Гострий уретрит

Уретрит - залалення сечовипускального каналу. Розрізняють інфекційний i неінфекційний уретрит. Інфекційний уретрит може бути венеричним (гонорейним, трикомонадним, хламідійним) i невенеричним.

Виділено 232 штами, із них мікрококи становлять 52, стафілокок білий - 32, стрептокок піогенний - 4, ентерокок - 58, стрептокок зелений - 33, кишкова паличка - 13, дифтероіди - 32. Стафілокок відіграє важливу роль в розвитку неспецифічного запалення сечовипускального каналу.

Велике значення в патогенезі захворювання має зниження імунореактивної здатності організму i стан мікроорганізму. 3астійний фактор приводить до венозного стазу в підслизовому шарі уретри i обумовлений надмірною статевою активністю, вживанням алкоголю, недостатньою фізичною активністю, спричиняє розвиток інфекційного неспецифічного уретриту.

Клінічна картина. Гострий уретрит характеризується виділеннями, які вільно витікають із уретри, а на головці статевого члена можуть бути у вигляді висохлої жовтуватої кірки. Губки уретри яскраво-червоні, набряклі, слизова ооолонка сечовипускального каналу дещо повертається назовні. При пальпації уретра потовщена i болюча. Різко виражені суб'ективні порушення: жар i біль на початку сечовипускального каналу в період розтягування уретри прохідною сечею. Перша порція сечі мутна, містить великі нитки, які повільно осідають на дно посудини. Пік розвитку уретриту характеризується грибкоподібним з6ільшенням головки статевого члена у зв'язку i3 запаленням каверозного тіла уретри.

При ураженні заднього відділу уретри клінічна картина міняється. Кількість виділень зменшується, різко збільшується частота сечовипускання, наприкінці якого виникає сильний біль, іноді з'являється кров.

Герпетичний уретрит викликається ,АНК-вірусами, може передаватися статевим шляхом. Початкові симптоми: відчуття жару i дискомфорту в період сечовипускання, в ділянці головки i тіла статевого члена з'являються групи полісферичних дрі6них пухирців, на місці розтину яких залишаються болючі ерозії.

Кондиломатоз уретри провокує вірусна інфекція. Кондиломи з'являються на слизовій оболонці внутрішнього містка крайньої плоті, на головці, вінцевій 6орозні, мокнучих частинах шкіри, в човноподі6ній ямці уретри,

Хламідійний уретрит i захворювання Рейтера. При цих захворюваннях уретрити поєднуються 3 кон'юнктивітами, гонітами, ураженням внутрішніх органів i шкіри. 3ахворювання Рейтера може виникати у хворих на гонорею. Воно починається 3 уретриту, який перебігає торпідно, 3 невеликою кількістю скарг. Виділення i3 уретри незначні, іноді мають 6ілуватий відтінок.

При захворюванні Рейтера уражаються одночасно декілька суглобів. Особливо часто спостерігаються запалення гомілковостопних, колінних суглобів i хребта, інтенсивність запалення кон'юнктиви змінюється можуть проявитися перехідним симптомом у розвитку даного захворювання. На головці статевого члена, крайній плоті спостерігаються поверхневі ерозії, які нагадvють герпетичні висипання.

Мікотичні уретрити з'являються внаслідок антибіотикотерапії або ендoкринних захворювань (цукровий діабет). У хворих 6ез ендокринних порушень виникають відносно рідко. 3будники — дріжджоподібні гри6и, у виділеннях i3 уретри виявляється багато ниток псевдоміцелію, поміщених в густий міцний слиз.

Невідкладна допомога i лікування

1. Лікування повинно починатися тільки після від6ору i дослідження виділень i3 сечовипускального каналу. У зв'язку із можливістю перекоду запального процесу в хронічний, недопустиме застосування малих доз лікарських засобів.

1. Коли збудник інфекції невідомий, застосовують цефтріаксон неоміцин. цефокситин 3 наступним застосуванням доксицикліну.

