Утоплення

Утоплення — гострий патологічний стан, який розвивається при занурюванні в piдuнy з ризиком виникнення асфіксії i загибелі організму. Утоплення може статися не тільки з тими, хто не вміє плавати, але із досвідченими плавцями (при переоцінці своїх сил, переохолодженні, перегріванні, стpeci, сп'янінні).

Розрізняють утоплення в прісній i морській водах, істинне, асфіктичне i «синкопальне утоплення», а також смерть у воді.

Прісна вода порівняно з кров'ю — різко гіпоосмотична i гіпоонкотична рідина. Тому при попаданні її в легеневі альвеоли при збереженому кровообігу вона швидко проникає в судинне русло, збільшуючи об'єм циркулюючої крові. Розвиваються гіпопротеїнемія, гіпонатріемія, гіпокальціемія. Дифундуючи в ериттроцити, вода викликає гемоліз із виходом калію в плазму (гіперкаліемія). Крім того, аспіраційна прісна вода порушує альвеолярно-капілярні мембрани. Різкі порушення водно-електролітного балансу в аноксемованому серці викликають фібриляцію шлуночків i зупинку хровообігу.

Морська вода містить велику кількість електролітів i тому порівняно 3 кров'ю є гіперосмотичним розчином. При проникненні її в легеневі альвеоли настає перехід значної кількості води iз судинного русла в альвеоли. Розвивається набряк легень, зменшується об'єм циркулюючої крові. 3'являються ознаки гіпертонічної дегідратації - гіповолемія, збільшення гематокриту, вмісту натрію, калію, магнію i хлору в крові. Морська вода також викликає численні ателектази в легенях i шунтування крові.

Справжнє утоплення зумовлюється аспірацією води в легені. Панічний стан потерпілого провокує некоординовані рухи, різко змінює частоту i глибину дихання. Гілоксемія з гіперкапнією, які виникають, не дозволяють підтримувати довільну затримку дихання, що спонукає мимовільні вдихи під водою. Після втрати свідомості аспірація води продовжується, при виникненні блювання в легені потрапляє i вміст шлунка.

Клінічно виділяють три періоди справжнього утоплення.

Початковий, агональний i клінічної смерті. В початковому періоді свідомість збережена. Врятовані особи збуджені або загальмовані. Шкіра i слизові оболонки синюшні. Лихоманка. Дихання шумне, часте, переривається нападами кашлю. Тахікардія i артеріальна гіпертензія змінюються брадикардією i гіпотензією. Блювання водою i вмістом шлунка. Швидко у потерпілого відновлюється оріентація i здатність самостійно пересуватися. Слабість, головний біль i кашель зберігаються декілька днів.

В агональному періоді свідомість втрачена. Дихання i серцеві скорочення ще зберігаються, шкіра холодна, синюшна. 3 рота i носа витікає піниста рідина рожевого кольору. Дихання переривчасте з характерними різкими судомними вдихами. Серцеві скорочення слабкі, рідкі, аритмічні. Зіничні i рогівкові рефлекси в'ялі.

В період клінічної смерті дихання i серцебиття відсутні, зіниці розширені i не реагують.

Асфіктичне утоплення - результат рефлекторного апное i ларингоспазму у зв'язку 3 ударом об воду головою чи животом, емоційним стресом тощо. Вода в легені не проникає, але у великій кількості заковтується в шлунок. Одночасно виникають несправжні вдихи при закритій голосовій щілині. Хворий перебуває в коматозному стані, який швидко переходить у клінічну смерть.

«Синкопальне утоплення» характеризується первинною рефлекторною зупинкою серця у зв'язку 3 емоційним шоком, що розвивається через падіння потерпілого 3 висоти, занурення в дуже холодну воду тощо. У потерпілих відмічається різка блілість. Дихання, серцебиття відсутні, зіниці розширені, на світло не реагують.

Невідкладна допомога i лікування (протокол №25)

1. Медична допомога починається 3 витягування потерпілого на берег чи на борт катера. Його негайно вкладають на зігнуте коліно рятівника так, щоб голова була нижче грудної клітки, видаляють із порожнини рота i глотки воду, блювотні маси, водорості. Декількома енергійними рухами здавлюють грудну клітку, намагаючись видавити воду із трахеї i бронхів. Після цього потерпілого вкладають на рівну поверхню i приступають до штучного дихання будь-яким методом із ритмом 16 - 20 за 1 хв.

