Неврози: неврастенія, істеричний невроз, невро3 нав'язливих станів

Неврози - нервово-психічні розлади, які проявляються специфічними емоційно-аферентними i соматовегетативними клінічними симптомами.

При неврозах немає видимих патоморфологічних змін в НС.

Неврози можуть виникати при фізичному перевантаженні, соматичних захворюваннях, травмах, негараздах у сім'ї, професіональній невдоволеності, зловживанні алкоголем, безконтрольному вживанні транквілізаторів i снодійних.

Основні форми неврозів: неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів, неврозоподібні стани.

Неврастенія - невроз, що зумовлений перевтомою або тривалою дією психотравмувальних факторів. Проявляється станом підвищеної збудливості i швидким виснаженням 3 емоційною нестійкістю, розладами сну, вегетативними порушеннями.

На першому етапі розвитку захворювання найбільш виражені вегетативні порушення: у хворих при будь-якому фізичному чи емоційному навантаженні з'являються серцебиття, підвищена пітливість, охолодження кінцівок, порушyється сон i апетит. Ці розлади виникають раптово i швидко зникають.

Клінічні прояви. Хворий легко засинає, але швидко просинається від дії незначного подразника, відчуває гострий голод, але після кількох ложок їжі апетит зникає. На наступному етапі відмічається надмірна чутливість до різних подразників i неприємні відчуття зі сторони внутрішніх органів.

Умовно виділяють два варіанти неврастенії: невроз виснаження, причиною якою є непомірно великі інтелектуальні навантаження, i реактивну неврастенію, обумовлену довготривалими психотравмувальними ситуаціями. 3азвичай має місце поєднання декількох етіологічних факторів.

Головним проявом захворювання служить роздратованість: раптовий спалах гніву 3 незначного приводу, плач, крики, сварка, а потім докори сумління через свою нестриманість. Іноді хворий може бути стриманим на роботі i зовсім нестримним у побуті. Спостерігається підвищена втомлюваність, наслідком чого є зниження працездатності.

Хворі відмічають головний біль, загальну слабість, погіршення пам'яті, пригнічений стан, розлади сну (хворий 3 тяжкістю засинає i просинаеться,сон поверхневий, з частими прокидиннями). Сон не освіжає, i протягом дня хворого турбують в'ялість, розсіяність. Виникають болі i неприємні відчуття у внутрішніх органах (в серці, легенях, ШКТ тощо). 3начних відхилень у функціях виутрішиніх органів не спостерігається, але переконати хворих в цьому дуже важко, оскільки вони вважають себе невиліковно хворими, скаржаться на порушення функцій вегетативної нервової системи: пітливість, тахікардію, поганий апетит, здуття живота, надто часті позиви до сечовипускання, поганий сон (утруднене засинання, часті пробудження i т.ін.). Виділяють дві форми неврастенії: гіперстенічна (роздратувальна) i гіпостенічна (депресивна).

Істеричний невроз характеризується підвищеним навіюванням i самонавіюванням хворого, відмічається послідовність в розвитку симптоматики - від вегетативних i сенсомоторних порушень до емоційних i медіаторних.

Хворі демонструють свої страждання, описують їх як жахливий, нестерпний біль, тремор тіла. Емоційні розлади характеризуються швидкою злгіною настрою, схильністю до бурхливих реакцій - плачу, ридання.

При виражених проявах закворювання можуть бути істеричні напади, які нагадують загальні судоми. Вони розвивається в присутності оточення, хворі при падінні не отримутоть серйозних ушкоджень (як при епілепсії), вигинаючи тулуб, утримуються на п'ятках i потилиці іноді тривалий час. На сьогодні подібні напади зустрічаються рідко.

Малі істеричні напади перебігають без падіння i проявляються риданнями, які іноді замінюються голосним реготом, спробами рвати на собі волосся, одяг. Істеричні напади часто доводиться диференціювати 3 епілепсією. Епілептичний напад може виникнути в будь-який час i будь-де. Для істеричного нападу потрібна наявність людей.

При істеричнолry нападі хворі не вдаряються, встигають сісти чи лягти; хворий на епілепсію під час нападу нерідко отримує тяжкі вивихи й опіки. Під час істеричного нападу нема різкого ціанозу обличчя, прикусу язика, розмашистих виражених рухів. Якщо епілептичний напад триває не більше 5 хв, а після нього настає глибокий сон, iз якого вивести хворого не вдається, то істеричний може тривати 10 - 20 хв і не супроводжується подальшим сном.

Невроз нав'язливих станів має характер пригадування мелодії, слів, фраз, здорових образів. У хворого можуть бути нав'язливі думки чи спогади. Він може десятки разів провіряти, чи замкнув він вхідні двері, чи виключив газ тощо. При нав'язливих переживаннях хворий боїться почервоніти, актор - грати перед публікою i т. ін. Хворий зі страхом смерті при найменших больових відчуттях в ділянці серця вважає це проявом інфаркту міокарда з можливим летальним кінцем.

