Алергічні захворювання

Алергія — підвищена (змінена) чутливість організму дo якої- небудь речовини — алергену. Термін «алергія» (греч. a11os — другіій + ergo - інше, незвичайна дія) був запропонований австрійським педіатром Пірке у 1906 р.

Алергени — антигени, що викликають алергічні реакції. Виділяють побутові (домашній i бібліотечний пил), біологічні (комахи, мікроорганізми, гельмінти, шерсть), лікарняні, харчові, рослинні, хімічні (формальдегід, ароматичні нітробензоли, солі тяжких металів) алергени.

При потраплянні в організм алергену виникає сенсибілізація. Сенсибілізація лежить в основі алергічного пошкодження тканин. 3устрічаються алергічні реакції п'яти типів:

І тип - реагіновий (гіперчутливість негайного типу, анафілактичний. Ig Е-залежний). Клінічні прояви обумовлені викидом біологічно активних речовин (гістамін, серотонін, лейкотрієни) з опасистих клітин (тканинних базофілів) з'єднаних молекул алергену 3 прикріпленими на цих клітинах молекулами Ig Е i Eg С₄. Розвиваються дані реакції, як правило, в тканинах, які 6агаті опасистими клітинами (шкіра, слизова оболонка дихальних шляхів, очі, ШКТ). Типовим прикладом цього типу реакції є атопічна бронхіальна астма, алергічний риніт, алергічний кон'юнктивіт, деякі форми кропив'янки i набряку Квінке, анафілактичний шок.

ІІ тип - антитілозалежна цитотоксичність (цитотоксичний або цитолітичний ефект). Клінічні прояви обумовлені цитотоксичністю антитіл класу Ig G або Ig М, які з'єднуються 3 антигенами клітин. Супроводжується активацією системи комплементу. Прикладом такого типу реакцій є гемотрансфузійні реакції, що виникають внаслідок несумісності груп крові, гемолітична хвороба новонароджених, лікарська алергія у вигляді лейкоцитопенії,_, тромбоцитопенії.

ІІІ тип — імунокомплексний (тип Артюса). Клінічні прояви обумовлені імунокомплексною цитотоксичністю. Розчинні антигени взаємодіють 3 антитілами класу Ig G i Ig М не на поверхні клітин, а в рідинних системах, в результаті чого утворюються імунні комплекси, що призводять до активації комплементу, калікриїн-кінінової системи, звільнення лізосомальних ферментів i ушколкення тканин. Імунокомплексний тип алергічних реакцій є провідним в розвитку сироваткової хвороби, екзогенних алергічних альвеолітів, лікарняної i харчової алергії, ряду захворювань сполучної тканини (ревматоїдний артрит).

IV тип - клітинний (гіперчутливість сповільненого типу, реакції, обумовлені сенсибілізованими ефекторними лімфоцитами). В основі цього типу лежить взаємодія Т-лімфоцитів із представленим на макрофазі антигеном, що стимулює Т-клітину i викликає вивільнення 3 неї лімфокінінів. Алергічні реакції сповільненого типу лежать в основі автоімунних захворювань (демієлінізуючі захворювання нервової системи), інфекційно-алергічних захворювань (туберкульоз, лепра, бруцельоз, сифіліс, відторгнення трансплантату.

V тип гіперчутливості - стимулювальний тип реакцій. В цих реакціях беруть участь антитіла, що не мають комплементозв'язуючої активності. Такі реакції виникають при дії на клітину антитіл, спрямованих проти рецепторів фізіологічних медіаторів. Прикладом можуть бути антитіла, які взаємодіють 3 антигенними структурами, розміщеними недалеко або в самому рецепторі тиреостимулювального гормону. Дія таких антитіл на тиреоїдні клітини призводить до реакції, аналогічної дії самого тиреостимулювального гормону.

Принципи діагностики алергічних захворювань

Метою діагностики є:

1. встановлення природи захворювання (алергічне чи неалергічне);

1. вирішення питання, чи захворювання справжне алергічне чи псевдоалергічне;

2. пошук причини даного захворювання.

Алергологічний анамнез:

• виявити можливість спадкової схильності до виникнення алергічного закворювання;

• вияснити зв'язок між факторами навколишнього середовища i розвитком захворювання;

• попередньо визначити алергени, які могли б зумовити виникнення даної хвороби.

• вияснити, які алергічні захворювання були в минулому або є тепер в сім'ї хворого, як реагує хворий на введення сироваток, вакцин, приймання ліків.

Дія уточнення етіології, патогенезу та особливостей перебігу алергічного захворювання застосовують різноманітні діагностичні проби.

