Гострі отруєння, інтоксикації

Отруєння або інтоксикація — це патологічний стан, який розвивається при взаємодії живого організму й отрути. Результатом цієї взаємодії є порушення внутрішнього середовища організму, хімічне пошкодження органів i тканин.

Токсикологія (від гр. слів toxicon — отрута, logos — вчення) - це наука, яка вивчає закони взаємодії живого організму та отрути.

Будь-яка хімічна сполука, що потрапляє в організм, може, залежно від їі кількості, викликати порушення життєво важливих функцій i створити небезпеку для життя. Токсичність речовини тим більша, чим менша їі кількість (доза) зумовлює розлади життедіяльності організму.

Треба зауважити, що показники токсичності залежать не лише від властивостей i кількості отрути, але i від видової, статевої, вікової та індивідуальної чутливості організму до неї.

Класифікація отруєнь залежно від проникнення отрут в організм:

1. Пероральні (отрута попадає через рот).

2. Інгаляційні (через дихальні шляхи).

3. Перкутанні (через незахищену шкіру).

4. Ін'єкційні (після ін'екції токсичної дози лікарських препаратів).

5. Порожнинні (при попаданні отрут в пряму кишку, піхву, зовнішній слуховий прохід).

6. Проникнення отрут в організм через плаценту.

Класифікація отруєнь залежно від клінічного перебігу:

1. Гострі (при одноманітному надходженні в організм токсичної дози).

1. Хронічні отруєння, обумовлені тривалим надходженням отрут у малих дозах.

2. Підгострі отруення (при однократному введенні отрути в організм, клінічний розвиток отруєння дуже сповільнений).

Класифікація отруєнь за ступенем тяжкості:

1. Легкі.

1. Середньої тяжкості.

2. Тяжкі.

3. Надзвичайно тяжкі.

4. Смертельні.

Загальні принципи надання невідкладної допомоги при гострих отруєннях

Невідкладна допомога при гострих екзогенних отруєннях спрямована на активну детоксикацію, тобто форсоване виведення токсичних речовин (ТР) i3 організму. Коли можна застосувати антидоти, їх призначають негайно. Комплекс лікувальних заходів здійснюють для того, щоб змінити метаболізм ТР 3 метою зменшення їх пошкоджувальної дії на організм. Основне завдання симптоматичної терапії — підтримання функції органа чи системи, які набільше потерпіли від дії ТР.

При огляді потерпілого необхідно встановити причину отруення, вид ТР, його кількість i шлях потрапляння в організм, по можливості визначити час отруення. Цю інформацію бригада швидкої допомоги повинна передати лікарям лікарні, куди госпіталізований хворий із гострим отруєнням. Проникнення токсичних речовин в організм можливе через рот (пероральне отруення), шкірні покриви (перкуторне отруення), через дихальні пIляхи (інгаляційне отруєння), після ін'єкції токсичної дози лікарських препаратів (ін'єкційне отруєння) чи при введенні токсичних речовин в різні порожнини — пряму кишку, піхву, сечовий піхур, зовнішній слуховий прохід.

Діагностика гострих отруєнь

При лікуванні хворих 3 гострим отруєнням потрібно користуватися довідковою літературою. Клінічна картина при гострих отруєннях буває дуже різноманітною. Необхідно оцінити на етапі первинного огляду ті прояви складної картини отруєння, які будуть свідчити про загрозливі наслідки, для життя.

Дихальна недостатність розвивається часто у хворих у безсвідомому стані. Необхідно надати негайну допомогу при обструкції верхніх дихальних шляхів. Порожнину рота за допомогою пальця i тампона звільняють від блювотних мас i слизу, який при цьому накопичується, зубні протези знімають. Язик витягують вперед i фіксують язикотримачем, нижню щелепу висувають вперед, голову повертають набік i злегка закидають назад. Всі ці заходи дозволяють попередити розвиток асфіксії i наступної аспіраційної пневмонії. Якщо блювотні маси аспірувались, то в умовах стаціонару необхідно провести санаційну трахеобронхоскопію.

Більшість ТР пригнічують дихальний центр. Таким хворим показана респіраторна підтримка: дихання «ротом до рота», за допомогою мішка Амбу; в тяжких випадках показана штучна вентиляція легень (ШВЛ). Інгаляція кисню не забезпечує адекватної вентиляції. Але при отруєнні чадним газом (СО) призначають чистий кисень. Стимулятори дихання можна призначати тільки при легких отруєннях чадним газом. При середній тяжкості i в тяжких випадках стимулятори дихання протипоказані!

