Набряк легень

Причини ї механізми виникнення. Найбільш часті причини розвитку набряку легень: пневмонія, гострий інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, виражений стенoз i недостатність аортального клапана, пароксизми тахіаритмії. У всіх цих випадках набряк легень розвивається в результаті підвищення тиску в лівому передсерді і, відповідно, в капілярах легень онкотичний тиск крові досягає чи перевищує 25-30 мм рт.ст.), має місце транссудація рідини 3 капілярів у легеневу тканину, а пізніше в альвеоли i виникає набряк легень.

Клінічні прояви. Найбільш виражений симптом набряку легень — задишка 3 числом дихальних рухів до 30 — 35 i більше за 1 хв, яка нерідко переходить в ядуху. Хворий займає вимушене положення: сидяче або напівсидяче. Він збуджений, неспокійний, відмічається блідість ціаноз шікіри, ціаноз слизових оболонок. Часто спостерігається підвищена вологість шкіри («холодний піт»). 3'являється тахікардія, протодiастолічний ритм галопу, набухають шийні вени. При інтерстиціальному набряку легень аускультація може бути малоінформативною: дихання 3 подовженим видихом, вологі хрипи практично відсутні, можлива поява сухих хрипів внаслідок набухання i забруднення прохідності малих бронхів. При розгорнутій картині альвеолярного набряку легень визначається велика кількість вологих різнокаліберних хрипів, іноді в комбінації 3 сухими, причому в багатьох випадках їх буває чути i на відстані («звук кип'ячого самовара»).

Транссудація в альвеоли багатої на білок рідини викликає появу білої, іноді з рожевим відтінком через домішки крові, піни, яка виділяється через рот i ніс. В най6ільш тяжких випадках набряк легень перебігає 3 артеріальною гіпоотонією та іншими ознаками шоку. Важливе діагностичне значення при набряку легень має рентгенологічне обстеження (рис. 22)

Невідкладна допомога i лікування

1. Необхiдне положення ортопное, яке хворий, як правило, прагне зайняти: це сприяє обмеженню припливу крові до серця, розвантаженню малого кола кровообігу i зниженню тиску крові в капілярах легень.

1. Постійна інгаляція кисню (10— 15 л/хв), краще через носові катетери. 3 метою гасіння білкової піни i покращення прохідності дихальних шляхів кисень пропускають через спирт 40 - 96 % концентрації або 10 % розчин антифомсилану.

3. Накладання турнікетів (джгутів) на нижні кінцівки забезпечує депонування в них до 1- 1,5 л крові, що зменшує приплив крові до серця. Важливо пам'ятати, що сила, з якою пов'язка тисне на кінцівку, повинна бути достатньою для припинення венозного відтоку, але не заважати припливу крові по артеріях. Турнікети не рекомендують залишати більше години.

4. Венозне кровопускання (300 - 400 мл) під контролем артеріального тиску.

5. Морфіну гідро хлорид 1 % - 0,5 - 1 мл в 5- 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду в/в повільно. При колапсі, порушенні ритму дихання, пригніченні дихального центру слід утриматися від його введення.

6. Судинорозширювальні препарати периферичної дії, нітрогліцерину 1 % розчин, 10 - 12 мл якого розводять в/в краплинно (10 - 15 крапель/хв) під постійним контролем артеріального тиску, знижуючи його до рівня 95 - 106 мм рт.ст.

Ефективним є також приймання нітрогліцерину в таблетках (0,0005) під язик 3 інтервалом 10 - 20 хв.

3. Фуросемід (лазикс) - 40 - 200 мг в/в. Як правило, хворий швидко відмічає зменшення задишки (ще до сечовиділення). Це пов'язано 3 першою - судинорозширювальною фазою дії препарату. Сечогінні показані при нормальному або підвищеному артеріальному тиску.

3. При збудженні на фоні підвищеного або нормального артеріального тиску - в/в дроперидол 2,5 % - 2 мл (5 мг).

4. Серцеві глікозиди: дигоксин 0,025 %- 0,5-0,35 мл чи строфантин 0,05 % - 0,05-0,75 мл в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду а6о 5 чи 40 % розчин глюкози в/в повільно. Подальші дози (0,125 - 0,25 мл дигоксину чи 0,25 мл строфантину) вводять 3 інтервалом 1 год. Добова доза розчину дигоксину - 1-1,25 мл, розчину строфантину - 1,25 -1,5 мл.

3. При розвитку набряку легень на фоні гіпертонічної хвороби лікування розпочинають із призначення гангліоблокаторів: пентамін 5 % - 0,5- 1 мл в 100 - 200 п1л 5 % глюкози в/в краплинно під контролем артеріального тиску.

4. При броххоспастичхому компоненті можливе застосування еуфіліну 2,4 % 10 мл в 50 мл ізотохічного розчину натрію хлориду чи глюкози i вводять в/в краплинно протягом 20 - 30 хв. Можливе i 6ільш швидке вливання тієї ж кількості, але в 10 - 20 mл розчинника за 3-5 хв.

3. При розвитку ацидозу призначають гідрокарбонат натрію 4 ^о/о - 100 - 200 мл в/в краплинно.

3. При тяжкому, резистентному до медикаментозної терапії, набряку легень вдаються до їх штучної вентиляції із позитивним тиском на видиху, яка забезпечує не тільки кращy оксигенацію крові та виведення вуглекислоти, але й знижує потребу організму в кисні за рахунок розвантаження дикальних м'язів I зменшує приплив крові до серця.

РОЗДІЛ 3

ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