Шкірні проби проводять, як правило, в період ремісії. Шкірні проби бувають якісні та кількісні. Якісні проби визначають наявність сенсибілізації до даного алергену. Кількісні проби дають уявлення про ступінь сенсибілізації. Вони ставляться для виявлення індивідуальної чутливості i вирішення питання про початкову дозу алергену при проведенні специфічної гіпосенсибілізації.

Розрізняють такі види шкірних проб:

1) аплікаційні: алергенами є різні хімічні речовини, в тому числі ліки в чистому вигляді або в концентраціях, які не викликають пошкодження шкіри у здорових людей.

Клаптик марлі близько 1 см² змочують розчином алергену i прикладають на шкіру передпліччя, живота або спини, прикривають целофаном i закріплюють лейкопластирем. Результати оцінюють через 20 хв, 5— 6 год i 1— 2 доби. Аплікаційний метод застосовують у хворих на контактний дерматит;

2. скарифікаційні: на шкіру передпліччя наносять у вигляді крапель різні алергени на відстані 2— 2,5 см i через кожну краплю окремим для кожного алергену скарифікатором проводять пошкодження епідермісу, оцінюють через 15 — 20 хв, Цим методом часто користуються для визначення чутливості хворого до антибіотиків;

2. внутрішньошкірні: алерген вводять внутрішньошкірно, визначають чутливість до алергенів домашнього пилу.

Провокаційні тести. Основані на відтворенні алергічної реакції введенням алергену в уражений орган. 3а способом введення ці проби поділяються на:

а) кон'юнктивальні — алерген закапують в нижній кон'юнктивальний мішок в малій концентрації. При позитивній реакції виникають сльозотеча, гіперемія кон'юнктиви, свербіння повік. Проворять у хворих на алергічний кон' юнктивіт;

б) назальні — алерген закапують в одну половину носа. При позитивній реакції виникають чхання, свербіння в носі, утруднене дихання через цю половину носа (застосовують при алергічних ринітах);

в) інгаляційні — найчастіше застосовуеться при бронхіальній астмі в фазі ремісії, в стаціонарі. На спірограмі записують характер кривої, форсованої ЖЕЛ, i нираховують їі

величину за першу секунду (ФЖЕЛ); вираховують також коефіціент Тіфно — співвідношення (ФЖЕЛ) до ЖЕЛ у відсотках. У здорових він відповідає 70 — 80 %. Через інгалятор хворий вдихає контрольний розчин, при відсутності реакції на нього — розчин алергену поступово 3 мінімальної концентрації до тієї, яка дає помітну реакцію. Кожен раз рееструють спірограму. Тест вважається позитивним при зниженні ЖЕЛ i коефіціента Тіфно більше ніж на 20 %;

г) холодові - застосовують при холодовій кропив'янці. На шкіру передпліччя прикладають кусочок льоду на З хв. При позитивному тесті через 5— 6 хв після припинення дії холоду розвивається пухирна реакція;

д) теплові - при тепловій кропив'янці. На шкіру передпліччя накладають бюкс 3 гарячою водою (40 — 42 °С) на 10 хв. Позитивна реакція характеризується утворенням пухиря;

е) лейкоцитопенічні - для етіологічної діагностики харчової i інколи лікарської алергії. В умовах спокою натще два рази протягом години визначають кількість лейкоцитів в периферичній крові. Якщо різниця між двома дослідженнями не більша О,3х10⁹/л, дають прийняти харчовий продукт або ліки. Через 30, 60 i 90 хв. підраховують число лейкоцитів. Тест позитивний при зниженні лейкоцитів більше як на 109/л;

е) тромоцитопенічні — проводять аналогічно лейкоцитепенічному. Позитивний - при зниженні числа тромбоцитів на 25 % i більше.

Елімінаційні тести — спосіб етіологічної діагностики алергічної реакції, що грунтується на зниженні а6о ослабленні цієї реакції після припинення контакту хворого 3 алергеном. Проба позитивна, якщо при припиненні контакту хворого 3 причинним алергеном ознаки алергічної реакції не виникають.

Лабораторні методи. В основному це імунологічні методи дослідження. До них належать визначення: 1) allergen-specific IgE-тесту i радіоалергесор- бентного тесту, за допомогою яких визначають IgE-антитіла до різних видів алергентів; 2) Mtotal IgE-тесту i радіоімуносорбентного тесту, який дозволяє визначити концентрацію загального IgE.

Базофільні тести. Тест специфічного звільнення гістаміну. Тест дегрануляції опасистих клітин. Цитотоксичний тип сенсибілізації можна виявити за допомогою різних варіантів методу: імунофлюоресценції тесту Кумбса при автоімунній гемолітичній анемії; радіоімунологічного методу дослідження. Для виявлення імунокомплексного типу застосовують різні методи визначення циркулюючих імунних комплексів; визначення ревматоїдного фактора; різні методи визначення преципітуючих антитіл.