Гостра судинна недостатність Непритомність

Непритомність (синкопе) - раптова, частіше короткочасна втрата свідомості, яка викликана ішемією головного мозку.

Може настати від різних причин.

Непритомність буває у людей iз лабільною нервовою системою, в замкнутому просторі, при перевтомі, стресі, болю i т.ін. В цих випадках причиною непритомності є гострі порушення судинного тонусу, які призводять до гіпотензії, часто в поєднанні з брадикардією - так званий вазовагальний синдром.

Раптова гіпотонія 3 непритомністю зустрічається в осіб, які отримують гіпотензивні препарати (гангліоблокатори, симпатолітики, клофелін), при швидкому переході у вертикальне положення. В такому разі непритомність зумовлена ортостатичною гіпотонією.

В ряді випадків непритомність може бути симптомом органічного захворювання, наприклад, кровотечі, стенозу гирла аорти, перехідних порушень серцевого ритму (періоди асистолій при блокадах серця, епізоди фібриляції шлуночків) гострої коронарної недостатності, інфаркту міокарда).

Непритомність може бути проявом епілепсії.

Патогенез непритомності пов'язують зі швидким переміщенням крові у систему судин черевної порожнини, вагусною брадикардією або зниженням систолічного та хвилинного об'єму крові.

Клінічні прояви. Основні ознаки: втраті свідомості часто передує період слабості, нудоти, запаморочення, відзначають похолодання кінцівок, пітливість.

Хворий падає або повільно опускається на землю. Обличчя бліде, зіниці вузькі, реакція на світло жива. АТ знижений, пульс слабкого наповнення. Частота i ритм серцевих скорочень різні залежно від основної причини непритомності.

За ступенем тяжкості розрізняють:

– непритомністъ легкого ступеня (звичайна, проста або власне непритомністъ) триває 10 – 40 хв;

- непритомністъ тяжкото ступеня - триває декілька хвилин, при цъому можуть приєднуватися судоми, парціальні або генералізовані, мимовільні сечовипускання та дефекація.

Невідкладна допомога i лікування

1. Негайно пакласти xвopoгo на спину (рис. 19).

2. Припідняти нижні кінцівки на 15 градусів, щоб збільшити приплив крові до головного мозку.

3. Послабити одяг, що стискає, розстебнути комірець.

4. Забезпечити надходження свіжого повітря.

5. Викликати подразнення рецепторів шкіри та слизових оболонок, для чого провести розтирання, збризкування холодною водою.

6. Змочити вату нашатирним спиртом, піднести їі до носа i дати вдихнути.

7. Контроль за пульсом, артеріалъним тиском.

8. Ввести кофеїну 10 % розчину 1 мл п/ш та кордіаміну 2 мл, рідше — мезатону 0,5– 1,0 мл 1 % розчину п/ш. У випадку брадикардії — атропіну 0,1 % розчин 0,5 –1 мл п/ш.

9. Зігріти ноги грілками або розтерти рушником, дати випити гарячого чаю або кави.

1. Записати ЕКГ.

2. Після того, як свідомість повернеться до хворого, його потрібно повільно посадити, а пізніше повільно допомогги встати. Не слід заспокоюватись, необхідно з'ясувати причину цього стану, для чого виключити вищезгадані захворювання в порядку екстреної диференціальної діагностики.

Колапс

Колапс — більш тяжка форма гострої судинної недостатності, яка характеризується різким зниженням АТ та розладами периферичного кровотоку.

Причинами колапсу найчастіше є:

• захворювання серця (ІМ, стеноз гирла аорти, серцеві аритмії, гостра коронарна недостатність, гіпотензія з ортостатичним колапсом);

• алергічні захворювання (анафілаксія, медикаментозна терапія);

• гострі інфекційні хвороби (пневмонія, грип, харчова токсикоінфекція);

• ендокринні захворювання (діабетична прекома, адренокортикальна недостатність);

• вплив медикаментів (цитостатики, саліцилати, трициклічні антидепресанти, кардіодепресивні засоби);

• інтоксикації (отруєння барбітуратами, етанолом, передозування бетаадреноблокаторів, антагоністів кальцію, гіпотензивних засобів);

• хірургічні захворювання (травми, опіки, гострий панкреатит, гостра крововтрата);

• інші причини: біль, гіпотермія, вагітність, плевральна пункція, лапароцентез, гірська хвороба).

Розрізняють такі види колапсу: симпатотонічний колапс, ваготонічний та паралітичний колапс.

Симпатотонічний колапс (причини: великі крововтрати, тяжкі пневмонії, кишкові токсикози зі зневодненням) - зумовлений спазмом артеріол i централізацією кровообігу (скупчення крові в порожнинах серця та центральних магістральних судинах).