Токсичний набряк легень виникає при опіках верхніх дихальних шляхів, викликаних паром хлору, аміаку, міцних кислот, а також при отруєнні фосгеном i окисами азоту. При токсичному набряку легень вводять в/в 30 — 60 мг преднізолону на 20 мл 40 % розчину глюкози (при необхідності повторити), 100 -150 мл 30 % розчину сечовини чи 80 -100 мг лазиксу, інгалюють кисень зі швидкістю 2- 4 л/хв. додатково призначають інгаляційно у вигляді аерозолю (3₂-адреноміметики (1- 2 дози сальбутамолу) чи М-холіноблокатор (2 - 4 дози атровенту); бажано ці препарати вводити через небулайзер. Гострі пневмонії - найбільш поширена причина пізніх дихальних ускладнень при отруєннях, особливо хворих, які пере6увають у стані коми чи мають опіки верхніх дихальних шляхів. В зв'язку з цим при тяжкин отруєннях із порушенням зовнішнього дихання необхідним є раннє призначення антибіотиків (наприклад, щоденне в/м введення ампіциліну в дозі 4 г i більше). Особлива форма порушення дихання при гострих отруєннях - гемічна гіпоксія через гемоліз, метгемоглобінемію, карбоксигемоглобінемію; виділяють також тканинну гіпоксію внаслідок блокади дихальних ферментів тканин при отруєнні ціанідами. Велике значення в лікуванні даної патології мають оксигенобаротерапія i призначення антидотів.

Артеріальна гіпотензія - доволі частий прояв тяжкого отруєння; вона обумовлена пригніченням ТР центральних структур, які регулюють АТ. При систолічному АТ нижче 70 мм рт. ст. можуть виникнути необоротні зміни в структурах головного мозку або розвинутися тубулярний некроз нирок. Потерпілого слід транспортувати на ношах, головний кінець яких трішки приопущений, забезпечити постійну інгаляцію кисню i налагодити в/в введення розчинів. На цьому етапі надання допомоги хворому не рекомендується призначати вазопресорні засоби. Підвищення АТ має транзиторний характер, якщо ТР виявились кокаїн, фенциклідин, амфетамін, тобто речовини 3 симпатоміметичною активністю. Особливої уваги заслуговує екзотоксичний шок, який проявляється різким падінням АТ, блідістю шкіри, тахікардією i тахіпное. Гемодинамічні параметри характеризуються зменшенням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) i плазми (ОЦП), зниженням центрального венозного тиску (ЦВТ), уддрного об'єму (УО) 1 серцевого викиду (СВ), щ0 свідчить про розвиток гіповолемії. В подібних випадках необхідна активна інфузійна терапія: в/в краплинно вводять плазмозамінники (поліглюкін, реополіглюкін та ін.) i розчин глюкози (10 - 15 %) до нормалізації гемодинамічних параметрів (інколи до 10- 15 л/добу); одночасно з інфузійною терапією призначають глюкокортикоїди: в/в преднізолон до 60 - 90 мг/добу, а також добутамін, допамін та ін, для боротьби 3 метаболічним ацидозом в/в краплинно вводять 300 - 400 мл 4% розчину натрію гідрокарбонату. Трициклічні антидепресанти (ТРА) в токсичних дозах часто викликають блокаду серця, аритмії можуть виникати через гіпоксію чи ацидоз. Шлуночкові аритмії часто супроводжуються артеріальною гіпотензією i потребують призначення лідокаїну навіть на етапі транспортування потерпілого. Суправентрикулярні тахікардії рідко бувають небезпечними для життя хворого; їх лікування звичайно проводять у стаціонарі.

Температурні реакції при отруєнні ТР. Гіпотермію можна спостерігати у потерпілих будьякого віку; часто вона виникає при комі, викликаній прийманням великих доз барбітуратів чи фенотіазинів. При транспортуванні хворого рекомендують тепло закутати. Гіпертермія розвивається у хворих після приймання стимyляторів ЦНС. У дітей та у людей похилого віку можливе підвищення температури тіла після приймання лікарських засобів 3 М- холіноблокуючою дією навіть у терапевтичних дозах. Рекомендують хворого звільнити від зайвої одежі. 3астосовувати охолоджену воду (лід застосовувати не можна), яку в мішечках розміщують на голові, шиї i в пахвовій ділянці. Хворих із гострим отруєнням, у яких виявляють порушення регуляції температури тіла (гіпотермія, гіпертермія), необхідно транспортувати в лікарню.

