнає тиску з боку інших компонентів угруповання. Щоправда, в природній обстановці особини навіть одного і того ж виду рідко потрапляють в оптимальні умови для свого існування.

Якщо маса виду на кожній ділянці близька до середньої величини, то й розміщення його близьке до регулярного або рівномірного. Подібна рівномірність розподілу рослин в природних фітоценозах досягається за сприятливих умов існування, а в регульованих агрофітоценозах — при застосуванні відповідної агротехніки і технології вирощування культур.

Якщо розміщення виду регулярне або рівномірне, то вплив факторів буде дуже малим і не залежатиме від розмірів дослідних ділянок. Наявність достовірних максимумів буде свідчить про наявність "плям", тобто про контагіозне розміщення даного виду. Характер розміщення виду у фітоценозі відіграє не тільки важ­ливу фітоценотичну роль, а й має практичне значення. Наприклад, відомо, що злакові культури мають двобічне розташування листків, тому й розміщувати ці культури на полях (при посіві) треба так, щоб фотосинтетичний апарат рослин працював продуктивно, тобто листки якомога повніше використовували світлову енергію для утворення органічної речовини.