Клінічні прояви. Спочатку максимально підвищується АТ, потім знижується, виникає тахікардія, знижується пульсовий тиск.

Ваготонічний колапс (причини: анафілактичний шок, передозування гіпотензивних препаратів, гіпоглікемічні стани, недостатність кори надниркових залоз) - виникає внаслідок раптового розширення артеріоловенозних анастомозів та різкого зниження АТ, ішемії мозку та виключення його функції.

Клініка: виникає брадикардія, підвищується пульсовий тиск.

Паралітичний колапс - розвивається в тяжких хворих із нейротоксикозом, діабетичною комою, проявляється різким зниженням систолічного та діастолічного АТ, тахікардією, ниткоподібним пульсом.

Клінічними проявами всіх форм колапсу є: тяжчий клінічний перебіг, ніж при зомлінні; різка блідість шкірних покривів, які вкриті холодним, липким потом, загострені риси обличчя, глибоко запалі очі, розширені зіниці, тіні навколо очей. Свідомість затьмарена, гіпотермія. дихання часте поверхневе. Пульс частий, ниткоподібний, слабкого наповнення. АТ низький. Тони серця глухі. Хворий лежить нерухомо, байдужий до оточення, відповідає на запитання «неохоче» .

Основною ознакою колапсу є зниження артеріального i венозного тиску. Розрізняють 4 ступені колапсу:

І ступінь - АТ становить 90 мм рт,ст. i вище;

ІІ ступінь - АТ становить 70 - 90 мм рт.ст.;

ІІІ ступінь - АТ становить 50 -70 мм рт.ст.;

IV ступінь - АТ становить <50 мм рт.ст.

Третій та четвертий ступені колапсу вкрай тяжкі, прогноз їх завжди серйозний.

Невідкладна допомога i лікування

Лікування полягає у відновленні та підтримці на задовільномry рівні хвилинного об'єму серця та встановленні етіології колапсу i лікування основного захворювання, що зумовило розвиток колапсу.

Хворого покласти 3 дещо опущеною головою.

Обкласти теплими грілками нижні кінцівки i накрити теплою ковдрою. Ввести вазопресори (мезатон 1% розчин 0,3-1,0 мл струминно, норадреналін 0,2 % розчин 1 мл в/в).

Аналептики (кофеїн 10 % розчин 1 мл п/ш, кордіамін 1-2 мл п/ш). Допамін 2- 5 мг в/в краплинно.

Преднізолон 60 - 90 мг в/в струминно.

Поліглюкін чи реополіглюкін в/в краплинно.

Для збільшення ОЦК - гемотрансфузії, переливання плазми, еритроцитарної маси, інфузії інших розчинів.

При оліго- чи анурії - сечогінні засоби.

У разі потреби використання ШВЛ, апарату штучного дихання.

При травматичних ушкодженнях i кровотечах знеболювальні, кровозупинні препарати.

При харчовій інтоксикації - промивання шлунка, дезінтоксикаційна терапія.

Гострий розлад мозкового кровообігу

У нашій країні прийнята класифікація гострих розладів мозкового кровообігу, згідно 3 якою виділяють:

• перехідні порушення мозкового кровообігу;

• крововиливи в оболонки;

• інсульт (геморагічний, ішемічний - неемболічний i емболічний інфаркти мозку);

• гостра гіпертонічна енцефалопатія.

Із загальномозкових симптомів спостерігаються головний біль, запаморочення, нудота, блювання, дезорієнтація, розлади свідомості, короткочасна втрата свідомості, парестезії, парези, паралічі, афазичні розлади, зорові порушення, порушення координації рухів, асиметрій сухожильних рефлексів, патологічні рефлекси, порушення чутливості.

При стовбурових крововиливах настають глибокі порушення дихання i функції серцево-судинної системи. Неврологічна симптоматика залежить від локалізації i об'єму ураження.

Невідкладна допомога i лікування

1. Введення язикотримача чи S-подібної трубки, яка попереджує западання язика, перешкоджає тризму, полегшує процедуру відсмоктування слизу.

2. Відсмоктування слизу, блювотних мас із порожнини рота, рото- i носоглотки при допомозі металевих наконечників, катетерів i електровідсмоктувачів.

3. Введення в шлунок тонкого зонда i відсмоктування шлункового вмісту.

4. При раптовій зупинці дихання - штучне дихання за методом «рот до рота» чи «рот до носа», при відсутності його відновлення - штучна вентиляція легень за допомогою дихальної апаратури чи ендотрахеальна інтубація.