Невідкладна допомога i лікування

1. Для купірування психомоторного збудження вводять в/в гексенал - 2-10 мл 5% або 10% розчину залежно від стану хворого. При необхідності використовувати нейролептики (4- 5 мл 2,5 % розчину аміназину, тизерцину, галоперидолу), транквілізатори (си6азон, реланіум, феназепам).

2. Лікування хворих на злоякісну i прогредієнтну (парано'їдну) шизофренію проводять нейролептиками 3 високою псикотропною активністю (аміназин,трифтазин, етаперазин, стелазин, галоперидол, триседил, лепонекс, пипотіазин), транквілізаторами. Нейролептики пригнічують такі симптоми захворювання, як маячіння, галюцинації, страх i агресивність. Антипсихічний ефект пов'язаний 3 блокадою дофамінових рецепторів i лімбічної системи .

3. В тяжких, резистентних до психотропних засобів, випадках застосовують електросудомну та інсулінову терапію (інсулін короткої дії для індукції гіпоглікемічного стану).

3. При депресивно-параноїдних нападах, тривожних, астенічних, іпохондричних станах проводять фармакотерапію антидепресантами (амітриптилін, кломіпрамін, меліпрамін, іміпрамін, мапротилін та ін.), нейролептиками, транквілізаторами (сибазон, хлозепід, феназепам, мазепам та ін.)

4. В'ялоперебігаючу хворобу лікують психотропними засобами, транквілізаторами, нейролептиками, антидепресантами.

5. Препарати літію: літію карбонат (квілоніум), літію оксибутират, мегаліт (квілоніум-ретард, літіоніт-дюрель, літій-дурулез).

Іон літію є антагоністом натрію i кальцію, ГАМК-аніон-медіатором процесів центрального гальмування, активує утилізацію глюкози та енергетичні процеси мозку, дихальну активність i кровопостачання тканин. Препарати літію блокують натріеві канали в нейронах i м'язових волокнах, викликають зсув інтранейронального метаболізму катехоламінів, мають модулюючий вплив, тобто ефект залежить від початкового стану хворого. Вони усувають психомоторне збудження, попереджують афективні напади.

3. Для поліпшення метаболічних процесів у мозку, активації інгелектуальних функцій призначають ноотропні препарати (пірацетам, аміналон), які мають також i антигістотоксичну дію.

Розділ 12

ОСНОВНІ РЕАНІМАЦІЙНІ ЗАХОДИ,

ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ

ІНТЕНСИВНІЙ ТЕРАПІЇ

ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ

Штучна вентиляція легень (ШВЛ) може проводитися за допомогою спеціальних гумових S-подібних повітроводів, масок, ручних дихальних апаратів, а в екстрених умовах при зупинці дихання - методом «рот до рота» або «рот до носа». Реаніматор вдуває «своє» повітря в легені хворого.

Показання - повна зупинка або різке погіршення вентиляції легень внаслідок порушення прохідності дихальних шляхів, механіки дихання або патологічного процесу в легенях.

Методика проведення. Перед початком ШВЛ необхідно переконатися прохідності верхніх дихальних шляхів: відкрити хворому рот і видалити хустинкою чи серветкою можливі слиз, блювотні маси або сторонні предмети. Потрібно також вийняти зубні протези. Хворий повинен лежати на твердій поверхні.

Для попередження западання кореня язика i поліпшення доступу повітря у легені голову хворого максимально закидають назад (для цього під плечі бажано підкласти валик, наприклад, iз одягу). 3акидати голову суворо протипоказано при підозрі на переломовивих у шийному відділі хребта (падіння 3 висоти, ДТП та ін.). У цих випадках для забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів виводять щелепу вперед при одночасній фіксації голови в горизонтальному положенні i витягуванні вздовж осі тіла. Один реаніматор фіксує i витягує голову, поклавши руки на скронево-тім'яні ділянки, та виводить вперед нижню щелепу потерпілого середніми пальцями, а другий - проводить ШВЛ.

При проведенні ШВЛ методом «рот до рота» одну руку підкладають під нижню щелепу потерпілого, другу кладуть на чоло. Затиснувши ніс потерпілого, проводять глибокий вдих, щільно притискають свої губи до рота потерпілого i 3 силою вдувають повітря. Під час вдиху потрібно стежити за рухами грудної клітки потерпілого: після того, як вона піднялась, припиняють нагнітання повітря (рис. 36).

Якщо під час ШВЛ спостерігається випинання надчеревної ділянки, це свідчить про те, що повітря потрапляє не в легені, а в шлунок (недостатнє закидання голови назад).

При судомно стиснутому роті вдування проводять через ніс. Слід підкреслити, що з гігієнічних міркувань ШВЛ методом «рот до рота» або « рот до носа» проводять через чисті марлеву серветку або носову хустинку.

При видиху пацієнта його рот повинен бути відкритим. Частота вдувань-12 разів за 1 хв.