2. При відсутності серцевої діяльності одночасно проводиться зовнішній масаж серця. Штучне дихання i масаж серця проводять доти, доки не відновиться самостійне дихання i не нормалізується серцева діяльність, або не з'являться ознаки біологічної смерті.

3. Ці заходи проводяться i під час транспортування потерпілого в лікарню, звичайно, в супроводі медичного працівника. Тут ШВЛ здійснюється за допомогою респіраторів під контролем парціального тиску кисню і вуглекислого газу в артеріальній крові. При зниженні р0₂ артеріальної крові нижче 75 мм рт.ст. i розвитку набряку легень концентрація 0₂ у вдихувальній сумішї збільшується до 90 -100 % i ШВЛ проводять під позитивним тиском на видиху.

2. При наявності фібриляції шлуночків серця вдаються до електродефібриляції i антиаритмічних засобів. Гіпоксемічне збудження усувають в/в введенням натрію оксибутирату (50 -70 мг/кг), фентаніну (по 1- 2 мл 0,005 % розчину повторно) i дроперидолу (по 2- 3 мл 0,25 % розчину) під контролем артеріального тиску. Міорелаксанти використовують тільки при значному збудженні (дітям по 0,5-1 мг/кг). Міорелаксанти тривалої дії не використовуються.

2. При наявності гемолізу вводяться лужні розчини до появи алкалозу, проводиться замінне переливання крові чи гемодіаліз. Гіпотонічну гіпергідратацію усувають за допомогою сечогіннин засобів (фуросемід - до 40 - 80 мг, манітол - 1-1,5 г/кг обережно під контролем центрального венозного тиску).

3. При утопленні у морській воді, коли розвиваються ознаки гіпертонічної дегідратації, доцільне переливання макромолекулярних розчинів, декстрину, поляризувальної суміші (глюкози, інсуліну i калію) до нормалізації співвідношення іонів калію i натрію.

4. Вводять також протизапальні середники (преднізолон, дексаметазон) i антибіотики широкого спектра дії.

MEXАНІЧНA АСФІКСІЯ

Механічна асфіксія (задушення, ядуха) виникає при непрохідності верхніх дихальних шляхів у зв'язку 3 обтурацією стороннім тілом, западанням язика, пухлиною, набряком голосових зв'язок, а також здавленням їх при повішенні.

При механічній асфіксії відмічаються ознаки різкої гіпоксії, гіперкапнії, підвищується тиск у венах голови, паралітично розширюються кровоносні судини мозку можливий крововилив у нього. Клінічно це проявляється значним ціанозом шкіри i слизових оболонок (особливо обличчя), поверхневим i частим диханням, такікардією, підвищенням артеріального i венозного тиску. Хворий втрачає свідомість, у нього розширюються зіниці, з'являються клонічні судоми, мимовільні сечовиділення, дефекація, різке порушення ритму дихання. Термінальна пауза й агональний стан продовжуються 1- 2 хв, після чого настає смерть.

Невідкладна допомога i лікування

1. Негайно забезпечуеться прохідність дихальних шляхів. У потерпілого виводять язик за допомогою язикотримача, вводять повітровід, видаляють сторонні тіла, слиз i харкотиння iз дихальних шляхів.

2. При повішенні слід негайно звіпьнити шию від здавлення. Проводиться ШВЛ, у випадках ії неефективності показана негайна ендотрахеальна інкубація, трахеотомія.

3. При зупинці серця проводиться зовнішній масаж серця, електродефібриляція. При набряку гортані - на ділянку шиї слід покласти холодний компрес, опустити ноги в гарячу ванну. Під шкіру вводять 1 мл 1 % розчину димед,ролу або 1 мл 2,5 % розчину дипразину.

4. У стаціонарі за допомогою респіраторів здійснюється пролонгована ШВЛ. 3а наявності судом використовують натрію бутират, фантаніл, а також дитилін у загальноприйнятих дозах. Крім того, проводиться корекція порушень кислотно-основного стану i водно-електролітного балансу, лікування набряку мозку.