5. При порушенні бронхо-ларинго-фарингеальної функції надати хворому положення дренажу: опустити головний кінець на 20 - 30 градусів. Це положення не показане при геморагічному інсульті.

6. Оксигенотерапія 3 піногасіями.

7. Постійний зв'язок 3 веною за допомогою венопункції i веносекції або постійного катетера підключичної вени.

1. дегідратаційна терапія (особливо при гіпертонічній енцефалопатії):

а) швидкодіючі салуретики: фуросемід - 80 мг чи урегіт - 100 мг в/в;

хлориду (при відсутності тахікардії та екстрасистолії);

в) альбумін - 1,5 мл/кГ.

9. При підвищеному артеріальному б) еуфілін 2,4 %- 5-10 мл в 10-15 мл ізотонічного розчину натрію тиску:

а) клофелін 0,01 % - 1 мл (0,15 - 0,3 мг) чи рауседил - 2,5 мг в/в повільно в 5 % розчині глюкози;

6) дибазол 1 % - 3-4 мл в/в в ізотонічному розчині натрію хлориду;

в) діазоксид (гіперстат) - 100 - 300 мг в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду в/в швидко;

г) наніпрус - 30 мг в/в повільно в 150 - 250 мл фізрозчину або арфонад 5 % - 5 мл в/в краплинно;

д) при тяжкому гіпертонічному кризі, який супроводжується лівошлуночковою недостатністю, застосовують Гангліоблокатори: пентамін 5 % - 0,2 - 0,5 мл в 20 лтл 5% розчину глюкози в/в повільно під контролем АТ i загального стану чи бензогексоній 2,5 % - 0,5-1,0 мл.

9. При падінні артеріального тиску:

а) Гормонотерапія: гідрокортизон 125 мг в/в краплинно в 250 мл 5 % глюкози;

б) мезатон 1 % - 0,5-1 мл в/в або норадреналін 0,2 % - 0,5-1 л-rл в/в краплинно;

в) серцеві глікозиди: строфантин 0,05 % - 0,5 мл або корглікон 0,06 % - 1 мл в/в струминно повільно. .

9. Для покращання мікроциркуляції, реологічних властивостей крові та венозного відтоку один 3 препаратів;

а) троксевазин - 5 мл в 100 -150 мл ізотонічного розчину натрію хлориду в/в краплинно;

6) кавінтон - 10-20 мг в 250 - 500 мл 5% глюкози в/в краплинно;

в) пентоксифілін (трентал) - 100 мг в 200 мл фізрозчину в/в;

г) цинаризин (стурегон) - 25 - 50 мг в/в повільно.

9. Нормалізація вегетативних порушень:

а) при психомоторному збудженні один 3 препаратів:

седуксен 0,5 % - 1-2 мл в/в ;

галоперидол 0,5 %- 1 мл в/в;

димедрол 1 % - 2 мл в/в;

реланіум 0,5 % - 2 мл в/в;

дроперидол 1 % - 1 мл в/в;

натрію оксибутират 20 % - 10 мл в/в повільно;

аміназин 2,5 %- 2 мл в/в;

анальгін 50 %- 2 мл в/м;

б) при гіпертонії необхідне фізичне охолодження тіла - міхур із льодом на ділянку проекції великих судин.

9. При розвитку метаболічного ацидозу призначають соду 4 % - 200 - 400 мл в/в краплинно.

10. Нормалізація водно-електролітного балансу у хворих із клінічними симптомами зневоднення (суха шкіра, сухий язик) призначають: рідини 35 -50 мл/кг/добу (фізрозчин, 5 % глюкоза, розчин Рінгера—Локка, пектасоль, реополіглюкін); препарати калію — 10 мл панангіну чи калію хлориду 7,5 % — 10 —15 мл.

15. Пеніцилін по 1 млн через 4— 6 год в/м.

15. При діагностиці крововиливу:

а) дицинон (етамзилат) 12,5 %— 2— 4 мл в/в чи в/м (стимулює фізіологічні гемостатичні механізми);

б) препарати антифібринолітичної дії:

• амінокапронова кислота 5 % — 100 мл в/в краплинно 7 днів;

• вікасол 1 % — 1 мл в/в;

в) хлорид кальцію 10 % — 10 мл в/в;

г) nлазмозамінник: желатиноль 8 % — 450 мл в/в краплинно.

17. При діагностиці тромбозу:

а) тромболітики:

• стрептаза (авелізин — 1— 2 млн в/в краплинно на фізрозчині або стрептодеказа - 1,5-3 млн в/в струминно;

б) антикоагулянти прямої дії: гепарин — 10 тис. од. через 4 год в/в або в жирову клітковину живота під контролем часу згортання крові.