Психоневрологічні розлади виникають внаслідок поеднання прямого токсичного впливу на різні структури центральної i периферичної НС (екзогенний токсикоз), а також дії, обумовленої ураженням інших органів i систем, передусім печінки i нирок (ендогенний токсикоз). При гострих отруєннях найбільш тяжкими психоневрологічними розладами є гострий інтоксикаційний психоз i токсична кома. Якщо для лікування токсичної коми нео6хідним є проведення строго диференційованих заходів, то купірування психозу незалежно від виду отруєння досягається призначенням нейролептиків (аміназин, галоперидол та ін.).

Судомний синдром. При судомних станах i токсичному набряку мозку (отруєння СО, барбітуратами, етилморфіном) можливий розвиток гіпертермії (диференціювати від стану лихоманки при пневмонії). В цих випадках необхідна краніоцеребральна гіпертермія. Повторні спинномозкові пункції; в/м вводять літичну суміш такого складу: 1 мл 2,5 % розчину аміназину, 2 мл 2,5 % розчину дипіразину (піпольфену) i 2 мл 50 % розчину анальгіну.

Поодинокі та нетривкі за часом судоми не потребують спеціальних методів лікування. Проте якщо їх інтенсивність зростає i вони стають частими, то рекомендується ввести діазепам в/в повільно в дозі до 10 мг. Не рекомендується вводити діазепам в/м.

Ураження нирок (токсична нефропатія) виникає при отруєнні нефротоксичними отрутами (антифриз, сулема, дихлоретан, чотирихлористий вуглецьта ін.), гемолітичними отрутами (оцтова есенція, мідиий купорос), при глибоких трофічних порушеннях 3 міоглобінурією (міоренальний синдром), а також при довготривалому токсичному шоці на фоні інших отруєнь. Необхідно приділити особливу увагу профілактиці можливого розвитку гострої ниркової недостатності (ГНН). Гемодіаліз (Гд) на ранніх стадіях гострих отруєнь нефротоксичними отрутами дозволяє виводити ці речовини 3 організму i попередити ГНН. При отруєнні гемолітичними отрутами та міоглобінурії хороший ефект дає корекція метаболічного ацидозу (в/в вводнгь натрію 6ікарбонат), одночасно проводять форсований діурез (ф.д). Консервативне лікування ГНН проводять під щоденним контролем електролітного складу крові, вмісту сечовини, креатиніну в крові i рентгенологічним контролем відтоку легень. В комплекс лікувальних заходів рекомендують включати: паранефральну новокаїнову блокаду, в/в введення 300 мл 4% розчину натрію гідрокарбонату. Показники гемодіалізу: стійка гіперкаліемія, високий рівень креатиніну (більше 600 мкмоль/л) в крові, анасарка.Ураження печінки (токсична гепатопатія) розвивається при гострих отруєннях «печінковими отрутами» - дихлоретаном, чотирихлористим вуглецем, деякими рослинними отрутами (чоловіча папороть, гриби) i медикаментозними засобами (парацетамол). Клінічна картина: болюча та збільшена печінка, жовтяниця. В клінічній картині при гострій печінковій недостатності з'являються ознаки енцефалопатії: сильний неспокій, марення, яке замінюється сном, апатія, коматозні стани. Можливі прояви геморагічного діатезу: носові кровотечі, крововиливи в кон'юктиву i склеру, а також в шкіру та слизові о6олонки. При гострих отруєннях ураження печінки зазвичай поєднується 3 порушенням функції нирок (печінково-ниркова недостатність). При невідкладній терапії призначають вітаміни: в/в 2 мл 5 % розчину вітаміну В₅, 2 лгл 2,5 % розчину нікотинаміду, 100 мкг ціаноко6аламіну (В₁₂). Рекомендується в/в введення ацетилцистеїну (140 мкг/кг в 200 мл 5% розчину глюкози) та унітіолу (до 40 мл/добу 5 % розчину), внутрішньо призначають гептал, есенціале та ін. Вводять 10 % розчин глюкози (в/в краплинно) в об'ємі 750 мл 2 рази на добута підшкірно інсулін по 16-20 Од на добу. Ефективність методами лікування гострої печінкової недостатності є гемосорбція. Бужування та катетеризація пупкової вени 3 безпосереднім введенням у ворітну вену перелічених вище лікарських засобів, а також дренування грудної лімфатичної протоки.