3. Поняття конфлікту. Витоки, причини та функції конфліктів

Конфликты неистребимы – они появляются при любых жизненных обстоятельствах и сопровождают нас от рождения до самой смерти... Конфликты – это норма жизни. Если в Вашей жизни нет конфликтов, проверьте, есть ли у Вас пульс.

Ч. Ликсон

Практично кожна людина хоча б один раз у житті потрапляла у конфліктну ситуацію.

Конфлікти одночасно схожі та відміні. Схожі вони перш за все реакціями на них. У більшості людей конфлікти викликають негативні асоціації, емоції, переживання.

Однак ми тільки думаємо, що знаємо про конфлікти все. Що робити, якщо він виник? Як його уникнути? Що необхідно зробити для того, щоб конфлікти не руйнували життя? Як перетворити їх з негативу та позитив? І нарешті, чи завжди конфлікт – це негативне?

Кожний відповідає на ці питання самостійно, узагальнюючи та аналізуючи особистий досвід конфліктів, виробляючи способи конструктивної поведінки, ефективних стратегій та тактику поведінки у конфліктних ситуаціях та передаючи це з покоління у покоління.

Слово “конфлікт” викликає у нашій пам’яті неприємні асоціації. Ми з незадоволенням згадуємо ті почуття, які відчували під час конфлікту: гнів, образу, нерозуміння, ворожість... І навіть після вирішення конфлікту в нашій душі надовго залишаються неприємні спогади. А головне те, що ми не завжди відстоюємо свою правоту, відчуваємо провину, сором, невдоволення собою і своєю поведінкою. Нас навіть можуть не радувати перемоги, здобуті у конфлікті. І ми знову подумки повертаємося до минулого, намагаючись відповісти собі: “Що можна було зробити і сказати інакше, як лояльніше й коректніше повестися в конфліктній ситуації?” Конфлікти примушують нас довго переживати, нервувати, хвилюватися, не спати й не відпочивати. Ми марнуємо себе й набридаємо іншим через конфлікти. Так що ж це таке – конфлікт?

Історична еволюція розвитку поняття конфлікт

Там, де є людина, завжди є конфлікти, тому що вони-постійний супутник буття й суспільного розвитку.

Поширеність конфліктів, їхня роль у суспільному житті привертали увагу ще із древніх часів.

Про конфлікт писали древні мудреці. Античні філософи розглядали конфлікти як найважливіший і необхідний атрибут громадського життя й розвитку. Зокрема, Геракліт думав, що саме негативні наслідки зіткнень і війн змушують людей шукати миру й прагнути до нього. Більше того, він наполягав на тому, що не тільки люди, але й боги, і весь космос існують у протиріччях і боротьбі, є джерелом появи нового у світі.

Протягом всієї історії розвитку суспільної й наукової думки, особливо починаючи з кінця XIX – середини XX ст., конфлікти (наприклад, у соціальних дарвіністів У.Самнера, Л.Гумпловича, соціологів Г.Зіммеля, Э.Бэрджесса, Р.Парка, А.Смолла) як найважливіше джерело соціальних змін займають одне із центральних місць серед типів соціальної взаємодії (змагання, конфлікт, пристосування й асиміляція), потребуючи трансформації й перетворення. Марксизм також активно розглядав соціальні конфлікти на всіх рівнях суспільного розвитку як найважливіші й неминучі явища життя.

Особлива увага до досліджень в області вивчення конфліктів намітилося в другій половині XX ст., в основному в роботах найвизначніших закордонних соціологів Т.Парсонса, Э.Мэйо, Л.Козера, Р.Дарендорфа, А.Гоулднера, психологів і фахівців з керування Дж. Г.Скотта, Р.Фишера, У.Юрі.

Аналіз наукової літератури показує, що в ній не тільки відсутня єдність розуміння терміну "конфлікт", але і нараховує різні рівні його застосування:

• на рівні повсякденного осмислення під конфліктом розуміють сварку, суперечку;

• на семантичному рівні конфлікт трактується як зіткнення, розбіжності, колізія;

• на конвенціональному рівні термін визначається відповідно до предмета дослідження.

Теорія управління стверджує, що за наявності 30% незадоволених або критично настроєних осіб у колективі починається дезорганізація, а за наявності 50% настає криза, що породжує конфлікт.

Тому в діяльності будь-якого колективу питання конфлікту посідає одне з не останніх місць.

Вивчення теорії конфліктів – відносно новий напрямок у науці. Лише у другій половині ХХ ст. починає розвиватися конфліктології як наука про розв’язання конфліктів.

Одним із засновників конфліктології вважають Дж.Бертона, який вивчав проблеми профілактики конфліктів і розкриття причин потенційних психічних напружень. Бертон дійшов висновку, що конфлікт – це закономірне явище в людському суспільстві, оскільки люди по-різному, сприймають соціальні цінності і переслідують різні інтереси. Очевидним є постулат про те, що розвиток будь-якого суспільства не може бути безконфліктним.

КОНФЛІКТ (від лат. confictus – зіткнення) – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів або думок опонентів чи суб’єктів взаємодії, несумісних тенденцій у свідомості окремої людини, у міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або груп людей, пов’язане з гострими негативними переживаннями.

В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що містить:

1. або суперечливі позиції сторін з якогось приводу;

2. або протилежні цілі чи засоби їх досягнення в даних умовах;

1. або розбіжність інтересів, бажань, прагнень опонентів.

Раніше вважалося, що конфлікт – явище негативне, тому що призводить до негативних явищ. Конфлікти вважались ознакою неефективної діяльності різних організацій, невмілого керування людьми й роботою в цілому. Утім, трапляються ситуації, коли конфлікти не лише можливі, а й навіть і необхідні, тому що сприяють, як не дивно, позитивним змінам. Та конфлікт не має бути стихійним. Він має бути контрольованим і керованим.