5. Виявлення фітоценотипів рослинних угруповань.

Оскільки фітоценози дуже різні в генетичному, структурному та екологічному відношеннях, види, котрі їх утворюють, нерівнозначні в ценотичному плані. Ступінь відмінності видів між собою можна з'ясувати лише шляхом вивчення властивостей рослин, насамперед, здатності асоціюватись у фітоценози. Становлення фітоценозу являє собою боротьбу рослин за існування, котрому можуть загрожувати як абіотичні фактори, так й інші рослини. В результаті відбувається природний добір таких рослин, які можуть вижити в даному екотопі і відігравати певну роль у створенні фітоценозу.

У геоботаніці досить часто користуються категоріями фітоценотипів, які запропонував свого часу Л.Г. Раменський, а потім їх різною мірою доповнювали і детальніше розробляли інші вчені. Таких категорій три: фітоценотипи віолентів, патієнтівта експлерентів.

Фітоценотип віолентів, або силовиків, включає рослини, які, енергійно розвиваючись, захоплюють певну територію і утримують її за собою, пригнічуючи або заглушаючи інші види, в яких нижча енергія життєдіяльності та менша повнота використання ресурсів середовища. Прикладом такого фітоценотипу є дуб звичайний (Quercus robur), котрий завдяки тривалому періоду життєдіяльності й активному використанню мінеральних речовин з ґрунту створює влас­не середовище, яке не для всіх видів рослин є оптимальним. Зокрема, під пологом дуба в пригніченому стані будуть світлолюбні види.

Фітоценотип патієнтів, або витривалих, об'єднує рослини, які не відзначаються надто високою енергією життєдіяльності, але є ду­же витривалими і тому здатні утворювати стійкі фітоценози в місцях, несприятливих для віолентів. Наприклад, очерет звичайний (Phragmites australis),який здатний розмножуватися як вегетативним, так і насінним шляхом, утворювати дуже розгалужену мережу кореневищ й інтенсивно використовувати мінеральні ресурси едафотопу, швидко розростається та займає помітне місце в болотних, лучних, водних, прибережно-водних та інших угрупованнях.

7

Фітоценотип експлерентів, або заповнювачів утворюють ви­ди, які не лише дуже швидко розростаються на вільних місцях між постійними видами

угруповання (віолентами і патієнтами), а в проміжках між рослинами-силовиками і рослинами-виносливцями, й без перешкод протягом короткого часу витісняються останніми. Прикладом експлерентів на вологих заплавних луках є жовтець повзвучий (Ranunculus repens), а в степових плакорних угрупованнях – ефемери, які навесні, поки достатньо вологи та світла, масово розвиваються в проміжках між купинами злаків, а з настанням спекотної сухої погоди або відмирають, пройшовши цикл розвитку, або впадають в анабіотичний стан. До експлерентів відноситься і значна частина видів бур'янів, які приймають участь у бур'яновій синузії агрофітоценозу. Але до них неможливо віднести ті види, які утворюють афофітоценози при ослабленні польової культури або на вільних від неї територіях орних земель.

Завдання.

1. Визначити площу фітоценозу степової рослинності свого регіону.

2. Виявити межі переходу одного фітоценозу в інший.

3. Визначити флористичний склад фітоценозу.

4. Визначити види, що входять до складу фітоценозу.

5. Встановити до якогог фітоценотипу відносяться види фітоценозу.

6. Зробити висновки.