2. Антибактеріальна терапія проводиться з уракуванням чутливості мікроорганізму. При коковій флорі призначають напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, метацилін, нафцилін), а при грамнегативній флорі — фторхінолонп (офлоксацин, ципрофлоксацин).

3. Можливе i парентеральне застосування антибіотиків — фторхінолонів, макролілів (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин), аміноглікозидів (гентаміцин, тобраміцин), лінкозамідів (кліндаміцин).

4. При лікуванні стафілококових уретритів призначають в/м стафілококовий гаммагло6улін (по 1-2 ампули 2 рази з інтервалом 1-2 дні). При неефективності призначають автовакцину i вводять дворазово.

6.При лікуванні уретритів, викликанин вірусами (хламідіями, мікоплазмами, уреаплазмами), застосовують анти6іотики 3 групи тетрацикліну (доксициклін, мікоцилін) i еритроміцину (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин), а також триметоприм i сульфометоксазол (бактрим, бісептол).

7, При герпетичному ураженні застосовують ацикловір (зовіракс; віролекс) i вальцикловір (вальтрекс). При стійкості до вищеперерахованих препаратів рекомендують ганцикловір (цимовен) чи фоскортинт. При цитомегаловірусному ураженні застосовують тільки ганцикловір.

8. При кандидомікотичному уретриті застосовують протигри6кові засоби: ітраконазол - 100 мг 2 рази на добу, флуконазол - 150 мг 1 раз на добу. Дозу амфотерацину В встановлюють для кожного хворого індивідуально із розрахунком 250 ОД/кг. При до6рій переносимості, відсутності побічних реакцій доза може 6ути поступово збільшена до 1000 ОД/кг. Амфоглюкамін призначають дорослим внутрішньо, починаючи з дози 200 тис. ОД 2 рази на добу після їди. При недостатньому ефекті i добрій переносимості ії збільшують до 500 тис.ОД 2 рази на добу. Мікогептин призначають внутрішньо по 0,25 г (250 тис. ОД) 2 рази на добу протягом 10 -14 днів.

8. При хворобі Рейтера, коли виражене суглобове ураження, рекомендують кортикостероїди. Раціонально призначають дипіридамол, трентал, які сповільнюють агрегацію тромбоцитів i перешкоджають утворенню тромбів у судинах. Приймають дипіридамолу 1- 2 драже по 0,025 г натще за 1 год до їди 3 рази на день. В більш тяжких випадках по 1 драже по 0,075 г/добу в 3 прийоми. Курс лікування - від декількок тижнів до декількох місяців. Призначають також індометацин внутрішньо по 0,025 г 2- 3 рази на день після їди, після чого залежно від переносимості добову дозу збільшують до 100 - 150 мг на добу в 3- 4 прийоми. Індометацин застосовують довготривало, оскільки дострокове припинення застосування може викликати явища хвороби.

9. Антибактеріальна терапія може бути неефективною, якщо не застосовувати неспецифічну імунотерапію, яку проводять метилурацилом по 0,5 г 3 рази на день чи пентоксилом по 0,2 r 4 рази на день курсами по 1,5-2 тижні, при необхідності курс повторюють.

10. Імуностимулювальний ефект створює i призначення пірогеналу чи продигіозану в/м по 0,05 мкг через кожні 3- 4 дні.

11. Лікування хронічного уретриту проводять інстиляціями нітрату срібла. В уретру за допомогою інстилятора чи катетера вводять 3- 4 мл 0,25 % розчину нітрату срібла, на 3- 4 хв здавлюють сечовипускальний канал пальцями чи спеціальним затискачем. Після 2- 3 процедур застосовують також дво- або триразово 0,5 % розчин нітрату срібла (2 мл). Для прискорення процесу регенерації слизової оболонки в уретру вводять 5 чи 10 % синтоміцинову емульсію, обліпинову олію чи олію шипшини.